Додаток 17. Поветкіна Людмила Три корови за ... таблетку
Парнікоза І.Ю.
Уявіть собі: приходите ви в аптеку за ліками від головного болю, а замість цитрамона отримуєте пляшечку з засушеними… таракашки-комашками. Не купите? А адже наші прабабусі рятувалися від хвороб в тому числі такими народними засобами: бджолами, павуками, гусеницями, мокрицями. Може, і сердито, зате дешево і ефективно.
Невідомо, скільки б ще кияни харчувалися свіжоспеченим пташиним послідом, якби цар Петро не вирішив видати в 1701 році указ про устрій аптек в містах з місцевим самоврядуванням. У Русь звідусіль стали з’їжджатися фармацевти – німці, французи, голландці, бельгійці. Спочатку аптеки з’явилися в відомствах армій. Перша в Києві – в 1715 році біля підніжжя Андріївської гірки. Цивільним довелося чекати до 1728 року, аж поки німецький фармацевт Іоганн Гейтер не збудував на Притиско-Микільській вулиці вільну аптеку. Це була одна з перших кам’яних будівель на Подолі (у той час споруди, тротуари і водопроводи були дерев’яними), що і врятувало аптеку від руйнування під час пожежі 1811 року, коли згоріло практично все Нижнє місто (насправді від тої аптеки лишилися лише підвали- І.Ю.Парнікоза).
Пізніше аптека перейшла в руки Георга Фрідріха Бунге, зятя Гейтера. Династія Бунге по праву вважається однією з найдавніших. Вітчизняні фахівці з’явилися набагато пізніше – осягати секрети потрібно було з дитячих років, тому іноземці брали собі на службу місцевих хлопчиків (жінки-фармацевти з’явилися лише в кінці XIX століття). Сім років вони навчалися аптекарській мистецтву, років зо три працювали помічниками і тільки після цього вступали до університету.
Перші «облагороджені» ліки були справжніми витворами мистецтва – крім виготовлення корисного та приємного на смак вмісту, не меншу увагу приділялося оформленню. За тодішніми правилами, будь-яка мікстура повинна була бути насолодою не тільки для тіла, але і для очей. Судини прикрашалися малюнками, візерунками, ліпленням. За бажанням замовника ліки вмішувалися наприклад, в кришталеві пляшечки з золотою кришечкою. Зрозуміло, що коштував такий шедевр недешево. У збереженому журналі Києво-Подільської аптеки за 1830 рік ціни на ліки були від 1,5 до 6 рублів, а то і вище. Працівники аптеки кажуть, що тоді корівка «тягнула» рубля на три, так що за один пухирець ліки можна було купити три корови. Ясна річ, послугами аптек користувалися в основному люди заможні, а бідняки продовжували бігати по народних цілителів.
Та й сьогодні, коли немає грошей на супермодні ліки, ми все частіше звертаємося до простих народних рецептів. Своєрідним «Бубсиною скринькою» є і аптека-музей, в яку згодом перетворилася подільська вільна аптека (в середині XIX століття весь фармацевтичний інвентар переїхав в іншу будівлю, а в спорожнілій садибі розмістилася комунальна квартира. Лише в 80-х роках XX століття аптека повернулася на колишнє місце).
Як згадують працівники музею, спочатку, крім купи цегли, наказу міністра охорони здоров’я і голого ентузіазму, у них нічого не було. Музей збирався по частинам з усієї України. Тепер садиба відновлена за старими кресленнями, в ній зберігається унікальна колекція аптекарських «прибамбасів» XVI – XIX століть. Чого тільки варті рецептурник, покопавшись в якому, можна знайти давно забуті засоби лікування хвороб. Природно, відвідувачів музею (в основному, школярів) не посвячують в подробиці, щоб не почали експериментувати на власному здоров’ї. Але фахівцям було б корисно згадати, що, наприклад, ефірне масло троянди – хороший засіб від раку. А солодка лікарська, з якої місцевий фармзавод створив сироп, зовсім не відкриття, нею користувалися ще скіфи.
Забули багато. Можливо, тому аптеки сьогодні заповнені імпортними препаратами, хоча музей (аналоги якого є тільки у Львові, Москві, Санкт-Петербурзі, Талліні, Каунасі та Ризі) і нагадує нам, що не менш ефективні, але більш доступні ліки «валяються» у нас під ногами. Та й чи може бути засіб від болю предметом розкоші?