Довідка Інституту історії Польської академії наук щодо С. Вигури

Януш Тазбір

Польська академія наук

Інститут історії

(Копія перекладу)

С-063/8/88

Варшава дня 3.11.1988

Варвара Федорівна Кузьменко

Вул. Закревського, 33. кв. 18

Київ -217

Інститут історії Польської академії наук відповідає на Ваш лист надісланий до Генерального консульства ПНР в Києві 2.08.88 р. відповідь підготована на основі друкованих історичних джерел, а частково також на основі рукописів, що зберігаються у головному архіві у Варшаві.

Станіслав Вигура не був польським магнатом, а походив з шляхетної родини, яка володіла одним поселенням на Волині Вигуричі, в Луцькому повіті. Родина Вигурів була православна, отже мала національність руську (українську), а не польську. В 1570 р. власником села Вигуричі був Василь Вигура, а в 1583 р. Богдан Вигура заплатив з того села податок в маєток князя Чарторийського, тобто був представником магната, а не власником.

Як виникає з привілею про призначення, Станіслав Вигура прибув на київську землю за багато років перед 1607 р. Привілеєм датованим у Варшаві 30.05.1607 р., король Зигмунд ІІІ надав Станіславові Вигурі посаду, зв’язану з київським замком: городництво та ключництво, що означало, що Вигура став управителем королівського замку в Києві. До цієї посади був наданий оклад, який описаний у привілеї, опублікованому в архіві Південно-Західної Росії, ч. 8. т. V. Київ. 1907. стор. 374-375.

Село Милославичі в цьому документі не згадується, якщо ж і було надане в році 1607 Вигурі, що правдоподібно, про це говорить інший документ з цього року.

Милославичі, становлячи королівську власність належали до київського староства, доходи з якого йшли київському воєводі. Король Зигмунд ІІІ надав Станіславові Вигурі те село не у власність, а тільки в ренту. Збільшуючи тим самим його платню як городничого. Одразу після того Фрідріх Тишкевич з Лагойска зробив наїзд на Милославичі і дотла їх зруйнував. Станіслав Вигура поскаржився до коронного трибуналу у Любліні, де вирок у тій справі був винесений 19.08.1609 р. (зміст вироку невідомий). Вигура відбудував село, а власне збудував на тому місці садибу (фільварок) при якій у 1622 р. ще не було підданих кріпаків. В 1628 році Вигура заплатив податок з Милославич від одного дому кріпацького і двох садиб. Правдоподібно, що у зв’язку із знищенням та відбудовою села король видав у 1613 році новий привілей київському городничому і його дружині Полонії Черемівні на довічне володіння Милославичами і островом Муромцем разом з правом виходу в річку Супій. В 1624 році Станіслав Вигура підписав вибори на Захарія Копистніцького на архімандрита (Перчерського). В 1628 р. за згодою короля передав Милославичі у користування своєму племінникові Семенові Вигурі. Помер в 1638 р. 18 (друга цифра нерозбірливо-ред.) липня, перед роком 1640.

Після смерті Станіслава Вигури київським управителем став його племінник (братів син), вже згадуваний Семен Вигура, який пізніше мав також писаря Овруцького замку. Ян Стрив`ярський, який у 1640 р. заплатив податок з Милославич, очевидно одержав село від Вигури або тримав його як заставу. В 1647 р. Семен Вигура підписав вибори Миколая Тризни на згадувану печерську архімандрию.

Можна вважати, що принципова зміна власності Милославич (королівського села наданого в володіння Вигурам) наступила у зв’язку з політичними змінами в 1648 р. Однак лишилася пам’ятка по тих власниках в назві Вигурівщина.

Директор

Інституту історії ПАН

Професор, доктор наук

Януш Тазбір