Підстави для охорони лося в Україні

В.Є. Борейко, І.Ю. Парнікоза

3 лютого 2017 р. Міністерство екології та природних ресурсів України офіційно заборонило полювання на лосів на всій території країни. передбачав встановлення заборони полювати на лося європейського (Alces alces) на всій території України строком на 25 років. Міністерство зобов’язує Державну екологічну інспекцію України здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням режиму цієї заборони. А ще документом передбачено розробку програми відтворення популяції лося європейського в Україні та забезпечення проведення необхідних досліджень і моніторингу стану його популяції за участю науковців. Усі поспішили повідомити про перемогу. Проте цей наказ не був завізований Міністерством юстиції, через відсутність погодження Державного комітету лісового господарства та Мінагрполітики. Зважаючи на це екологам вдалося організувати засідання комісії по Червоній книзі України. На засіданні комісії більшість її членів підтримала внесення лося до Червоної книги. На основі рішення комісії міністр екології та природних ресурсів України О. Семерак своїм наказом від 19.12.2017 р. за № 481 вніс лося до Червоної книги України. В останні дні грудня 2017 р. цей наказ був зареєстрований Міністерством юстиції .

В цій статті ми розглянемо причини, які призвели до такого рішення.

Лось заселив територію України після закінчення останнього льодовикового періоду і поширення суцільної смуги лісів. Вже тоді людина зустрічала його переважно списом чи стрілою. Проте ми живемо вже в ХХІ ст., а відношення до цієї монументальної тварини (друга за розміром після зубра наша наземна тварина) залишається таким самим варварським.

У 2009 р. в Україні було опубліковано чергове видання Червоної книги України. У неї планувалося внести лося, чисельність якого, в порівнянні з 1970-1980 рр., за різними оцінками, зменшилася в 4-17 разів, а його ареал – зменшився в 2-5 разів (1,5). Однак дії Київського еколого-культурного центру, підтримані членами Національної комісії з питань Червоної книги України, які хотіли врятувати лося від повного винищення, натрапили на активний опір мисливців і Держкомлісгоспу (тепер Держлісагентства) України. В результаті прийшли до вимушеного компромісу – лося до Червоної книги не вносити, але оголосити мораторій полювання на нього на період 2010-2011 рр. Планувалося вивчити стан популяції лося в Україні, а потім вирішити, що робити далі. Саме про це йшлося у відповідному наказі Мінприроди України № 313 від 17.06.2009 р (13).

Однак до реального дієвого мораторію так і не дійшло. Адже заборони полювання в 2010-2011 рр. за часом було абсолютно недостатньо. 1 лютого 2011 р. Національна комісія з питань Червоної книги України проголосувала за введення мораторію ще на два роки (27). Проте Мінприроди України не зробила ніяких практичних кроків з щодо його продовження і Держкомлісгосп України самостійно, без узгодження з НАН України, відкрив полювання на лося в 2012-13 рр. (3, 4). Таким чином, повноцінного мораторію на відстріл лося на достатньо довгий період не було. Тому всі доводи противників мораторію що мовляв він ніяк позитивно не впливає на чисельність лося (3) є безпідставними. Слід додати, що лось в ряді областей України внесений до Червоного списку рідкісних тварин і рослин, наприклад, в Луганській та Сумській областях (31), що ніяк не вплинуло на полювання на нього в цих областях.

Винищення лося в Україні

Лось в Україні пережив не один час майже повного знищення. Так в 1917 р. Микола Шарлемань збирати інформацію про природні об’єкти, що потребують охорони, у статті «Охрана природы и земельный вопрос» (36) 1917 року писав:

«Занимаясь собіранием матеріаловъ по памятникамъ природы Кіевской губ., авторъ настоящей земѣтки обращется ко всем лицамъ, могущимъ ему помочь въ этом дѣлѣ, съ покорнѣйшей просьбой сообщать ему свѣдѣнія: 1) о сохранившихся до настоящаго времени участкахъ (хотя‐бы и небольшихъ) цѣлинной степи, 2) о старых не подвергавшихся рубкѣ лѣсахъ различнаго типа, 3) объ участкахъ природы, заслуживающихъ охраненія по своему научному, эстетическому или иному значенію, 4) о мѣстах, гдѣ еще встрѣчаются бобры, быть можетъ – лоси, гнѣздятся дикіе гуси, 5)заповѣдникахъ и зоопарках хотя бы охотничьяго типа».

У 1968 р. якомусь розумнику в Мінлісгоспі УРСР прийшла в голову ідіотська ідея почати добувати лося промисловим способом. М’ясо лося пішло на експорт і в торговельну мережу (1,16). У ті роки і пізніше лося добували по 5-6 тис. голів на рік (1). Промислове полювання на лося тривало в Україні ще в середині 1990-х років. Наприклад, тільки одному Макарівському мисливському господарстві (Київська область) видавалося на сезон полювання 4-5 ліцензій на лося. В результаті популяція лося в Україні була підірвана. Якщо в 1991 р. в Україні офіційно налічувалося 14796 лосів, то в 2006 р. – всього 4396 лосів (9). При цьому в Запорізькій, Миколаївській, Херсонській, Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій областях та Криму лосі зникли повністю (16). Через масовий прес полювання практично зникли і особини з рогами високої трофейної цінності.

Держлісагентство України подало інформацію, що на початок 2016 р. в Україні налічувалося 6616 лосів (6). Для порівняння, на початку 2015 р. в Польщі налічувалося 28 тис. лосів, а в Білорусі в 2014 р.-30-40 тис. лосів, і це при тому, що території цих сусідніх країн набагато менші за Україну. Разом з тим, на думку керівника секції ссавців Національної комісії з питань Червоної книги України, доктора біологічних наук, професора, завідувача відділом Інституту зоології НАН України С.В. Межжеріна, станом на 2016 р. лосів в Україні налічується близько 1-2 тис. екз., а його ареал скоротився в 5 разів (1). За іншими даними, в порівнянні з 1970-1980 рр., чисельність лося в Україні скоротилася майже в 3-5 або 4 рази, а його ареал зменшився вдвічі (5, 16). Разом з тим, на думку Н.Н. Євтушевського, за сприятливих умов, Україна потенційно може вмістити 25 тис. лосів (16).

Полювання є головною причиною винищення лося. Так вважав керівник Імператорського товариства розмноження мисливських і промислових тварин і правильного полювання Н.А.Львов в 1874 р. (29), відомий російський мисливствознавець С.В.Лобачов в 1930 р. (30), український зоолог д.б.н., професор С.В. Межжерін в 2016 р. (1), російський зоолог д.б.н. А.А.Данилкин в 2016 р. (15).

Незважаючи на скорочення чисельності лося, Держлісагентство України щороку збільшувало кількість ліцензій на відстріл лося. Якщо на період 2013/14 р. їм було видано 162 бланка ліцензій на відстріл лося, в 2014/15 – 193 бланка ліцензій, то на 2015/2016 – вже 237 бланків (6,7).

При цьому, якщо чисельність лося з 2006 р по 2016 р. на папері збільшилася в 1,5 рази, то чомусь кількість ліцензій на його видобуток збільшилася в 4 рази (3, 6).

Як вважають фахівці, на одну ліцензію мисливцями відстрілювалося 2-3 лося (1, усне повідомлення А. Сагайдака). До цього потрібно додати масове браконьєрство на лося, а також часті випадки загибелі цих тварин від зіткнення на дорогах з автомашинами (на відміну від європейських країн, в Україні на автострадах досі не створено жодного переходу для диких копитних), а також загибель лосів при попаданні в меліоративні канали викладені бетонними плитами. Проблема також полягає ще і в тому, що якщо раніше українська популяція лося поповнювалася за рахунок лосів з росії та Білорусі, то після 1992 р, коли обвал з чисельністю лося трапився не тільки в Україні, але і в росії і Білорусі. Наприклад, в європейській частині росії чисельність лося зменшилася в 2-3 рази, а в ряді регіонів лось був практично знищений мисливцями (15). Тому чекати поповнення української популяції тваринами з цих країн не доводиться.

Браконьєрство на лося

Браконьєрство, нарівні з аматорської полюванням, яке часто «перетікає» в браконьєрство, є одним з головних чинників знищення лосів в Україні, а також в сусідній росії, де таке ж важке становище з веденням мисливського господарства (15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 28). Тільки за даними Інтернету, в 2010-16 рр. браконьєрські випадки відстрілу лося в Україні відбулися в національних парках Ічнянський, Прип’ять-Стохід, а також в Коростишівському та Житомирському районах Житомирської області, в Новгород-Сіверському та Менському районах Чернігівської області, Ковельському районі Волинської області, Чигиринському районі Черкаської області (20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 28). І це далеко не повний перелік.

На думку українського мисливствознавця Н. Н. Євтушевського, в 1980-х роках браконьєрами відстрілювалась кількість лосів порівнювальна з половиною офіційного видобутку. Однак після 1992 р. браконьєрство збільшилася в багато разів (16). На думку російських мисливствознавців, в росії на 100 легально відстріляних лосів приходилося 100-200 браконьєрських здобутих (15). На думку д.б.н., російського мисливствознавця В. Глушкова, в 2007- 2008 рр. браконьєрський видобуток лося в росії був в 4 рази вищим за легальне полювання, в зимовий період він був головним фактором смертності лося – 59,9%. Друге місце займали хижаки та інші причини – 25,6%, законне полювання – 14,5% (17). На думку самих російських мисливців браконьєрами в останні роки видобувається в 1,5 – 10 разів більше лосів, ніж під час законної полювання (18). Як вважає А.А.Данилкин (2016), в росії в 1976-1981 рр. на одного легально здобутого лося припадав один браконьєрський, в 1998 – 2, а в 2007-2008 рр. і пізніше-більше 4 лосів (15).

Як нам здається, в Україні, де, на відміну від росії, взагалі немає служби мисливського нагляду, браконьєри також відстрілюють в 3-4 рази більше лосів, ніж під час законної полювання. На жаль, ніхто в Україні не займається вивченням цього питання.

Згубна практика ведення законної полювання на лося в Україні

Розпочнемо з того, що сучасне полювання на лося аморальне. Лось, практично безборонна тварина, він може зупинятися і довго розглядати людину, особливо якщо мисливець в машині, і лося добувати все одно що застрелити домашню корову. Особливо це стосується вбивства (іншого слова годі й шукати) самиці лося.

Другий недолік сучасного законного полювання на лося полягає в тому, що мисливці шукають кращих, дорослих лосів з добре розвиненими рогами і в результаті такого відстрілу відбувається «селекція навпаки». За даними Н.Н.Євтушевського, через масовий відстріл кращих особин лося в Україні в 1983-85 рр. найбільш якісні екземпляри лося віком 6-9 років практично не зустрічалися (16). За даними А.А.Данилкина в 1960-80-і рр. внаслідок тиску полювання маса туш лося зменшилася на 10-40 кг, а самця з добре розвиненими рогами зустріти практично неможливо (15). По суті українські мисливці винищували і продовжують винищувати репродуктивне ядро популяцій лося і його найкращий генофонд.

Третій недолік полягає в тому, що в Україні був дозволений відстріл самиць лося (12), що значно скорочує можливість відтворення лося. Самці лося скидають свої роги в листопаді-початку січня (14). У січні у самиць вже є добре виражені ембріони. Тому полювання в січні на самиць в Україні заборонено. Однак на самця лося полювання дозволене до кінця січня (12). Скинувши роги, в січні самці практично нічим не відрізняються від самок, в результаті чого вагітні самиці лося потрапляли по постріл мисливця.

Цікаво, що ще в 1874 р голова Імператорського товариства розмноження мисливських і промислових тварин і правильного полювання Н.А.Львов зазначив, що зникнення лося «головним чином залежить від згубного способу полювання, при якому не жаліють телят і вагітних самиць» (29). Коли вибиваються самиці, залишаються тисячі осиротілих дитинчат без матерів, приречені на загибель. При відстрілі дорослої самки також неминуче знищується 1-2 ембріона (15).

Четвертий недолік полягає в надзвичайно тривалому сезоні полювання на лося (самця) – з серпня до січня – пів року! В результаті мисливці ганяють лося протягом усього мисливського сезону, закриваючи ліцензії на лося в самому кінці сезону, що сприяє браконьєрству. Як пише з цього приводу А.А.Данилкин, (внаслідок аналогічної ситуації і в росії) – «при багатомісячному терміні полювання створювалися передумови для масштабного браконьєрства під прикриттям «довгограючих» ліцензій» (15). Більш того, через тривалий сезон полювання на лосів тварини пів року знаходяться в стані стресу, при постійному переміщенні вони витрачають багато енергії, що стає причиною зниження їх маси (15). Зважаючи на це в ряді областей росії останнім часом закривали полювання на лося вже в кінці грудня (15).

П’ятий недолік полягає в численних зловживаннях під час офіційного полювання. Про це пише мисливець В.Ніжнік в статті «Навіть при наявності ліцензії можна потрапити на незаконне полювання», яка опублікована на Українському сервері мисливця. Автор називає п’ять основних способів незаконного добування лося та інших копитних при офіційній полюванні:

1. Незаконний видобуток згідно до однієї ліцензії декількох лосів

Це найпоширеніший спосіб видобутку «зайвих», не врахованих лосів. Внаслідок відсутності в Україні державної служби мисливського нагляду, безумовної слабкості екоінспекції, а також розвитку повальної корупції як національного лиха, відстріл кількох лосів згідно до однієї ліцензії прийняв загрозливі розміри. Справа стало доходити до того, що на одну ліцензію лосів стали відстрілювати навіть різні мисливські колективи. В.Ніжнік наводить приклад, як в грудні 1999 р, в одному з мисливських господарств Чернігівської області в один день двом різним мисливським колективам була видана одна і та ж ліцензія на лося, по якій незаконно відстріляні 4 лося.

До речі, така ж ситуація відмічена і в росії. Відомий російський фахівець з лося, д.б.н. А. А. Данілкін пише про полювання на лося – «при багатомісячному терміні полювання створювалися передумови для масштабного браконьєрства під прикриттям «довгограючих» ліцензій». У росії за однією ліцензією, згідно даних анонімних опитувань мисливців видобувається 4, а то і більше лосів (19).

2. Незаконний відстріл під виглядом т.з. «пересортиці»

«Пересортиця» – підміна одного виду іншим – дуже часте явище в сучасному мисливському господарстві України. Єгері нерідко пропонують мисливцям, які приїхали в мисливське господарство, добути інший вид копитного замість того, що записаний в ліцензії. Замість кабана- кілька козуль, замість оленя-лося. При цьому не береться до уваги той факт, що ліцензія видається на конкретний вид копитної тварини, а не на «звіро-кілограми». Так, 18 листопада 2000 р. в одному з мисливських господарств за ліцензією на кабана були незаконно добуті, з відома керівництва даного мисливського господарства, лосиха і козуля.

3. Незаконний відстріл під виглядом «перестрілу»

«Перестріл» – це випадковий відстріл звіра, на якого немає ліцензії під час офіційної полювання. Як правило, ніякі документи на незаконно добутого шляхом перестрілу лося або іншого копитного під час полювання не заповнюються. У кращому випадку мисливцями, які допустили перестріл, виставляється єгерю могорич.

4. Покинуті подранки

Під час полювання на лосів нерідко бувають подранки. Згідно до закону мисливці повинні їх переслідувати і добивати, закриваючи при цьому ліцензію. Однак це справа важка, і найчастіше переслідуванням підранків ніхто не займається. За даними Н.Н.Євтушевського, (2010), кожен третій лось був підранком і втікав, щоб пізніше загинути (16), а за даними А.А. Данилкина, (2016) в росії підранки лося становлять 24-76% (15). Як справедливо вважає В.Ніжнік, поранене на полюванні тварина не може нормально харчуватися і в 50% гине. Таким чином, чисельність загиблих в результаті офіційної полювання підранків так само не потрапляє в статистичні дані здобутих лосів.

5. Фальшиві ліцензії на лосів

Якщо аферисти навчилися підробляти грошові знаки, то підробити бланки ліцензій не складає особливих труднощів. Наприклад, як пише В.Ніжнік, в 1999 р. подібні фальшиві ліцензії були виявлені в Чернігівській області оперативною групою Держекоінспекції України. Однак нерідко спритні єгеря просто показують мисливцям будь-які офіційні папери, наприклад, путівки в мисливські господарства, видаючи їх за ліцензії. В.Ніжнік наводить випадок, коли один пройдисвіт з поліської глибинки, показуючи мисливцям липову ліцензію, і збираючи з них по 200 у.о., потім водив мисливців на лосів в Чорнобильську зону.

Таким чином, на думку В. Нижника, «в Україні під прикриттям ліцензій і з відома користувачів мисливських угідь щорічно незаконно відстрілюються тисячі парнокопитних тварин». І з цим висновком не можна не погодитися. Зважаючи на це, якщо у сезон 2015/16 рр. в Україні було видано 237 банку ліцензій на лося (6,7), то можна припустити, що буде реально було відстріляно близько 700-800 лосів.

Приблизно на такі ж дані виходить і д.б.н. професор С.В. Межжерін. На його думку офіційно в Україні щороку відстрілювалось до 600 лосів, що є неприпустимим (1). Все це може призвести до повного зникнення лося в Україні. Тому, на його думку, потрібне термінове введення мораторію на полювання лося в Україні терміном на 25 років (1). На забороні полювання на лося як ефективному заході його охорони наполягав і відомий сучасний фахівець по копитних, завідувач лабораторії мисливських ресурсів України Інституту зоології НАН України, к.б.н. В.Н.Смаголь з колегами (5).

Слід також навести і думку віце-президента НАН України, першого заступника голови Національної комісії з питань Червоної книги України, академіка НАН України А.Г. Загороднього, що, «якщо така ситуація збережеться і надалі і мораторій буде постійно порушуватися, то Національна комісія з питань Червоної книги України рекомендуватиме включити лося європейського в чергове видання Червоної книги України» (4).

Позитивний досвід Польщі щодо ведення мораторію на відстріл лося

10 квітня 2001 року Польща ввела безстроковий мораторій на відстріл лося, заборонивши полювання на нього наказом міністра охорони природи Польщі (8).

Через 8 років, в 2009 р польські зоологи провели дослідження впливу мораторію на відстріл лося. Результати перевершили всі очікування. Якщо в 2001 в Польщі налічувалося близько 2000 голів лося, то в 2009 році – 7,5 тис. голів лося. Тобто за 8 років його чисельність, завдяки забороні полювання, збільшилася більш ніж в 3 рази (2). Введення охорони лосів в Польщі принесло й інший фантастичний результат – тут вперше за десятиліття знову побачили самців з великими рогами. Самці дозріли і не були при цьому відстріляні мисливцями, як це відбувалося раніше (2). Для порівняння, в Україні, яка має площу в 2 рази більше, ніж Польща, в 2009 р. офіційно налічувалося всього 5573 екз. лося. Це при тому, що браконьєрство в Польщі це теж звичайне явище.

Наразі в Польщі активно розвиваються альтернативні полюванні способи використання популяції лося – зокрема фотополювання на нього та екскурсії з оглядання лосів, зокрема в Бебжанському національному парку.

Позитивний досвід України щодо заборони полювання на лося

Маловідоме, що в Україні також накопичено свій позитивний досвід впливу заборони полювання на чисельність лося. Як тільки вводилася заборона на видобуток лося, чисельність його починала рости, а це призводило до скасування заборони.

Перша світова війна і період визвольних змагань значно підірвали популяцію лося в Україні. Тому, ще влітку 1918 р. київськими зоологами був розроблений проект постанови про полювання, який мав був затверджений міністром землеробства Української народної республіки. Цим документом заборонялася полювання на лося (11).

У 1927 р (доповнено в 1929 року) у радянській Україні були затверджені Правила полювання, якими також заборонялося полювання на лося (11). Це дозволило врятувати лося від повного знищення. Вказана заборона, з різними перервами, діяла до середини 1960-х років, коли, з огляду на велику чисельність лося, полювання на нього знову було відкрите (5).

На жаль, в 2016 р. в Україні не знайшлося політичної волі на введення тривалого мораторію на полювання на лося. Разом з тим в Україні є красномовний приклад позитивного впливу довготривалого заборони полювання на популяцію лося. Це – Міжрічинський регіональний ландшафтний парк (Чернігівська область), де в заповідній зоні (болото Бондарівське) з 2002 р було заборонене будь-яке полювання. Якщо до отримання заповідного статусу, коли тут було мисливське господарство, лось був тут рідкісним, то взимку 2009 р. тут спостерігалося вже 76 лосів (10). З 2010 р полювання в регіональних ландшафтних парках в Україні було заборонено. В даний час в Міжріченському регіональному ландшафтному парку, що займає площу 78 тис. га, цілий рік тримається близько 100 лосів (усне повідомлення А. Сагайдака). Разом з тим на території колишнього Данівського мисливського господарства (теж Чернігівська область), де полювання ведеться весь час, лося давно вже не бачили (усне повідомлення А. Сагайдака).

Тому досвід Міжрічинського регіонального ландшафтного парку з охорони лося може бути поширений по території всієї України шляхом тривалої заборони полювання на лося.

Заборона на полювання вважалася ефективним засобом відтворення поголів’я лося ще в ХІХ ст. Ще в 1874 р голова Імператорського товариства розмноження мисливських і промислових тварин і правильного полювання Н.А.Львов як захист лося від вимирання запропонував закрити на нього полювання на 5 років (29).

Висновки

1. Лось є бажаним мисливським трофеєм для багатих і впливових українських мисливців, які заради продовження за будь-яку ціну власного задоволення від вбивства цих тварин яинять опір охороні лося.

2. Під час офіційного полювання на лося (під час якого часто відстрілювалося декілька тварин за однією ліцензією) в Україні відстрілювалося 600-800 лосів, що є неприпустимим.

3. Зацікавлене у проведенні полювання на лося Держлісагентство України притягає до торпедування існуючої охорони лося деяких вчених, які мають з Держлісагентством України госпдоговірну тематику або працюють в підвідомчих цій структурі наукових установах.

4. На жаль, практично нічого про становище з лосем в Україні не пишуть ЗМІ (вони обмежуються тільки констатацією фактів про окремі випадки браконьєрства на лося), не стурбовані проблемою його збереження українські екологічні НГО, багато вчених-зоологів, а також правильні мисливці (якщо такі ще збереглися).

5. В результаті реальна чисельність лося є в Україні вкрай низькою (1-2 тис. голів), що в будь-який момент може привести до зникнення лося в Україні.

6. Досвід України в 1930- 1950-х роках, досвід Польщі (починаючи з 2001 р) по введенню тривалої заборони полювання на лося показав, що заборона полювання є єдиним і дуже ефективним засобом збільшення популяції лося в наступні роки. Так, в Польщі за 8 років мораторію на полювання чисельність лося зросла більш ніж в 3 рази.

7. З метою захисту вагітних самок від відстрілу слід незалежно від введеної форми охорони лося необхідно додатково прописати заборону полювання на самиць лося в січні у Законі України «Про мисливське господарство та полювання».

8. З метою захисту поголів’я лося в Україні, необхідно ввести заборону полювання на лося на 25 років, або/та охороняти його на сторінках Червоної книги України.

Література

1. Межжерін С.В., 2016, Міністру екології та природних ресурсів України п. Семераку (про охорону лося), від 05.10.2016 р.

3. Євдокименко М., 2013, Лось – через два роки, Полювання та риболовля, № 10.

4. Лист Національній академії наук України № 116/936-5 від 16.05.2014 р.

5. Смаголь В.М., Гаврись Г.Г., Салганський О.О. – мол., 2012, Поширення та чисельність лося Alces alces (Mammalia, Artiodactyla), в Україні на початку XXIстоліття, Вестник зоологии, № 2, с. 161-166.

6. Лист ДержлісагенстваУкраїни № 03-07/4933-16 від 30.08.2016 р.

7. Лист ДержлісагенстваУкраїни № 03-05/1730-14 від 22.04.2014 р.

8. Rozporzdzenie Ministra Srodowiska 10/04/2001, №488, Dziennik Ustaw №43, 2001, p. 3049-3050.

9. Статистичний щорічник України, 2011, 2012, К., ТОВ «Август-Трейд», стр. 185.

10. Борейко В.Е., 2015, Последние островки свободы. История украинских заповедников и заповедности (пассивной охраны природы) (Xвек-2015), К., КЭКЦ, 240 стр.

11. Борейко В.Е., 2001, История охраны природы Украины, X век – 1980, К., КЭКЦ, 544 с.

12. Закон України « Про мисливське господарство та полювання».

13. Про затвердження переліків видів тварин, що заносяться до Червоної книги України (тваринний світ), та видів тварин, що виключені з Червоної книги України (тваринний світ), наказ Мінприроди України № 313 від 17.06.2009 р.

15. Данилкин А.А. 2016, Охота, охотничье хозяйство и биоразнообразие, М.,Товарищество научных знаний КМК, 250 с.

16.Євтушевський М.Н., 2010, Зберегти лося (Alces alces L.) в Україні, Черкаси, НДП « Мисливські ресурси», 35 с.

17. Глушков В., 2012, «Черная дыра» в которую утекают ресурсы, труд охотоведов и надежды охотников, Охота, апрель, стр. 4-7.

29. Туркин Н., 1898, Исторический очерк деятельности Императорского Общества размножения охотничьих и промысловых животных и правильной охоты за 25-летний период существования, 1872-1897, Природа и охота, Кн. 1, Приложение С.1-115.

30. Лобачев С.В., 1930, Обзор охотничьих промыслов Вятского края, В Кн. Труды по лесному опытному делу, М., Вып. 7, С. 49-90.

32. Дунин В.Ф., Козло П.Г. Лось в Беларуси. Минск: Навука и тэхника, 1992. 208 с.

33. Євтушевський М.Н. Екологічні основи мисливствознавства та зоокультури в Україні. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук за спеціальністю 03.00.16 – екологія. – Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук, Київ, 2016 р.

34. Межжерин С.В. Животные ресурсы Украины в свете стратегии устойчивого развития: аналитический справочник. – К.: Логос, 2008-282 с.

36. Шаpлемань H. Охрана природы и земельный вопрос // Оттиск изъ журнала «Хозяйство». – №№35‐36‐37‐38 за 1917 г.

В статті використано фото Д. Вишневського та з мережі.

В.Є. Борейко, І.Ю. Парнікоза, Київський еколого-культурний центр.

Вперше опубліковано: