Лист щодо поховань страчених на Лисій горі

Парнікоза І.Ю.

23 лютого 1909 р. Секретно

Київському губернатору

Рапорт

Представляю при цьому копію секретного листа керівника штабу Київського військового округу від 24 червня 1909 р. за №1615 з питання про відвід нового місця для поховання страчених, доповідаю Вашій високоповажності наступне: на основі 963 ст. уставу карного діловиробництва вироки про смертну кару виконуються при присутності військової сторожі «не публічно» в межах в’язничної огорожі чи у вказаному поліцейським керівництвом місці, в останньому випадку осуджений доставляється у «закритому візку», відповідно усі потрі-бні для здійснення страти дії, як то повчання приречених духовною особою, відчитання присуду, зведення ка-том приреченого на ешафот, здійснення самої страти і потім закопування катом тіла страченого мають здійс-нюватися не публічно і в присутності сторожі.

З 7 серпня 1909 р. з дозволу пана керівника краю, страта осуджених шляхом повішання проводиться у Києві на Лисогірському форті, що охороняється військовою сторожею, і там же трупи страчених зариваються катом у приготовані кожен раз могили. Із згаданого вище числа, станом на наш час на Лисогірському форті зарито 112 трупів страчених через повішання. Могили рядами вздовж фортечного валу і в наш час йде третій ряд могил; таких же рядів (ям для могил) у цьому місці відповідно до простору площі форту, може бути викопано коло десяти, таким чином в указаному місці могло бути зарито ще кілька сотень трупів без шкоди для форту, так як могили згідно Лікарського уставу викопуються не менше 1,5 аршин глибини, потім зариваються, утрамбову-ються і повністю згладжуються з поверхнею площі форту, в подальшому заростають травою і ніяких слідів не залишають.

Тіла страчених, як позбавлених християнського поховання, не можуть бути скеровані на існуючі цвинтарі; відповідно для їх заривання необхідне окреме місце, яке має постійно охоронятися сторожею, щоб запобігти викраденню трупів, а головне очікуваних зборищ на могилах з політично-демонстративною метою тощо. У будь-якому разі, я не бачу місця яке б підходило для цієї мети, бо до того немає коштів для налагодження охо-рони цього місця.

Зважаючи на вищенаведені обставини забігаю у Вашої Високоповажносі про дозвіл продовжувати виконання таких страт осуджених на смертну кару та зариття трупів страчених на Лисій горі, приймаючи до уваги що в останній час такі випадки в порівнянні з 1905-1907 рр. бувають рідко.

Поліцмейстр фон Мінц