2.6.8. Доля Д.С. Марголіна

Парнікоза І.Ю.

Буремні події, що почалися 1917 р., не обійшли стороною і труханівського мецената Д.С. Марголіна. Біографія його у радянський період сповнена загадок і домислів. В 1919 р. Об’єднане товариство пароплавства було ліквідовано. Єлизаветинська церква була передана місцевій громаді. Найімовірніше Марголін в цей час емігрував. І допоміг йому у цьому син Арнольд. Як і батько, він мав усі дані для того, щоб досягнути успіху у бізнесі, але вибрав політику. Під час перших визвольних змагань Арнольд Марголін опинився на досить високих посадах. За гетьмана став сенатором, генеральним суддею, а за С.В. Петлюри отримав портфель віце-міністра закордонних справ і відповідальну дипломатичну місію за кордоном — схиляти країни Антанти до підтримки України. Зважаючи на це, Марголін-молодший виїхав на Захід. Він сумлінно намагався виконати доручення, але лідери Великобританії, Франції і США вже зробили свій вибір — вони віддали перевагу полякам і російським білогвардійцям. Нічого не домігшись, Марголін так і залишився за кордоном. Колишній дипломат зрештою влаштувався у США. Він видав кілька книг, в яких намагався довести Заходу право українського народу на власну державність.

Вочевидь, і старий Марголін опинився в еміграції разом із сином. А транспортне й комунальне господарство радянського Києва і далі користувалося з його праці. Неможна сказати, що у місті, добробуту якого Давид Семенович віддав стільки сил та енергії, про нього зовсім не згадували. У 30-і роки газета «Більшовик» вирішила раптом надрукувати карикатуру на Марголіна і єхидну репліку-замітку. На малюнку Давид Семенович сидів одним місцем одразу на двох пароплавах, тримаючи у руках ті самі булочки, які використовувались у конкурентній боротьбі. А у замітці йому пригадали благодійне будівництво:

«Він збудував на Подолі синагогу, на Трухановому острові — церкву. Мабуть, спорудив би ще й католицький костьол, і лютеранську кірху, і караїмську кенасу, і магометанську мечеть, якби революція не вигнала його» ().