Додаток 6. Шовкопляс Г.М. Таємниці Давньої Оболоні

Парнікоза І.Ю.

Нещодавно кияни відзначили 25-річчя одного з найбільш мальовничих масивів міста – Оболоні, розташованого на піщаних дюнах, де колись плинула літописна Почайна. Багаточисельний людський гомін порушив багатовіковий сон Оболоні.

Саме слово «Оболонь» є народною назвою низьких заболочених місцевостей, які вважалися непридатними для заселення людиною. Така уява склалася і про київську Оболонь. До того ж, літописний запис під 945 роком про те, що «бе бо тогда вода текуще в здоле горы киевские, и на Подоле не седяхут людьи, но на горе» (1) привів деяких дореволюційних істориків, навіть М. Максимовича, до думки, що ще в середині X ст. на Подолі не було життя (2).

Проте виявляється, що і на Подолі і на Оболоні знайдено різночасові пам'ятки матеріальної культури, деяких з яких навіть немає в інших регіонах міста.

Першим звернув увагу на Оболонь В. Б. Антонович, до якого в 1876 р. потрапив скарб, що складався з 200 бронзових римських монет другої половини 3- першої пол. 4 ст. н.е. Він же тоді висловив припущення, що на Оболоні існувало поселення, мешканці якого здійснювали обмінні зв'язки з античними містами Північного Причорномор’я. Він надавав важливе значення Оболоні в історії Києва, назвавши її навіть «матір’ю городів руських» (3).

Наприкінці XIX ст. здійснювали розвідки вздовж берегів Дніпра Т. В. Кибальчич, М. Ф. Біляшівський, в 1914 р. – А. Ертель. В 20-х роках розвідки в урочищі Кристерова Гірка та вздовж берегів р. Почайни здійснювали А. А. Піонтковський та В. Є. Козловська.

Різночасові уламки глиняного посуду були зібрані експедицією Інституту археології НАН України «Великий Київ» (1947-52 рр.) вздовж обох берегів р. Почайни, але як і раніше не було зафіксовано прив’язки до конкретної місцевості. У музеї зберігаються декілька уламків глиняного посуду зібраних на березі Почайни в 1938 р. П. П. Курінним, які відносяться до перших століть н.е. Саме вони і привернули нашу увагу.

Рис. 001. Схема археологічних пам’яток на Оболоні, схема А. Моріної на основі археологічних звітів	Рис. 002. Схема Оболоні Г. М. Шовкопляс під час розкопок, чорним квадратом зазначено урочище Луг

В 1965 і 1966 рр. багаторазові розвідки були здійснені у вихідні дні Г. М. Шовкопляс та І. Г. Шовкопляс, починаючи від дороги з вул. Шатхтарської до берега Почайни.

Під час однієї з розвідок на її правому березі, відомому під назвою урочище «Луг» були виявлені залишки поселення зарубинецької культури, Воно розташоване навпроти міського району Куренівки (в 2 км від вул. Ланцюгової), займаючи найвищу ділянку заплави правого берега Почайни. Саме там (з нашою участю) геодезисти встановили тригнометричний знак найвищої точки (рис. 1).

Поселення було розташоване на масиві малопотужних супіщаних ґрунтів, утворених рослинністю угідь на алювіальних відкладах1.

На поверхні, а також в культурному шарі місця поселення знаходились уламки посуду, кістки тварин, вугілля. Культурний шар своїм попелясто-сірим кольором, який інколи переходив у чорний, чітко виділявся на світло-жовтому піску. Перспективність здійснення тут археологічних розкопок не викликала сумніву і повністю була виправдана.

Враховуючи значення матеріалів, знайдених під час розвідок, а також ту обставину, що цій місцині незабаром загрожувало знищення в зв’язку з запланованим намиванням дніпровського піску для спорудження тут нового житлового масиву «Оболонь», Національний музей історії України разом з Київською міською організацією Українського товариства охорони пам’яток історії та культури вжили необхідних заходів, щоб максимально здійснити дослідження на Оболоні давніх об’єктів.

В результаті 10-річних розкопок (1965-1974 рр.) – до часу, коли розпочалось намивання дніпровського піску, там щорічно здійснювались значні археологічні розкопки2. І Оболонь під лопатою археологів змушена була відкрити свої тисячолітні таємниці Археологічні знахідки засвідчили, що найдавніше заселення Оболоні відноситься до епохи розвинутого неоліту до 4 – першої половини 3 тис. до н.е. Вони існували в окремі періоди епохи міді-бронзи. В ряді пунктів відзначено сліди перебування там людини в ранньозалізному віці, а саме чорноліської культури 8-7 ст. до н.е., а також перехідної пори від чорноліської культури до ранньоскіфського часу, датовані 7-6 ст. до н.е. Останні пам’ятки виявлені вперше на території Києва (4).

Багата своїми різноманітними природними багатствами Оболонь приваблювала сюди населення у сприятливі пори року можливо навіть на цілі літні та осінні сезони. Однак це заселення ще не було постійним.

Тривале заселення підвищень правого берега Почайни засвідчене з рубежу нашої ери. На площі 25 тис. кв. м. було повністю розкопане поселення зарубинецької культури. За кількістю знайдених господарчо-побутових об’єктів, а також зібраних речових предметів воно виявилось найбільшим за площею і найбільш дослідженим серед синхронних пам’яток в Україні.

Поселення орієнтоване з південного-заходу на північний-схід. Воно тягнулося на 400-500 м. вздовж берега Почайни, при ширині 200 м. (рис. 2).

Головною планувальною одиницею були житла. Такі житла на території Києва зустрілися вперше. Розташовані в вигляді витягнутого овалу, вони знаходились на найбільш підвищених ділянках місцевості. На поселенні досліджено три таких замкнутих овали з 66 житлами на незначній віддалі одне від другого. Можна говорити про певну систему забудови (рис. 3).

Всі житла були стовпової конструкції. Їх залишки у вигляді прямокутних заглиблень з заокругленими кутами, площею від 12 до 20 м2 заглиблені в землю на 0,35-0,7 м від давньої денної поверхні. Це свідчить, що значна частина стін знаходилася на поверхні землі. Покрівля жител, вірогідніше за все двоскатна, спиралась на стіни, висота яких була не вище 2 м. По краях заглиблень прослідковувались ямки від стовпів наземних стін жител, які складались з дерев’яного каркасу, обплетеного лозою і обмазаного глиною. На місцях згорілих жител знайдені шматки глиняної обмазки з відбитками гілок лози. Термін використання жител без ремонту ледве міг перевищувати 20-30- років. Заглиблення жител вдруге не використовували. На Оболоні зафіксовано лише один випадок, коли одне житло перерізало друге (рис. 4).

Підлогою був утрамбований материковий пісок, інколи підмазаний глиною, про що свідчить відбитки обмазки в деяких житлах.

Рис. 003. Урочище Луг на суміщеній мапі 1900-тих рр. та аерофотознімку 1943 р., за Ю. Башкатовим	Рис. 004. Схема розкопок на Оболоні в урочищі Луг, архів Г. М. Шовкопляс

На долівці в одному з дальніх кутків або в центрі як правило знаходилось невелике вогнище в вигляді округлого в плані й лінзовидного в розрізі заглиблення діаметром до 1 м, частково заповнене деревним вугіллям і попелом. Вогнище окрім нагріву повітря використовувалось і для приготування їжі, як на вогні, так в гарячому попелі (рис. 5). Поряд з житлами знаходились 918 (4 з них більш пізні господарських ям – своєрідних льохів для зберігання продуктів харчування (рис. 6). За формою вони частіше круглі в плані, рідше овальні з прямовисним стінкам і рівним дном. Діаметр круглих ям від 0,5 до 1,0 м довжина овальних від 0,8 до 2,3 м, а ширина від 0,6 до 1,6 м. Глибина їх від 0,45 до 1,6 м. В заповненні всіх ям (за винятком 50) траплялись, різноманітні вироби, шматочки вугілля, перепалена глина, кістки тварин. В житлах, ямах, в культурному шарі поселення зібрано понад 25 тисяч різноманітних речових знахідок.

Відповідними фахівцями було здійснено детальне лабораторне вивчення знайдених матеріалів. Так, Г. А. Пашкевич продивилась всю кераміку та декілька ящиків обмазки, в результаті на деяких уламках посуду виявлено відбитки рослинного походження. Кістки тварин були визначені Н. Г. Білан, а кістки риб і птахів В.І. Таращук і О. С. Уманською.

Рис. 005. Поселення Луг IV на Оболоні на супутниковому фото Києва	Рис. 006. Фото розкопок в урочищі Луг, архів Г. М. Шовкопляс

В. Д. Гопак здійснив металографічне дослідження залізних виробів, а В. Д. Малишевський провів спектральний аналіз знахідок з бронзи. О. О. Бобринський переглянув оболонську кераміку. Всі автори підготували статі про результати своїх досліджень. Це дало можливість доповнити наші відомості про життя й побут давніх мешканців Оболоні.

Багата зелень оболонських лук сприяла заняттю скотарством і полюванням, а озеро – рибальством.

На визначення було передано 1636 кісток тварин в Інституту зоології. Переважили кістки домашніх ссавців. Серед них – бик, вівця і коза, свиня, кінь, собака. Полювання в господарчій діяльності займало досить значну роль. З восьми видів визначених кісток тварин 5 відносяться до копитних. Головним об’єктом полювання мешканців Оболоні був шляхетний олень, далі лось, за ними за кількістю кісток йдуть дика свиня, зубр, косуля. З хижаків здобиччю для полювання були ведмідь та видра, з гризунів – бобер.

Давні мешканці полювали і на птахів. Знайдено кістку сірої куріпки і лиски. Про важливу роль рибальства свідчать знахідки кісток і луски риб досить широкого асортименту: сом, сазан, щука, лящ і навіть осетрові (5). Заняття рибальством підтверджується знахідками остроги та рибальського гачка. Тут знайдено найбільшу кількість (понад 20) серед відомих на синхронних пам’ятках глиняних дисків – сковорідок діаметром до 20 см. З однієї або інколи з двох сторін поверхня злагоджена, інколи з сажею, орнаментована защипами, косими насічками, кружечками або штампиком (рис. 7). Їх знаходили в житлах, ямах, інколи поряд лежала велика кількість перепалених риб’ячих кісток. З птахів на поселенні виявлені кістки курки і куріпки.

Рис. 007. Письменник І. Драч на розкопках в урочищі Луг, архів Г. М. Шовкопляс	Рис. 008. На розкопках в оболонському урочищі Луг, архів Г. М. Шовкопляс

Цікаві результати показало дослідження відбитків рослинного походження на глиняному посуді. Вони засвідчили, що найбільше значення мало просо, на другому місці за кількістю відбитків був зерновий ячмінь, а на третьому пшениці. З інших культур виявлені відбитки жита та вівса, а з бобових – гороху та віки, а також просо, пшениця, ячмінь – рослин не вибагливі в обробці ґрунту, стійкі під час засухи і весняних заморозків вони забезпечували мешканців поселення їжею (6). З землеробством пов’язані знахідки на Оболоні серпів.

Велика кількість різноманітних знарядь праці, предметів побуту і прикрас виготовлених з глини і заліза, бронзи та кістки свідчить про значний розвиток у мешканців Оболоні домашніх ремесел. Найбільш багаточисельними є вироби з глини. Це ліпний столовий і кухонний посуд з шершавою, рідше лискованою поверхнею – горщики і кришки, миски та кухлики, глеки і сковорідки, мініатюрні і великі посудини – зерновики, а також пряслиця та ллячки (рис. 8).

Існували місцевий видобуток і обробка заліза (7) (рис. 9). більшість виробів виготовлена з грубого кричного заліза з значною кількістю шлакових включень. Понад 50 предметів з заліза представлені ніжками і шилами, фібулами і пряжками. В одному з жител знаходився уламок великого ножа (збереглася частина довжиною 30,8 см).

Цікавою знахідкою є шпора латенського типу з круглим шипом і широко розкритою дугою, що закінчувалась випуклими «ґудзиками» (рис. 9).

Залізообробка на Оболоні по своїй технології близька до ковальського ремесла інших синхронних пам’яток зарубинецької культури, перш за все Лютежа Київської області.

Вироби з бронзи, яких знайдено 21, складаються головним чином з прикрас. Це фібули і трапецієподібні підвіски, браслети, кілечка. Серед рідкісних предметів для цього часу є шпора. Подібна їй, наприклад походить з с. Арданове Іршавського району Закарпатської області (експонується в Закарпатському музеї). Як показав спектральний аналіз більшість бронзових виробів виготовлені з мідно-олов’янистої бронзи (9). З окремих знахідок були кілька уламків кістяних виробів і двох пастових бусин.

Мешканці поселення підтримували обмінні в’язки з античними містами Північного Причорномор’я про що свідчить наявність тут уламків античних амфор різних типів. Л. О. Романюк, В. М. Корпусова і С. В. Максимов переглянули всі уламки і визначалися серед них синопські та пізноьоокоські амфори, світло-глиняні вузькогорлі амфори з широкою ніжкою з коричневої глини та інші, які досить добре датуються І ст. до н.е. – І ст. н.е.

В колекції поодинокі екземпляри ліпних посудин з орнаментом характерним для пам’яток зарубинецької культури Прип’ятського Полісся дві посудини, що нагадують посуд пшеворської культури і декілька фрагментів з орнаментом типовим для гето-дакійських пам’яток.

Зарубинецьке поселення на Оболоні уявляло собою поселення родової общини. Воно датується 1 ст. до н.е. – 1 ст. н.е. Значна кількість господарських об’єктів, багаточисельних різноманітних виробів, знарядь праці свідчать про тривале життя тут місцевого слов’янського населення.

Поселення зарубинецької культури до того були відомі на підвищеннях на правому корінному березі долини Дніпра. Тепер можна з повною підставою стверджувати про те, що значне поселення зарубинецької культури розташовувалось і в його рівнинній частині на правому березі Почайни, яка тісно пов’язана з давньою історією Києва. Результати досліджень на Оболоні засвідчили її заселення і в пізній період розвитку зарубинецької культури – в 2-3 ст. н.е. В житлах цього часу, на відміну від більш ранніх знаходились залишки вогнищ діаметром біля 1 м, в вигляді окремих вимосток з глини, каменів і уламків посуду (рис. 9). Вони влаштовані на долівках жител, на 10-15 см вище його рівня. Три вогнища знаходились на давній денній поверхні. Вогнище №1 було круглої форми, діаметром біля 0,5 м. Друге являло собою суцільний шар перепаленої глини, розміром 0,6х0,5 м, товщиною 6-7 см., в деяких місцях у вигляді плиток вальків. Третє вогнище складалось з шару перепаленої глини розміром 0,8х0,75 м товщиною біля 10 см (залягав на глибині 0,3 м). На поверхні лежав розвал великого посуду – зерновика, з вінцем – орнаментованим защипами.

Серед керамічного посуду на вогнищах знаходились випуклобокі і реберчасті горщики з прямими вінцями, реберчасті лисковані миски з прямими горизонтально зрізаними вінцями, глиняні біконічні пряслиця з великими отворами (Рис. 10). Цікавою є знахідка кінцевого щитка бронзової підковоподібної фібули з дужкою. На щитку збереглося чеканне коло з хрестоподібним гніздом для заповнення емаллю (рис. 11). Це єдина знахідка такого типу, пов’язка з конкретним поселенням. Пам’ятки зарубинецької культури, які належали стародавнім слов’янам, становлять один з початкових етапів формування східного слов’янства. Вони мають важливе значення для висвітлення початкової історії самого Києва як місця зосередження поселень ранньослов’янських племен, а потім їх ремісничо-торгівельного і політичного центру. Поселення на Оболоні входить до гнізда синхронних пам’яток розташованих на території Києва.

Важливим фактом є те, що на Оболоні на місці поселення зарубинецької культури, вперше на території Києва досліджені три житла і декілька господарських ям раннього етапу празької (корчацької) культури, які можна датувати 5 початком 6 ст. н.е.3

Розкопані на Оболоні різночасові давні пам’ятки свідчать про тривале заселення людиною правого берега Почайни. Дніпро і його притока Почайна завжди відігравали важливу роль в житті місцевого населення. Гавань Почайни на Подолі приваблювала увагу навіть заморських купців. Тут можна було відпочити після далекої мандрівки, обміняти привезені товари. Звідси відправлялись каравани кораблів до Царграду. В одному із них міг мандрувати і Кий…

В кінці І тис. н. е. Київ стає економічним і політичним центром Середнього Придніпров’я, а згодом ранньофеодальним містом столицею Давньої Русі.

До того часу, коли Київ потрапив на сторінки давньоруського літопису він пройшов багатовіковий шлях розвитку.

Оболонь неодноразово (під 1096, 1150, 1151, 1161, 1167, 1174 роками) згадується в давньоруському літописі в зв’язку з подіями Стародавньої Русі ХІ-ХІІ ст., пов’язаними з боротьбою з кочівниками та іншими нападами на Київ (Андрія Боголюбського). Є припущення, що на Оболоні траплялись окремі знахідки цього періоду – уламки посуду, залізні вироби.

Літописна Почайна, що брала свій початок серед боліт і озер протікала по Подолу на північ, відділяючись від Дніпра вузькою піщаною косою. Судна, які прибували до Києва по Десні повинні були обходити косу, щоб пришвартуватись. В 1712 р. вирішено було скоротити шлях до Притики – в піщаній косі був проритий канал. Незабаром Дніпро пішов каналом, який сполучив його з гаванню, розмиваючи косу і поглинаючи Почайну. Для зручності переміщення вантажів передбачалося 2 мости. В 1899 р. місто святкувало відкриття найбільшої тоді в Росії нової гавані.

Простори оболонських лук використовувались як вигони для худоби. В останній час оболонські луки належали радгоспу «Совки». Щорічно влітку тут працювали студенти Сільськогосподарської академії (тепер – університету).

Розкопки на Оболоні розпочались як розвідка. Спершу для їх здійснення залучили учнів 8 класу 8-ї київської школи, які відбували ту виробничу практику. Значне полегшення настало, коли наші бувші співробітники І. Г. Шовкопляс і В. І. Самійленко почали присилати до нас на практику студентів Київського університету і тодішнього педінституту. Робота була дуже напруженою, щодня працювало понад 30 чоловік. Для приїжджаючих студентів розбили намети. З часом нам на допомогу підключились і студенти сільськогосподарського університету. Пізніше, вони на громадських засадах брали безпосередню участь в розкопках. В останній рік перед замивом площі поселення піском, ми працювали з ними в останній день 5 грудня. Давні комплекси (житла, ями), що чітко прослідковувались на розкопаній площі як на долоні, викликали жвавий інтерес у археологів. Частими відвідувачами й порадниками були Н.М. Кравченко, В. М. Даниленко, Є. В. Махно, А. Кубишев. Розкопки відвідали співробітники слов’янського відділу Інституту археології. Приїздив до нас білоруський дослідник синхронних пам’яток Л. Поболь. Відвідала нас Г. Г. Мезенцева з відомим польським дослідником Гензелем. Часто приходив з гостями один з авторів проекту «Оболонь» Ю. Паскевич. Поступово на нас наступали будівельники масиву «Оболонь», а нам дуже хотілося повністю розкопати таке цікаве поселення. З подякою згадуємо за допомогу начальника будівельного управління Семена Таліса, який «відрядив» до нас на розкопки бульдозер «Білорусь» з кваліфікованим майстром своєї справи Петром Бойко. Він дуже обережно зняв верхній шар на вказаній нами площі поселення. Для зберігання знахідок нам дуже допоміг директор заводу по виготовленню прищепок (знаходився на вул. Шахтарській), де нам надали кімнату. А робітники щоразу з цікавістю знайомилися з результатами наших розкопок. Так спільними зусиллями нам вдалося повністю розкопати Оболонське поселення.

Давні комплекси, виявлені на Оболоні, вже ввійшли в науковий обіг, як одне з джерел для вивчення історії давнього Києва, їх називають еталонними (10) Вони експонуються в нашому музеї, експонувались на виставці, присвяченій ІХ Міжнародному з’їзду славістів у 1983 р., що була підготовлена в Національному Київському університеті ім. Шевченка і до V Міжнародного конгресу археологів в Музеї Міста Києва (11).

На Оболоні, на площі 3 млн. кв. м повністю на намивному ґрунті збудований житловий масив. Сьогодні слово Оболонь стало маркою місцевої радіокомпанії, виходить районна газета «Нова Оболонь» і журнал «Золота Оболонь». Оболонь стала маркою українського пива фірми безалкогольних та мінеральних вод. Кияни з задоволенням п’ють воду «Оболонь».

Рис. 009. Подружжя археологів І.Г. та Г.М. Шовкопляс на розкопках Доброничківської стоянки, архів Г. М. Шовкопляс

На місцині давньої Оболоні з її напівземлянковими житлами виросло молоде місто сучасної архітектури з чудовими 9 та 16 поверховими будинками. На Оболоні мчать блакитні експреси метрополітену, прокладено трамвайну лінію В її шостому мікрорайоні вздовж вулиць маршала Тимошенко і Богатирської збудована 143 середня школа і дитсадок.

І вийшло якось символічно, що центральна частина давнього поселення залишилася не забудованою На ній знаходиться спортивна площадка. Розкопані там житла були зафіксовані репером для встановлення пам’ятного знаку. Під час проведення наших розкопок Оболонь відомий всім Іван Драч. Натхнений побаченим він написав вірш

Ген оболоки Оболоні

Стоять там хмари на припоні

І видно їм, як на долоні

Віки.

На Оболоні, в самім лоні

Крокують крани буйнотонні

І ловлять ночами в долоні

Зірки.

На Оболоні – дух машини,

Дух цементу і дух ожини.

Там все натужиться, пружинить –

Бо час такий!

Зросли ж тут руси в завірюсі

Чи ті, що потім вийшли в русів,

Випростувались тут, на лузі,

Колись!

Прогупотіли літ буй-тури.

З лози і глини впали мури.

Зарубинецької культури

Пропав мотив.

Та ми з боліт і чорториїв

Зіперлися об горній Київ.

Віків золоточолий вияв

Горить.

Таж річечка мала, причаєна –

Це таємнича та Почайна

Первопочатком незвичайна,

Твоя й моя!

Ти, будівничий, слави отче,

Прочисть їй очі, хай. хлюпоче –

Століть священна й непорочна

Сльоза.

Тож збережіть старі стоянки

Первопочатки – не останки

Нехай музеї, мов світанки

Постануть тут

Так треба рук талановитих

Історії ж прадавній видих

Митцю! Схопи в дереворити

Оці зірки,

Ці оболоки Оболоні

Ці білі хмари на припоні

Бо ж видно їм, як на долоні

Нас крізь віки (12).

Якщо вже говорити про «вперше на Оболоні», принагідно згадати, й те, що на заплавних луках Оболоні, на сінокосах вздовж Почайни піднявся в небо перший у вітчизняній практиці літаючий апарат з пілотом. Його збудував студент київського політехнічного інституту Ігор Сікорський (1899-1972). Саме тут, це тепер неподалік проспекту Маршала Малиновського і наших розкопок, він влаштував аеродром, названий Куренівським.

17.6.1914 р. кияни урочисто зустрічали його на цьому аеродромі, коли він прилетів з Петербургу на своєму гіганті на той час – літаку «Ілля Муромець» (13).

Після революції Ігор Іванович Сікорський виїхав до Америки і став знаним в усьому світі авіаконструктором.

В давні часи водний шлях по Дніпру та Почайні був надзвичайно зручний, зокрема для перевозки товарів з античних міст Північного Причорномор’я.

Сьогодні з Оболоні через Дніпро збудовано самий довгий у місті Московський міст, через який ніби перегукуються сторінки далекого минулого з чудовим сучасним і майбутнім нашого давнього і вічно молодого Києва.

Література:

1. Повесть временных лет. Под ред. Адриановой-Перетц. Т.1., М., 1960. – С. 40.

2. Максимович М. А. Очерк Киева // собрание сочинений. Т.2.К., 1877. с.25.

3. Антонович В. Б. Описание киевского клада, содержащего римские монеты 3 и 4 столетия // Древности. Труды Московского археологического общества. VI. – М. 1878. – С. 241-244.

4. Шовкопляс Г. М. Найдавніші на Оболоні в Києві // Археологічні дослідження проведені на території України протягом 80-х років державними органами охорони пам'яток та музеями Республіки. Тем. Збірник. Праць. К.1992. – С. 76-86.

5. Белан Н. Г. Фауна зарубинецкого поселения в Киеве. Науковий архів НМІУ.

6. Пашкевич Г. А. Заключение о результатах палеоэтноботанического исследования материалов из поселения Киев-Оболонь. К., 1987 // Науковий архів НМІУ.

7. Гопак В. Д., Шовкопляс А. М. Черный металл зарубинецкого поселения на Оболони в Киеве // Советская археология. Ч.М., 1983.

8. Бидзиля В. И., Пачкова С. П. Зарубинецкое поселение у с. Лютеж // Материалы по археологии СССР. М.1969, №160.

9. Шовкопляс Г. М. Бронзові вироби з Оболоні // Шляхи становлення Національного музею історії України: від першовитоків до сьогодення. Тем. Збірник наукових праць. К., 1994.

10. Максимов В. В. Зарубинецкая культура на територии УССР. К., 1982;

11. Шовкопляс А. М. Древние и раннесредневековые славянские памятники на территории Киева. // Тезисы докладов советской делегации на V Международном конгрессе славянской археологии. М., 1985; Славяне их соседи в конце I тысячелетия до н.э.-первой половины I тысячелетия н.э. М. 1993 (Археология СССР).

12. Выставка новых археологических материалов к V Международному конгрессу археологов-славянистов // Славяне и Русь. К., 1985

13. Закревский Н. Описание Киева. Т.1-2., М.1868.

14. Кивлянин. 13 червня 1914.

Примітки Г.М. Шовкопляс:

1. Висловлюю подяку ґрунтознавцю Т.І. Шовкопляс за визначення

2. Участь в розкопках в різні роки брали А. В. Литовченко, В. М. Погорілий, О.А.Черненко і тодішній директор Музею Подільського району О.М. Зубакіна.

3. Про них стаття в цьому збірнику.

Машинописний оригінал статті люб'язно надано А.Моріною, Громадський Рух "Почайна"