Влаштування довгих валів

Андрій Доронькін

Довгі оборонні вали широко розповсюджені по всій Європі. Невідомо, де і коли почали їх насипати вперше, але востаннє в Європі довгий вал був насипаний саме на Україні в 1769 – 1774 роках між Дніпром і Азовським морем. Можна припустити, що засади організації оборони за допомогою довгих валів і в 18 ст. (коли був насипаний останній довгий вал) і в долітописні часи були схожі. Отже, згадаймо ті принципи, за якими будували довгі вали, скажімо, в Росії.

Відомо, що в Росії 16 – 18 століть довгі вали використовувалися для оборони від легкоозброєного, рухливого війська, яке не ставило собі за мету утримання завойованих територій, а обмежувалося лише захопленням рухомої здобичі. Довгі вали в Росії споруджувалися на східних і південних кордонах держави і були власне прикордонними укріпленнями.

Але навіть і для легкоозброєного війська, яке не дуже придатне для облоги (тим більше для штурму) укріплень, довгий вал не був тою перепоною, котрої не можна було б подолати при певній кількості наступаючих. Вал, швидше, був фактором запізнюючим, позбавляючи наступаючих переваги у раптовості атаки.

Ще більшою перепоною довгий вал ставав при відступі війська після закінчення рейду, коли нападники верталися обтяжені здобиччю – худобою, полоненими, возами. Швидко і непомітно перейти через вал було в такому випадку зовсім неможливо.

Оскільки утримання регулярного війська для безумовної і безпосередньої охорони довгих валів було неможливим навіть для такої великої і мілітаризованої імперії як Росія 18 ст., то прикордонні гарнізони містилися в фортецях, розташованих більш-менш рівномірно вздовж валу на відстані приблизно 20 км одна від одної.

Довгі вали, що зводилися в 1 і 2 століттях на кордоні Римської імперії, також не охоронялися безпосередньо. Війська розташовувалися :

– трохи позаду довгого валу в невеликих фортецях, розташованих приблизно за 15 км одна від одної;

– більші гарнізони були розташовані за 4 – 8 км від довгого валу в більших фортецях;

– головні сили – ще далі від довгого валу, але так, щоб місце їх розташування мало зручні шляхи сполучення з будь-якою ділянкою довгого валу.

Беручи до уваги такі засади організації оборони кордонів, в експедиції під час розвідок враховувалося взаємне розташування довгих валів і городищ; навіть якщо городища не були в давнину фортецями, а лише сховищами. Зверталася також увага на датування городищ – по можливості.

Взагалі важко провести ту межу, яка розділила б поняття “городище” і “довгий вал”. Що таке, наприклад, збруцький Траянів Вал ? Чи це укріплення городища скіфського часу (не найбільшого з відомих, до речі); чи прикордонний вал, що обмежував територію якогось племені; чи ще щось інше ? Невідомо. Тому незважаючи на назву статті і в тексті і в ілюстраціях певна увага приділена і городищам.

Відомо, що довгі вали для охорони кордонів використовувалися не лише у великих імперіях, але і в менших державах. Так, архієпископ Брунон писав в 1008 р., що Русь по кордонах з кочівниками було огороджено. Авари, коли вони розташувалися на середньому Дунаї, зміцнили кордони своєї країни кількома лініями земляних укріплень, які називалися ring.

Вали насипали не лише по кордонах держав, відомих з історії. Ось що пише В.Шперк в книзі “Фортификация древнего мира” :

“Слов'янські племена, що колись населяли сучасні Саксонію, Бранденбург і Сілезію, споруджували вздовж кордонів своїх територій на протязі сотень кілометрів земляні вали, рештки яких існують і досі. Така лінія валів захищала, наприклад, слов'янські області від р.Заале до Одера і Варти. Деякі західні германські племена, ознайомившись зі способом спорудження римських земляних укріплень, почали і собі споруджувати земляні вали по кордонах своїх територій. За свідченням Тацита, такий вал відокремлював територію херусків від сусіднього племені ангріваріїв; валом були оточені також і володіння бруктеріїв. Згодом східні і північно-східні германські племена, за прикладом слов'янських племен і західних германців також почали захищати територію племені в такий спосіб”.

З цієї цитати можна зробити висновок, що спорудження довгих валів по кордонах своїх територій було до снаги не лише розвиненим державам, а і навіть тим народам, які не мали досить металу для виготовлення знарядь праці і зброї, як, наприклад, германці за часів Тацита.

Таким чином, – оскільки споруджували довгі вали суспільства, різні за рівнем розвитку, починаючи принаймні від племен раннього заліза до пізньофеодальних держав, – експедиція “Дністер” під час розвідок довгих валів не ставила за мету прив'язувати траси валів ні до яких інших археологічних пам'яток, крім городищ.

На всій течії Дністра по берегах його є багато печер. Визначити, чи ці печери є пам'ятками природи, чи археології, чи комплексними пам'ятками, під час руху експедиції важко. Деякі з печер використовувались людьми починаючи з мезоліту — як, наприклад, баламутівська. В пізніші часи придністровські печери часто використовувалися як келії, монастирі, храми. Досить часто печери розташовані або на городищах, або поруч з ними. Навіть якщо цей збіг випадковий, цікаво було простежити взаємне розташування не тільки валів і городищ, а також і печер.