«Двоєдиний» Гумільова та сучасне розуміння давньомонгольської релігії
Жарких М.І.
"Двоєдиний" – розділ з книги Гумільова "Пошуки вигаданого царства", присвячений догматиці давньомонгольськоі релігії (давньомонгольської – тієї, що передувала поширенню будизму в Монголії). Сучасне розуміння висловила Т.Д.Скриннікова [Скрынникова Т.Д. Харизма и власть в эпоху Чингис-хана. – М.: Восточная литература, 1997 г. – 216 с. Далі скорочено цитується як [Скр.] + сторінка]. Воно дуже близьке до трактування Гумільова, навіть у деталях. Це тим показовіше, що Скриннікова ні одним словом не згадує про існування дослідження Гумільова.
Тези Гумільова:
1. "Давньомонгольска релігія – закінчена концепція світогляду, з традицією, що походить з глибокої давнини й відшліфованою не менше, ніж буддизм та іслам" [П, с. 210].
2. Критика поглядів Д.Банзарова та М.Веселовського, які стверджували, що релігія монголів – шаманізм [П, с. 226 – 227].
3. Основне джерело – "Сокровенне сказання".
4. Віра монголів у єдиного вічного бога – зі слів Рубрука, Іоана з Плано Карпіні, Гайтона, Рашид ад-Дина. Цей бог – "вічне небо" [П, с. 214]. Воно зветься "тенгрі" [П, с. 215].
5. Друге божество – матір-земля, що зветься "етуген" [П, с. 215]. "Тут явний дуалізм, але треба думати, що Небо шанувалось більше за Землю, оскільки Небо постійно згадується без Землі, тоді як Земля без Неба – ніколи" [П, с. 215]. Іоан з Плано Карпіні називає його "Ітогу", Марко Поло – "Натугай".
6. Монголи вірили в бога на ім’я Хормуста [П, с. 216]. (Цього я не розумію).
7. Поклоніння сонцю – не окремий культ, а деталь культу. "Сонце – давній Митра – було втіленням Вічного Неба – Хормусти" [П, с. 217].
8. Місяць у монголів серед культових об’єктів не названий [П, с. 217] – це помилка іноземців.
9. "Треба відмежувати давньомонгольську релігію від шаманізму. Вони сусідували, співіснували, взаємодіяли, але в давньомонгольській релігії було те, чого не могло бути в шаманізмі: космічне лихе начало" [П, с. 218].
10. Ерлік-хан – в сучасній бурятській міфології антипод Хормусти, але це злий бог алтайських шаманістів, і до бурят потрапив пізніше. Етуген – теж не Аріман [П, с. 218].
11. "Лихе начало розумілось монголами не як половина світопорядку – Аріман, а як його протиприродне порушення – брехня, зрада […] Як етична категорія засудження зради – моральний імператив […] Люди, причетні до зради, не повинні жити і творити нащадків, бо монголи визнавали колетивну відповідальність і наявність спадкових ознак (ми б сказали – генофонда)" [П, с. 219] (Все це ні з чого попереднього не випливає).
12. "Лихе начало монголів не подібне ані до Арімана зороастрійців, ані до 'знавіснілого мраку' маніхеїв, а від християнської концепції Сатани відрізняється тим, що воно безособове" [П, с. 220].
13. Іранський митраїзм поширився на схід; його тибетський варіант зветься бон. Бон є джерелом давньомонгольської релігії [П, с. 222 – 223].
14. "На чолі культу стояли прорицателі, які мали величезний вплив і обмежували владу ханів" – такі, як волхв Кокочу, або Теб-Тенгрі [П, с. 209].
А що Скриннікова?
"Зародження монгольської картини світу могло відбуватись на інших теренах і формуватись під впливом інших народів. В уже історично освітленому минулому можна відмітити генетичну спорідненість монголів з іраномовними, тюркомовними, тунгусо-маньчжуромовними, якоюсь мірою – з фіно-угорськими народами й кетами" [Скр., с. 58].
"Провідною в уявленнях монголів про світ була опозиція верх – низ: вгорі – Вічне синє небо, внизу – земля. Мені невідомі наративні джерела, де б (за винятком буддійських) відзначалось членування світу на три сфери: верх, середина, низ, хоча уявлення про підземне царство мертвих, де володарем є Ерлік, є досить актуальним для монгольської міфології" [Скр., с. 62 – всупереч ЛМГ].
"В системі традиційних уявлень середньовічних монголів провідна роль належала Небу, неперсоніфікованому божеству зі здатністю до творіння" [Скр., с. 62] – "тенгрі".
Для позначення землі вживались терміни "йортунц", "делхій", "етуген". "В якості космічного жіночого начала Етуген складає пару з неперсоніфікованим небесним божеством чи обожненим небом (Тенгрі); від цього космічного шлюбу, можливо, народжується все суще" [Скр., с. 71] (ну, шлюб неперсоніфікованих начал – це загостро навіть для нас…) "Етуген – втілення землі як плодючого жіночого лона" [Скр., с. 72].
"Постійні або регулярні обряди виконувались світськими людьми (правителями, старійшинами), що пояснюється призначенням регулярного обряду – підтримання світопорядку" [Скр., с. 122].
"Я думаю, було б невірним називати функції правителя шаманськими. На мій погляд, правильніше буде позначати їх як жрецькі, оскільки його дії пов’язані із сакральним центром" [Скр., с. 124].
Шаман – посередник між духами і людьми; духи обирають шамана, інколи у формі шлюбу; їхній обов’язок – обороняти від злих духів. "Якщо всі громадські регулярні обряди проводить не шаман, то чи правомірно систему релігійно-міфологічних уявлень середньовічних монголів називати шаманізмом?" [Скр., с. 131 – теж заперечує Банзарову]. І далі [Скр., с. 131 – 137] доводиться, що правителі-жерці й шамани – це різні групи. Природа їхньої сакральності різна [Скр., с. 138].
"Серед виконавців ритуальних дій треба проводити розподіл: світські лідери, що виконують обов’язки жерця при проведенні регулярних обрядів, й шамани, виконавці характерних для них обрядів". Світські лідери завдяки харизмі безпосередньо контактують з Небом, а шаманам завджи допомагають духи [Скр., с. 141].
Історія з Теб-Тенгрі [Скр., с. 146 – 148]; висновок: "пророцтво, участь в інтронізації хана, поїздка на коні (бубні) на небо – характерні для світських діячів взагалі. Як світського правителя його характеризує і стремління збільшити число своїх підданих, яких шамани не мали взагалі" [Скр., с. 148] – він не шаман.
Уявлення віри бонпо подібні до монгольських: цар наділений божественою силою, його шлем – символ його містичної сили, надто під час виконання ним жрецьких функцій. Голова царя пов’язана з небом тросом, що світиться [Скр., с. 162 – 163]. Феномен харизми має спільності у монголів, тибетців та тюрків: зв’язок з вогнем чи походження від світла сонця та місяця [Скр., с. 165]. Харизма за уявленнями монголів подібна до іранського феномену "фарн" – сакральна властивість, притаманна як простим людям (типу душі), так і особливо царям (типу харизми) [Скр., с. 167 – 168].
Отже, погляди Гумільова повністю підтверджені сучасним дослідженням, і треба відновити справедливість, сказавши, що його робота складає основу наших знань про давньомонгольську релігію.