Про знахідку стародруку

Богдан Щедрий

Жива душа людини бачить у книгах слід безсмертності минулого, спостерігає як думки та почуття попередніх поколінь живуть у невмирущому слові. Через книги відкривається шлях до більш глибокого проникнення в життя людей минулих епох, до розуміння структури їхньої свідомості, духовності, системи цінностей уявлення про світ. В кожну епоху формуються свої уявлення про свободу, власність, сім ю, смерть. В свідомості людей закладена деяка картина світу, притаманна даній культурі. Явище культури, що виникло в певному суспільстві в ту чи іншу епоху є органічним і невід’ємним компонентом соціального і духовного життя саме цього суспільства. Значущість культурного, духовного твору проявляється впливом на свідомість майбутніх поколінь, який, досягши в певному часовому просторі свого апогею, поступово згасає. Саме таким твором середньовіччя є повний катехізис Петра Могили під назвою «Православне сповідання віри», який було зараховано до символічних книг. Це, напевно, єдиний духовний твір, тексти якого були затверджені спочатку у 1642 р. чотирма вселенськими патріархами : Парфенієм, Архієпископом Константинополя, нового Риму, Вселенським Патріархом; Іоаникієм, Патріархом міста Олександрії, Вселенським суддею; Макарієм, Патріархом міста Антіохії; Паісієм, Патріархом святого міста Єрусалима та дев’ятьма єпископами, пізніше, у 1662 р. – Патріархом святого міста Єрусалима і всієї Палестини Нектарієм.

Нещодавно до моїх рук потрапила унікальна книга «Православне сповідання віри», надрукована 1696 року в Москві на прохання Київського Митрополита Варлаама Ясинського з благословення Московського Патріарха Адріана, форматом у 1/12 долю аркуша та унікальним на той час мініатюрним шрифтом висотою всього в 1 (один) міліметр. Це єдиний вцілілий примірник першого (паралельного) невідомого видання повного катехізису Петра Могили в перекладі Каріона Істоміна, надрукований унікальним мініатюрним шрифтом і рідкісним кишеньковим форматом у дуже малій кількості.

З відомих майже півтори тисячі стародруків, що зберігаються у російських бібліотеках, цей шрифт використовувався лише при друкуванні Біблії, Псалтиря, Нового завіту та подібних катехізисів у 1739 та 1740 роках. Більш дрібного шрифту не було. У книгосховищах Росії зберігаються примірники лише 16-ти видань, видрукованих форматом у 1/12 долю аркуша і лише єдиний примірник — Месяцеслов ще меншого формату – 1/16 долю аркуша [Зернова А.С. «Сводный каталог русской книги кирилловской печати XVIII в.»].

У бібліотеках Росії немає жодного примірника згаданого «Православного сповідання віри», а в Україні знаходиться один дефектний примірник цього видання (відсутні 14 аркушів) у Національній бібліотеці ім. В.І. Вернадського [Петров С., Бирюк Я., Золотарь Т. «Славянские книги кирил. печати XV—XVIII ст.»].

Це видання, так само як і Великий Буквар Каріона Істоміна, надруковане накладом у 20 примірників, було призначене для царя Петра Першого, гетьмана Івана Мазепи та вищого духовенства України та Росії. Його примірники у 1696 р. були даровані патріархом Адріаном першим особам України та Росії, коли вони, об’єднавшись, вели переможну війну за турецьке місто Азов. Відомо, що Патріарх Адріан у 1696 р. дарував ці катехізиси царю Петру І, гетьману Івану Мазепі, св. Димитрію Ростовському (Тупталу), митрополиту Варлааму Ясинському, архімандриту Єлецького монастиря І. Максимовичу, архімандриту Києво-Печерської Лаври Мелетію Вуяхевичу. Івану Мазепі примірник цього видання вручив автор першого російського букваря К. Істомін, який у 1696 році спеціально з цією метою приїжджав у Київ. Цю подію відтворено в літописі Самійла Величка.

Це, напевно, єдина матеріальна пам’ятка, що відображає тогочасні дружні стосунки між Україною та Росією в особах І. Мазепи та Петра І, останнього патріарха Росії Адріана та київського митрополита В. Ясинського, автора першого російського букваря Каріона Істоміна та українського літописця Самійла Величка

Знаменитий катехізис Петра Могили став символічною книгою для всього православного сходу і навіть у Москві до 1867 року, до відомого катехізису митрополита Філарета, був підручною книгою. Цей катехізис затвердив на письмі всю догматику Православної Церкви і послужив прообразом всіх подальших катехізисів. Завдяки «Православному сповіданню віри» Петра Могили, який утверджував догматичні традиції православ’я на слов’янській землі, впродовж 17—18 століть протестантизм був цілком усунений з середовища православного християнства [Жуковский А. «Петр Могила и вопрос единства церкви»].

Відомо, що катехізис П. Могили вперше з’явився слов’янською мовою в 1696 році, але надрукований форматом в аркуш. Переклад з грецької виконав у 1685 році монах московського Чудова монастиря Євфимій Але існувало ще одне видання того ж року та місця в перекладі Каріона Істоміна, який в той час працював справником у московській друкарні

Прот. Георгій Флоровський переконливо стверджує, що переклад зроблено 1695 року:

«Православне сповідання грецькою було видано тільки в 1667 р. в Голландії, і повторно з латинським перекладом у Лейпцігу в 1695 р. Саме з цього видання зроблено слов’яноросійський переклад, надрукований у Москві з благословення патріарха Адріана в 1696 р.» [Прот. Георгий Флоровский «Пути русского богословия»].

Цієї ж думки дотримувались й інші вчені, зокрема І. Максимович. Цей переклад у 1695—1696 рр. міг зробити тільки справник друкарні Каріон Істомін, — один з найосвіченіших людей свого часу, письменник, перекладач, педагог та особистий секретар патріарха Адріана. Євфимій вже був відсторонений від друкарської справи.

Порівнюючи тексти примірника і наведеними П.Строєвим [Строев П.М. «Описание старопечтных книг, служащее дополнением к описанню библиотек графа О.А.Толстого й купца И.Н.Царского»], знову переконуємося в існуванні на кінець 17 ст. різних перекладів цього твору.

На існування у 1696 році катехізису П. Могили в перекладі К. Істоміна вказує і український літописець Самійло Величко. «Втім він (С.Величко) відмічає і книги Московської Русі, шо мали відношення до Малоросії (Катехізис, перекладений з новогрецької Каріоном Істоміним і Буквар великий, аркушевий, ним складений та доставлений ним у 1696 році в Малоросію» [Иконников «Опыт русской историографии», т. 2, кн. 2].

У жовтні 1696 року К.Істомін з листом від патр. Адріана приїжджав у Київ і подарував катехізис П. Могили у власному перекладі гетьману Івану Мазепі [Величко С. «Сказание о войне козацкой с поляками»]. Ось зміст цього листа:

Возлюбленному в Господе, нашея мерности сыну, царскаго пресветлаго величества войска запорожскаго обоих стран Днепра гетману Иоанну Сгефановичу Мазепе вседомовне архипасторское благословение

На вселенной всея земнаго круга, єдина в людех Госпдних вера православная кафолическая державствует во спасенне, яже й церковь святую восточную, чрез богодухновенная отец святьія учения утверждает, пророкогедеоновьім гласом зовуши: во мне Господи сиест во истинный вере, всисвятия содеяша правду, й получиша обедования нынешняго живота благочестно, й грядущаго вечнаго на небесах апостоловешание бо: без веры невозможно угодити Богу. О ней же, како истинно християнскому человеку знатися, пред Богом й людми творити доброе, и содержати таинства и чины молитвословныя во всяких душетелоспасательных потребах. Внаследие царства небеснаго со спасителем нашим Иись Христом й всеми святыми благоугождшими книга исповедание православныя веры мудрования й содержания церкви матере нашея восточныя новопреведеся селлиногреческаго диалекта на наш славенский.зовема катихисис сиест оглашение. Й благодатиею Божиею ныне вцарствуюшем граде Москве типографиею издадеся. Юже архипастнрскаго й отеческою нашею душею влюбви тебе послахом. Да во изрядной ползе книга тея прочитаний твоя любов душеспасително й богомудро воспользуешися к угождению человекблюбца Господа нашнго Бога. И благоденственное здравие слюбезными тебе на премногая лета да получиши, желаем.

Приписка Адріана. «А книгу послав до твоєї любові від нас справник друкарні ієромонах Каріон Істомін, і коли він заради молитвенного поклоніння поїде в святу Києво-Печерську Лавру, його, Каріона в тій мандрівці привітайте заради нашої мірності». Той Каріон, справник друкарні, привіз тоді ж таки в Малу Росію від свого розуму складений великий аркушевий буквар, або грамотку, потрібну для навчання дітей, подавши словенською та грецькою мовами в ній усі руські літери фігурами з людськими лицями.(тобто буквар 1696 р.)

Патріарх Адріан дарував у 1696 р. ці катехізиси також святителю Димитрію Ростовському (Тупталу, товаришу К Істоміна), митрополиту київському Варлааму Ясинському, архімандриту Єлецького монастиря І. Максимовичу, архімандриту Києво-Печерської Лаври Мелетію Вуяхевичу [Браиловский С.Н «Один из пестрых XVII века» (Записки Имп. Ак Наук. Т. 5)].

Але найперший примірник катехізису був посланий царю Петру І, коли той вів бойові дії під Азовом. Лист патр. Адріана, написаний 19 травня 1696 року:

«По долгу же тебе великому Государю нашему царю, изданную в типографии новоприведенную с греческаго языка, книгу исповедания православныя веры, Первому первую послах, иже веру святую, и церкви нашея заповеди й чини богомудро учить содержати, и в том пребивати всем благочестным людем во спасенне повелеваем, всяких же зловерей й ересей и расколов и соиноверцы каждому неприличных разговоров весьма бегати.». Далі писав, шо він, патріарх, помалу одужує від хвороби, якою захворів перед виступом царя в похід, коли він, цар, навідував його, патріарха [Браиловский С.Н «Один из пестрых XVII века» (Записки Имп. Ак Наук. Т. 5)].

Звернемо увагу на дату напписання цього листа – 19 травня 1696 року. Патріарх Адріан мав можливість подарувати царю вже більш як місяць тому видрукувану книгу великого формату в перекладі Євфимія, що вийшла з друку накладом 1200 прим. у кінці березня, коли цар навідував його перед виступом у похід, що розпочався 3 травня. Але посилає книгу, коли цар вже веде бойові дії, і посилає першу книгу з надрукованих.

Можна стверджувати, що царю була послана книга кишенькового формату, придатна для використання в бойових умовах і яку Адріан обіцяв («по долгу») царю, тобто книгу в перекладі К Істоміна.

Одночасне існування двох паралельних московських видань 17-го століття — надзвичайно рідкісне явище Книга кишенькового формату в перекладі К.Істоміна має набагато виший рівень оформлення: наявність змісту, алфавітного покажчика, назви кожної сторінки, численні нумерації та текстові пояснення на полях, унікальний мініатюрний шрифт, яким друкувати набагато важче, ручний друк на полях, подвійні рамки кожної сторінки, двоколірний друк. Цього всього немає в аркушевій книзі Євфимія. Крім того, у примірнику в заголовку на першій сторінці вказано патр. Адріаном для кого призначена книга — «сыновям моим любезным» (не всім дітям, «чадам», а саме синам). Саме так він у листах звертався тільки до царя Петра та гетьмана І. Мазепи. Зважаючи на тодішні дружні стосунки між Україною та Росією, їх спільну перемогу над турецькими військами під Азовом, можна стверджувати, що Петру Першому та І. Мазепі піднесено екземпляри одного й того ж видання — катехізиси П. Могили, в перекладі К. Істоміна.

На одній із сторінок є запис коричневого кольору, зроблений від руки латиною, поверх якого проведено вертикальну лінію — складову посторінкових вертикальних рамок. Зміст напису такий: «Моя з тобою помилка» і він є редакторським. Очевидно, запис зроблено після друку основного тексту і перед тисненням рамок. А це міг зробити і мав на це право лише справник, який звіряв правильність набору тексту, тобто К. Істомін, який приймав безпосередню участь у виготовленні книг [Браиловский С.Н «Один из пестрых XVII века» (Записки Имп. Ак Наук. Т. 5)]. На аркушах та внутрішніх згинах зошитів є значна кількість людського волосся, що «зрослось» з папером. На згини зошитів волосся, кінці якого значно виступають на крайніх аркушах цих зошитів, могло потрапити лише перед переплетінням книги. Часто зустрічається волосся, поверх якого проведені вертикальні рамки. Скоріш за все, це волосся К. Істоміна, який звіряв свіжо видрукувані основні тексти перед тисненням подвійних рамок.

У вступі патр. Адріан вказує дату та місце друку книги — Москва, 1696 р. Але, в середині 18 століття здійснювалась неодноразова пересилка з Москви в Петербург кириличних шрифтів, стану, орнаментальних дощок, якими передруковувались вранішні московські видання. Так були надруковані, на перший погляд, майже ідентичні катехізиси Петра Могили 1739 та 1740 рр. [Зернова А.С. «Сводный каталог русской книги кирилловской печати XVIII в.»] Тому не дивно, що відомий російський бібліограф П.Строєв помилився, прийнявши один з таких примірників Петербурзького видання 1739 р. за московське 1696 р.

Встановити час друку можна по шрифтах, техніці друку, водяних знаках, орнаменту, текстах. Видання з чіткішим відтиском, зроблене з свіжіших шрифтів, орнаментальних дощок, з не викривленими водяними знаками можна віднести до більш раннього часу.

Примірник надрукований на папері з водяним знаком (герб Амстердама) майже ідентичним водяному знаку паперу 2-го тому літопису Самійла Величка. Тому можна вважати, що час виготовлення паперу майже однаковий і він є не пізніше 1728 року [Величко С. «Сказание о войне козацкой с поляками»] — дати закінчення писання літопису. Почав писати літопис С Величко з 1717 р. Його рукопис був написаний на різному папері, з різними водяними знаками, віднесеними навіть до другої половини 17 століття, тому можна припустити, що такий папір, як у примірнику, вже був на кінець 17 ст.

Видання видруковано форматом в 1/12 долю аркуша,текст розміщено 25-ма рядками на 180-и аркушах (360 сторінок). 10 заставок зроблено з п’яти дощок та 5 кінцівок з 3-х дощок. Тираж видання невідомий, але на підставі того, що про нього не знали такі видатні бібліографи минулого, як В.Сопіков, П.Каратаєв, С.Браіловський, С.Клепіков Є.Болховітінов, П.Строєв, П.Пекарський, можна стверджувати, що він був незначним, можливо такий же, як Буквар від 1696 р., у кількості 20 шт.

У Львівському музеї українського мистецтва зберігається майже ідентичний примірник катехізису Петербурзького видання 1739 року, але надрукований на іншому, товщому папері. Розмір шрифта в ньому примірнику такий же, але він менш чіткий, не такий виразний, більш розмитий та ширший. Зношеність цих шрифтів вказує на більш ранній друк мого примірника.

Цікава історія появи цих шрифтів у Петербурзі. У 1712 р. Петро Перший задумав видати Біблію, звіривши правильність слов’янського перекладу з грецьким текстом. Виправлення йшло повільно і тільки в лютому 1736 р. з Москви в Петербурзький Олександро-Невський монастир було привезено обладнання і почалось друкування книг (шрифтами, серед яких є і той шрифт, що в моєму примірнику — висотою 10-и рядків тексту в 38 міліметрів). Текст Біблії виявився з помилками і друкування було припинено а надруковані примірники знищено [«Каталог русской книги кирилл. печати Петербургских типографий XVIII в.»]. Отже, шрифти, якими надрукований примірник були виготовлені в Москві і в кінці 17 ст. мали назву «мелкая азбука «работы резца Федора Иванова» [Браиловский С.Н «Один из пестрых XVII века» (Записки Имп. Ак Наук. Т. 5)]. Катехізиси 1739 та 1740 рр. друкувались у Петербурзі з вже набраних у Москві форм, з внесенням туди змін і правок.

При друкуванні примірника застосовано багато ручної праці. Рядки приміток на полях часто не збігаються з рядками основного тексту, вони друкувались не на верстаті, а окремо від руки, з спеціально виготовленого штампу. Для правильного прикладання цього штампу на краях сторінок примірника зроблені спеціальні помітки кіновар’ю.

У виданнях Петербурзьких друкарень другої половини 18 ст. набагато менше опечаток, ніж у більш ранніх московських книгах. Часто помилкова буква замазувалась білою фарбою і зверху штемпелем вставлялась правильна

Примірник рясніє численними невиправленими помилками у правописі, словосполученнях, виразах, що є характерним для кінця 17-го століття.

Вжито багато українських слів, як: «треба», «добре», «належить», «друзі», «тяжко», «всі», «злі», «неможно»і т.д.

В тексі зустрічаються слова : «бяше», «бяху», «иже», «кій», «кую», «иский», «кося», «елици», «поне», «язя», «ны», «ня», «вы», «тя», «тоижде», «тщащыяся» і т.д.

Місяці року («Септямвриа», «Август»), сторони світу («Восток», «Запад»,) — з малої букви. Назви країн («Молдавія», «іерусалим», «вифлеєм», «ісраиль», «россія»), імена («исаїа», «пілат», «моісей», «матфей», «адам», «іисус христос») з малих літер. Також з малих літер надруковано чини ангелів («херувими», «престоли»), «святое писание», «новый завет», «ветхий завет», «святейший синод», «тело христово», «святая троица», «дух святой», «царь иудейский». Дуже часто посеред речення проставлені крапки, після яких йде продовження речення з малої літери. Після двокрапок (:) та крапки з комою(;) — завжди з великої букви. Буква «Є», якщо стоїть першою в слові, завжди набрана великою у будь-якому місці речення. Проставлено коми перед круглими та квадратними дужками, а не після них.

Неправильно перекладено: «Ради блуда, кійждо свою жену да иметь», «Бог мучит за грехи», «яко Христос Гпдь на нем пригвоздися», «церковніх вещей не насилствовати», «Бога моего укрествоваша», «и в сих двох заповедех, весь закон й пророце висять»,»плачь й скрежет зубом», «разорит заповедь», «пострада по нас», «болит ли кто в вас», «детотворение чевствуется», «Гдь разоряет советы языков», «судити живым и мертвим, судій не грешат, егда мучат злодеи висящи на кресте» і т. д. Замість слова «пресушествление» вжито слово «пресуществование».

У вступі надруковано таке звертання : «Благочестивыя Гдри наши Цри, й вєликия князи, Іоанн Алексиевич, Петр Алексиевич, всея великия й малыя и белыя Россіи Самодержцы», яке притаманне 17-у сторіччю. Вже в 1708 р. в указах Петра Першого слова «великия», «малыя», «белыя» писались з прописних літер, «царь», «князь» — з малих.

Якщо в пізніших текстах ім’я бога вживалось як Ієгова, то тут представлено, як «ОН, сиречь СЬІЙ», тобто «сущий». На відміну від пізніших видань, вжито вирази у значеннях первородный (праотческий), село (земля), лепотствует (подобает), постницы (подвижники), трегубая троица (Святая Троица), имормена (судьба), еллины (язычники), труси (землетрясение), шар (краска), татие (воры), любимич (друг), искони (в начале), иже (его же), странноприемник (больница), спитомник (сверстник), несть (не есть), свяшенный (святой), огни (пожары), евхологий (молитвенник), старцы (просвитеры), седмица (неделя), день господский (воскресенье), савваты (суббота), двадесять и четыре (двадцать четыре), пятагонадесять (пятнадцать), единодесятый (одинадцатый), двонадесятый (двенадцатый), двадесятьдевятый (двадцатьдевятый), четыредесять (сорок).

Кінцівка тексту катехізису друкується з малих літер: «яко в будущем веце восприемше любве совершенство, имамы славити на небесах в Троице единаго Бога поемаго, отца, сына, и святаго духа, во веки веков, аминь».

У більш пізніх виданнях в реченні «аще и цари послежди даша первста чести в старшем и новом Риме за державу царствия бывшаго в них» замість «цари», «державу царствия» вживалось «імператори», «престол імператорів», оскільки цей титул Петро Перший прийняв в 1721 році і він переходив усім наступним царям.

Порівняємо питання катехізису у різних перекладах, що були в кінці 17-го ст. Переклад Євфимія:

«Егда предстателе й судии грешат в правде, егда мучат согрешивших по грехом их. Ответ: не грешат: понеже не есть власть аще не от бога, яко глагрлет Павел, и начальницы не суть боязнь благих дел, но злых. Хощеш не боятися власти, благое твори и возимеши похвалу от нея, Божий бо слуга єсть тебе во благое аще же злое твориши, бойся».

У моєму примірнику:

«Егда предстателе и судии грешат в правде, егда мучат согрешившия по грехом их; Ответ. Не грешат: понеже несть власть аще не от Бога, яко глаголет Павел: И, князи бо не суть боязнь добрым делом, но злым, хощеши ли же не боятися власти; благое твори: и имети будеши похвалу от него, божий бо слуга єсть, тебе во благое. аще ли злое твориши, бойся: не бо без оума мечь носит: божий бо слуга єсть, отмститель в гневе злое творящему».

Тут бачимо відмінності в проставленнях крапок, двокрапок, ком, крапок з комою, великих букв. У пізніших виданнях «мучить» замінено на «наказывают». Якщо Євфимій, який зробив переклад у 1685 році, до початку царювання Петра Першого, під владою мав на увазі не одну особу, а всіх «начальницы», то К.Істомін, переклавши катехізис вже за його царювання, владу уособлював одним «князем», що фактично так і було.

Ще один приклад.

Евфимій:

«Ниспошли Духа Твоего на ны и на предлежащыя дары сия, и сотвори убо хлеб сей честное Тело Христа Твоего а еже в чаши сей — честную Кровь Христа Твоего, преложив Духом Твоим Святым».

К. Істомін:

«низпосли Духа твоего Святаго на ны, и на предлежашыя дары сия. и сотвори убо хлеб сей, честное тело Христа твоего: а еже з чаши сей, честную кровь христа твоего : преложив Духом твоим святым по глех по сих, пресуществование абие бывает, и пременяется хлеб во истинное тело Христове, и вино в истинную кровь».

Тут видно відмінності в перекладах та помилки, допустимі для кінця 17-го ст.

На полях «внемли опасно когда прелагается хлеб и вино в тело и кров христову» – примітка, що відображає суперечку, яка виникла в кінці 17-го ст. щодо часу перетворення Св. Дарів в св. євхаристії.

Мій примірник, так само як і буквар Каріона Істоміна, надрукований в 1696 р. для навчання сина Петра Першого, 7-літнього царевича Олексія має подвійні рамки кожної сторінки, заголовки кіновар’ю перша буква з яких є чорною, оправа з пресованого картону. Такий же правопис титулу царя, крапки посеред тексту, літера «Є» велика, якщо перша, у будь-якому слові.

Відомо, що К. Істомін працював над перекладами про шанування святих ікон та викладом віри Григорія Неокесарійського [Браиловский С.Н «Один из пестрых XVII века» (Записки Имп. Ак Наук. Т. 5)], причому назви цих додаткових до катехізису статей ним дані і збігаються з назвами, що в примірнику: «Начато изложение веры Григория, єпископа Неокессарийского й чудотворца й повествование биографа Григория Низского о том, как было Григорию Неокессарийскому откровеиие Богородиць и Іоанна Богослова».

На існування московського видання катехізису «малого формату» вказує академік А.Жуковський [Жуковский А. «Петр Могила и вопрос единства церкви»]. Крім того, ним наведено приклад тогочасного ставлення до правильності перекладу духовних творів:

«В Паризькій Національній бібліотеці в рукописному відділі під номером 1265 грецької секції зберігається рукопис «Православного сповідання віри, який прислав Оліє де Нуантель, французький посол в Константинополі 21 вересня 1673 р. королю Людовику IV з такою заміткою :

«Ми, Шарль Франсуа де Нуантель, королівський радник і амбасадор свідчимо і переконуємо всіх, що цей рукопис латинською та грецькою мовами, який має назву «Православне сповідання Східної Церкви» дав нам Панагіоті, перший драгоман порти. Він переконав нас, що рукопис доводить автентичність книги, яка під тим же заголовком була надрукована його (Панагіоті) засобами, так як цей рукопис є оригіналом і містить істинні підписи патріархів. Пан Панагіоті для захисту від нападок на його церкву просить прийняти цей рукопис Його Величність».

Аналогічний, більш жорсткий приклад наведено М.О. Максимовичем в кн. «Киев явился градом великим»:

«За неправильний передрук київського Катехізису Петро Могила відлучив його (Сльозку) від церкви. В такому відлученні Сльозка й помер в 1667 р. і вже митрополит Антоній Вінницький дозволив поховати біля церкви тіло його, яке лежало два тижні без поховання».

Примірник, якому більше трьохсот років, зберігся напрочуд добре. В наявності майже всі аркуші (крім 15-го), чисті та без дефектів. Чорний оксамит оправи без пошкоджень, не засмальцьований і не замінювався, оскільки має невеликі плями кіновар’ю суміжні до таких же плям на торці книги. Є лише один запис, щонайменше столітньої давності, про приналежність книги. Це запис мого прадіда.

Оскільки оправа в численних яскравих різнокольорових ворсинках інших тканин, серед яких переважна більшість сріблястого кольору, можна припустити, що книга колись належала світській особі, скоріш за все, жіночої статі.

Водяні знаки – герб Амстердама з написами GRAN MO VLID, розташовані на краях двох листів, і не є суцільними. При суміщенні їх, «розрив» складає 4 міліметри, по 2 мм на лист. З врахуванням техніки згину, фальцювання аркуша при формуванні його 12-ї долі та порізки, можна припустити, що книга зберегла початкову свою форму, тобто торці не обрізались. Примірник має стійкий (щонайменше 100 років утримується), досить приємний специфічний запах, можливо ладану, який посилюється при підвищенні температури та вологості.

Книгу можна розглядати і як взірець майстерності російського книгодрукування. Набір і верстка виконані досконало. Рядки на сторінках рівні, полоси набору ретельно вирівняні зліва і справа. В кінці книги К. Істомін запровадив алфавітний покажчик (Пінакс), в якому вказуються числа, що на полях червоним кольором та номери запитань-відповідей, яких всього налічується 636. Шрифти примірника художньою якістю, напевно, перевершили усі попередні. Очко літер, які трохи нахилені вправо, дорівнює приблизно 1 міліметр. Друковані літери ніде не зазнають деформації, є чіткими та чистими, місць злиття фарбою немає, їх графічний рисунок добре вивірений, кінцівки контур літер є витонченими, не є розмитими. Цей шрифт — видатне художнє і технічне досягнення цього часу. Завдяки чіткості шрифтів, майстерності набору та оформленню книга досить зручна для користування.

Катехізис складається з трьох частин : Віра, Надія, Любов, у кожній з яких 126, 63 та 72 запитань-відповідей відповідно. Перша та третя частини знаходяться у відношенні до другої, як число Пі: (126+72)/63=3.14. Сума цифр кожного числа запитань-відповідей однакова 1+2+6 = 6+3 = 7+2 = 9. Сума цифр результату будь-яких комбінацій з тих чисел на додавання та віднімання також завжди рівна 9. (напр. 126+63=189, 1+8+9=18, 1+8=9).

Серед численних відомих осіб України та Росії того часу, Каріон товаришував і з св. Димитрієм (Тупталом, пізніше Ростовський), який в своїх листах завжди його пам’ятає «Всем, всем, всем низко челом, паче же Отцу Каріону.»»Спасет Бог и Огца Каріона, что меня ягодами в недуговании кармливал» [Браиловский С.Н «Один из пестрых XVII века» (Записки Имп. Ак Наук. Т. 5)].

Виконавши завдання патріарха, Каріон Істомін був призначений архімандритом Симонова монастиря а з часом і начальником московського Печатного Двору.

Е.Болховітінов вказує на перші видання знаменитого твору різними мовами. «Найзнаменитішим твором Петра Могили стало «Православне сповідання віри», яке друкувалось грецькою (Амстердам, 1662, 1672 ; Бухарест, 1699), латинською (Лейпціг, 1695), церковнослов’янською (М, 1696, 1702; К, 1712; Чернігів, 1712; Спб 1717), німецькою (Лепціг, 1727; Вроцлав, 1751) та ін. [Митрополит Евгений «Словарь исторический»].

Згодом ця книга безліч разів передруковувалась різними мовами , стала символічною книгою світового православ’я, загальновизнаним викладом віровчення.

Узагальнюючи, можна стверджувати, що мій примірник був надрукований у Москві в кінці 17 ст, а саме у 1696 році, як вказано у вступі книги, і наведені вище, дані щодо цього видання є достовірними.

Текст статті опубліковано у журналі «Київська старовина», № 3 за 2006 р. Автор люб’язно надав свій текст для публікації на сайті "Мислене древо", за що ми висловлюємо йому щиру вдячність.