Свята українського народу
на початку ХХІ століття

Світлана Шакула

Історія походження та значення в духовному житті

Свято – це духовне світло в земному існуванні людини, будні існують для потреб тіла, а свята – для потреб душі (1, 53). Святковій обрядовості українського народу, що сформувалась протягом останніх кількох століть, присвячено багато етнографічних досліджень, але вони описують обряди, що були характерні для українських земель в ХІХ – першій половині ХХ ст. Праць, які описують свята українців в часи незалежності України, майже немає. Дана стаття має на меті дослідити історію походження українських свят та визначити їх значення в сучасній духовній історії українського народу.

І. Свято Нового року

Звичай святкування нового року, точніше нового сонячного циклу, прийшов до нас ще з часів первісного ладу, тобто з язичницької культури. Сонце для наших предків було головним божеством, від якого залежали світло і тепло, тобто основні умови життєдіяльності. Спостереження за небесним світилом та визначення дня, який починав збільшуватися (в наш час це 21-22 грудня), привело землеробів до думки відзначати цю важливу подію, вшановуючи таким чином Бога Сонця. І від давньої назви сонця – Коло – походить і слово Коляда (Коло да), що було первісною назвою Різдва (2, 91). Поступово більшість язичницьких обрядів перейшло в християнські обряди (особливо в родинному колі), навіть народження Ісуса Христа логічно поєдналося з початком нового астрономічного року, тобто народженням нового Сонця.

Один і обрядів язичницької культури – це задобрювання богів та духів жертвоприношеннями (переважно продуктами), які розвішувалися на деревах. Для цього обряду наші предки вибирали вічнозелені (як символ постійного, невмирущого життя) та хвойні дерева, бо вважали, що хвоя відганяє злих духів (випари хвої мають бактерицидні властивості). Тобто хвойні дерева – сосна, ялина чи гілочки цих дерев є обов'язковими атрибутами сучасного Нового року, а жертвоприношення для духів в наш час перетворилися на смачні подарунки для дітей та декоративні прикраси, що приносять естетичну насолоду. Складна екологічна ситуація зі зменшення лісових масивів в Європі започаткували традицію створення штучних ялинок.

Ритуал дарування подарунків на Новий рік прийшов до нас з діянь Святого Миколая. За даними переказів і легенд Миколай народився в ІІІ ст. в Лікії (сучасна Туреччина) в заможній родині. Проповідуючи християнську релігію, Миколай подорожував по європейським країнам і здійснив багато добрих справ – лікував людей від хвороб, надавав грошову допомогу бідним. Деякі легенди розповідають, що святий Миколай міг робити чудеса – втихомирювати бурі, шторми, шквали. Мабуть, саме через це він і був названий Чудотворцем та вважався захисником від різноманітних стихійних лих (повені, пожежі, шторму). В українців Микола Чудотворець – це найбільш шанований святий; адже в багатьох українських оселях поряд з іконами Ісуса Христа та Богоматері часто ставиться ікона Святого Миколая.

Свято Миколая, яке припадає на 6 грудня, в наш час найбільше пов’язане з подарунками для дітей, тому образ Святого Миколая (в багатьох європейських країнах це – Санта Клаус, тобто Святий Ніколас) перейшов пізніше в образ українського Діда Мороза, котрий дарує новорічні подарунки, причому робить це таємно, адже Святий Миколай часто допомагав біднякам непомітно, так, щоб ніхто не знав і не бачив.

Ім’я ж «Дід Мороз», що більше побутує в східнослов’янських землях, походить від персонажу народних казок про Мороза та Снігуроньку: в образі Мороза відображено холод і суворість зими, а в образі Снігуроньки – краса зимової природи та веселі зимові розваги.

В наш час Дід Мороз і Снігуронька – це головні персонажі більшості новорічних заходів та вистав, а традиція запалювання вогнів на свято Нового року (феєрверків, салютів, свічок, гірлянд) прийшла до нас з німецьких земель, де в стародавні часи вогнем відлякували злих духів.

Отже, сучасні новорічні дійства – це своєрідне поєднання язичницького поклоніння Сонцю, діянь Святого Миколая та художнього оформлення для святкового настрою. Під час зустрічі Нового року дорослі чекають на спілкування з рідними та близькими, а для дітей новорічне свято – це перш за все подарунки та новорічні дива (сюрпризи), які відбуваються в ході різноманітних вечірок, концертів, вистав та карнавалів.

Новий рік – це нові надії, віра в покращення свого життя, саме тому існує традиція загадувати бажання, коли годинник показує за мить до Нового року.

ІІ. Релігійні свята

Релігійні свята на початку ХХІ століття в Україні відзначають майже кожного місяця, але тільки чотири з них – державні (офіційні вихідні): Різдво, Великдень, Трійця і Покрова.

Введення християнської релігії в Х ст. мало велике значення для розвитку духовності нашого народу, адже в християнстві існує десять основних Божих заповідей, виконання яких гарантує людям щасливе життя. Це такі заповіді: не вбий; не завидуй; не кради; не обманюй; не промовляй ім’я Бога даремно; не засуджуй; не створюй собі кумира; поважай своїх батьків; не чини перелюбства; відпочивай один день на тиждень. І сучасні християнські свята та їх відзначення (незалежно від церковних конфесій та обрядів) направлені саме на те, щоб люди намагались жити згідно цих заповідей, хоча історія людства свідчить, що дотримуватися цих загальнолюдських цінностей більшості людей буває дуже важко.

Різдво Ісуса Христа

Згідно християнського календаря, який в Україні був введений з вересня 2023 року, Різдво Ісуса Христа відзначається 25 грудня. Основні обрядодійства на Різдво – церковні служби в храмах та культурні заходи (концерти, вистави та виставки); а також приготування напередодні свята вечері, в якій головними стравами є кутя та узвар. В родинному колі діти та молодь виконують колядки, за що отримують подарунки – гроші та солодощі. В селах України ще збереглася традиція ходити по хатах та колядувати, але в містах ця традиція поступово занепадає.

Зміст колядок та обрядів, що виконуються на Різдво, свідчить про те, що вони є елементами аграрної магії, адже наші предки-землероби новий рік (навіть після прийняття християнства) святкували весною – коли розпочинався посів зернових. При цьому вони зверталися до Божого благословення та просили про хороший урожай. Згодом всі новорічно-аграрні обряди поєдналися з Різдвом Ісуса Христа та його прославлянням.

Воскресіння Ісуса Христа

В одну з неділь березня-травня випадає найбільше християнське свято – Воскресіння Ісуса Христа. Це свято українці називають Великоднем або Паскою (з єврейської "песах” – жертвоприношення), маючи на увазі головний великодній атрибут – пасочки.

Свято Великодня – глибоко символічне, бо навесні воскресає природа, даруючи людям свою красу і плоди. А назва «Великдень», як вважають дослідники, прийшла до нас ще з дохристиянських часів і означає наближення великих днів, великого тепла, достатньої сонячної енергії, що було дуже важливим для слов'ян-землеробів. Після прийняття християнства найважливішим – «Великим днем» – стало Боже воскресіння, яке символізувало вічність життя. Вражаючий збіг днів народження та воскресіння Христа з прадавніми космічними святами Коляди та Великодня якраз і є одним з найпереконливіших доказів космічної божественної приналежності християнства (3, 92).

Основні обрядодійства напередодні Великодня – це приготування святкових страв (пасок, крашанок-писанок, ковбас) та прибирання (очищення), а в День свята – відвідання церковної служби, освячення води та їжі, святкова трапеза в колі рідних. Воскресіння Ісуса Христа – справді великий день, бо здійснилось пророцтво, записане в Старому Завіті про смерть та Воскресіння Месії. Заклик “Христос Воскрес" є завжди актуальним, бо означає, що рано чи пізно воскресне правда і справедливість, тобто здійсниться те, до чого закликав Син Божий, тому недаремно на землях України в 19 та й у 20 ст. на привітання “Христос Воскрес!” була поширена відповідь – “Воскресне й Україна!”

Трійця

Через п’ятдесят днів після Великодня в Україні відзначають свято Трійці або Зеленої неділі. Церковники це свято називають П’ятидесятницею, бо на п’ятдесятий день після Воскресіння Христа на його учнів (Апостолів) зійшов Святий Дух. Апостоли після цього зрозуміли мови інших народів і пішли проповідувати християнство в різні країни. В церковному вченні Трійця означає єдність Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа.

Але ще задовго до прийняття християнства існувало свято Трійці, котре вшановувало триєдину животворчу силу. Про це свідчить широко вживаний по всій Україні вислів «Бог Трійцю любить», бо тут мова йде не так про святу Трійцю християн, яка сама є Богом, а про дохристиянську Трійцю, як знак триєдності Світобудови, як символ її триєдиної сили; про що свідчить також і знак Тризубу (4, 47).

Це свято має й другу назву – Зелена неділя, бо в цей день українці прикрашають своє житло зеленими листям та травою, дотримуючись таким чином ще язичницьких звичаїв відзначення завершення весняних робіт. Свято Трійці своїми обрядодійствами, що передають радість спілкування з природою (з теплом, зеленню, сонцем) нерозривно пов’язане зі ще одним дохристиянським святом – Купалою.

Івана Купала

Свята Івана Купала відзначається в ніч з 23 на 24 червня, а його назва походить як від імені Іоанна Хрестителя (в цей день відзначається його Різдво), так і від імені язичницького бога Купали. В дохристиянські часи в цей, найбільший в році день (в наш час це 21-22 червня), відзначали свято Бога Сонця і саме Сонцю приносилась подяка за всі його благодіяння.

Купальське свято є, по суті, Свято вогню (Ку + Пала, тобто дитя Пала, сонячного вогню). В сучасній українській мові функціонує чимало слів, утворених від цього імені: паливо, палати, палко, запал, спалах, палій, палахкотіти, палітра (барви Пала), палата (найвища законодавча (жрецька) установа та її приміщення, звідси й слово «палац»; паламар – первісно жрець бога Сонця, паломник – мандрівний сонцепоклонник, паляниця – пшеничний хліб для принесення жертв Палу, поляна і багато інших (5, 118).

Святкові обряди на Івана Купала, що збереглися до наших днів, пов’язані з вогнем (перестрибування через вогнище, спалювання опудала-Марени), водою (купалися, кидали вінки на воду, загадуючи бажання про коханого) і рослинами (плели вінки, прикрашавали квітами символічні дерев'яні стовпи біля хати чи біля води). Обряди, пов’язані з водою та вогнем, мали очищувальну функцію, а обряди, пов’язані з рослинами та весільною магією, мали на меті сприяти плодючості землі та родючості людей, адже недаремно роль жінок була головною в обрядодійствах – розпалювання купальського вогнища, виконання пісень, плетіння вінків, прикрашання купальського деревця (6, 58).

Покрова Богородиці

Серед осінніх свят найбільш відомим для всіх українців є свято Покрови Богородиці – 1 жовтня, і це свято в історії України тісно поєдналося з історією українського козацтва. Назва свята походить від легенди про те, як Богородиця своїм покровом чудесним образом захистила християн від ворогів.

В Україні культ вшанування матері-захисниці був надзвичайно поширеним і цей культ прийшов до нас з часів первісного ладу, коли жінка ототожнювалася з берегинею домашнього вогнища, з землею-годувальницею. Згодом обряд поклоніння язичницьким берегиням плавно перейшов в обряд поклоніння Богородиці, а назва покров (покрова) стала синонімом оберегу та захисту. Мабуть, саме через це у козаків серед усіх християнських святих головною стала Богородиця, а серед козацьких храмів на Україні найчастіше зустрічаються храми Покрови Богородиці.

Цей день, 1 жовтня, в історії України відомий як день заснування Української Повстанської Армії (1942 р.) Воїни УПА, що вели боротьбу за незалежність України в 40-50-х роках 20 століття, продовжували історичні традиції українського війська 1914-1920 рр., які, в свою чергу, намагались дотримуватися кращих традицій козацтва, адже козаки були єдиними захисниками українського народу в 16-18 століттях.

Отже, сучасні християнські свята в Україні – це свідчення прагнення українського народу жити згідно Божих законів, тобто свідчення його давніх, красивих та корисних традицій.

ІІІ. Свята, що походять від політичних подій

День Соборності

22 січня в Україні відзначається День Соборності. Ця дата пов’язана з історичною подією – 22 січня 1919 року, коли представники двох українських держав, УНР і ЗУНР, підписали документ про злуку (єднання, соборність) українського народу. І ця дата тогочасними правителями України, Симоном Петлюрою та Євгеном Петрушевичем, була обрана не випадково, а в день річниці прийняття ІV Універсалу, згідно якого Україна була проголошена незалежною державою.

В умовах війни (як зовнішньої, так і внутрішньої) об’єднання українців в одну державу не відбулося, але значення події буде завжди актуальним, особливо зараз, в умовах російсько-української війни, котра розпочалася на українських землях ще в 2014 році.

8 березня

Історія міжнародного жіночого дня розпочалася 8 березня 1857 року, коли текстильниці Нью-Йорка пройшли «маршем порожніх каструль» по вулицях міста, протестуючи проти низьких заробітків та 14-годинного робочого дня. 8 березня 1908 року соціал-демократична організація жінок у Нью-Йорку провела масовий мітинг на захист жіночих прав, а через рік соціалістична партія Америки проголосила нове свято – Національний жіночий день. У 1910 році на ІІ міжнародній конференції жінок-соціалісток в Копенгагені Клара Цеткін запропонувала надати святу міжнародний статус і щороку відзначати його як День міжнародної солідарності жінок у боротьбі за економічну, соціальну та політичну рівноправність (7, 4).

В роки незалежності України свято 8 березня позбулося політичного нашарування та стало звичайним святом вшанування жінки і матері – як в родинному колі, так і на підприємствах і в установах. А з 2022 року в українському суспільстві все частіше лунають заклики зробити святом вшанування української жінки не 8 березня, а день народження Лесі Українки.

День Перемоги

8 травня в Україні відзначається День Перемоги в другій світовій війні проти Гітлерівської Німеччини. Походження свята пов’язане з закінченням воєнних дій в Європі, а саме – підписанням акту капітуляції вночі з 8 на 9 травня 1945 року представниками німецького (нацистського) уряду. Остаточно друга світова війна була завершена 2 вересня 1945 р., після капітуляції Японії, союзниці Гітлерівської Німеччини.

Закінчення другої світової війни – це дуже велика радість для всіх нормальних людей всього світу, і суть Дня Перемоги полягає в тому, щоб ще раз згадати, якою великою ціною була здобута перемога, щоб закликати всіх людей до мирного вирішення будь-яких суперечностей. На жаль, уроки другої світової війни не навчили людяності Росію, тому що вона знову розв'язала війну проти України, окупувавши в 2014 році Крим та частину Донбасу, а пізніше, 24 лютого 2022 року, розпочавши повномасштабну війну проти України.

День Конституції

28 червня в Україні є загальнодержавним святом – Днем Конституції. В цей день в 1996 році Верховна Рада України (після багаторічних дебатів) затвердила текст Конституції України, завершивши конституційний процес, розпочатий ще в 1990 р. прийняттям Декларації про державний суверенітет.

Конституційні традиції українського народу – дуже давні, адже першим писаним державним правом на території України була “Руська правда”, видана в 1015 р. Ярославом Мудрим. Враховуючи цей найдавніший законодавчий акт, а також демократичні правові тенденції за часів козацтва (універсали гетьманів, конституцію П. Орлика 1709 р.) та універсали, видані українськими урядами в 1917-1918 рр., День Конституції оголошено державним святом України.

В Конституції України записано право українського народу на незалежність, а також інші демократичні права, в тому числі право відстоювати незалежність своєї країни зі зброєю в руках. І саме це право є на сьогоднішній день найбільш актуальним для нашої держави, бо Україна відстоює свою свободу, стримуючи агресію російської армії.

День Незалежності

24 серпня український народ відзначає основне державне свято – День незалежності України. Походження цього свята тісно пов’язане з політичними подіями кінця ХХ століття. Ще в другій половині 80-х років ХХ ст. радянський уряд змушений був розпочати демократизацію суспільства, що призвело до відродження національної свідомості в усіх радянських республіках.

Демократичні процеси в Україні торкнулися всіх галузей життя і пізніше призвели до того, що 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Впровадження цього законодавчого акту в життя сприяло б утвердженню незалежності України, адже всі республіки Радянського Союзу в 1989-1991 рр. приймали подібні документи, але затвердити документ – ще не означає реалізувати його, бо поряд з позитивними зрушеннями в житті радянського суспільства (свобода слова, друку, зборів, кооперативний рух як елемент ринкової економіки) назріла соціально-економічна криза, яка була результатом командно-адміністративного управління СРСР та призвела до великого невдоволення працюючого населення.

В зв’язку з цим деякі політичні керівники СРСР вирішили припинити демократичний процес силовими методами – із застосуванням війська та зброї. 19 серпня 1991 року в Москві було створено Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який розпочав боротьбу з новоствореними державними органами Росії. Кількаденне протистояння завершилося перемогою демократичних сил Росії, а в Україні ці події, а також мітинги, організовані українськими демократичними організаціями, зокрема Народним Рухом України, примусили Верховну Раду УРСР прийняти 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України, в якому зазначалось, що український народ самостійно має вирішувати свою подальшу долю.

Подібний документ затверджувався українським урядом ще в 1918 році – це був ІV Універсал Української Центральної Ради, в якому було сказано: “Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського народу” (8, 102).

В мирні часи День незалежності України святкувався досить широко – проводилися концерти, спортивні змагання, виставки квітів, виставки в музеях, відбувалися святкові салюти та феєрверки. З початком російсько-української війни святкування Дня Незалежності стало супроводжувалося військовими парадами або іншими заходами, пов'язаними зі Збройними Силами України.

Річниця голодомору

Ще в перші роки незалежності України громадські демократичні організації почали згадувати одну з найбільших трагедій людства – Голодомор 1932-1933 років, але всі ті заходи спочатку носили лише інформативний характер, бо в радянські часи будь-яка інформація про голод заперечувалась та приховувалась. За часів президентства В. Ющенка річницю голодомору почали відзначати на державному рівні – в останні вихідні листопада. По всій Україні з того часу постало багато пам’ятників – на честь вшанування жертв голодомору..

Головною причиною Голодомору була злочинна діяльність сталінського уряду, бо за допомогою голоду урядові чиновники примушували селян іти працювати в колгоспи. За відмову йти в колгоспи у селянських родин забирали все майно, а їх самих оголошували куркулями, тобто ворогами народу, виганяючи з власної хати, виселяючи з рідного села чи навіть арештовуючи та розстрілюючи за спротив. Зерно, відібране у селян, радянська влада за безцінь продавала за кордон, закуповуючи устаткування для промисловості, хоча часто-густо відібране зерно гнило за великою огорожею, під якою вмирали опухлі від голоду люди.

Голодомор в Україні був свідомим нищенням українського народу, бо це була помста сталінського уряду українським повстанцям – за їх намагання протестувати проти беззаконня. З початком повномасштабної війни Росії проти України багато держав світу визнали Голодомор геноцидом українського народу.

Революція Гідності

Прагнення України до незалежності в економіці, ріст національної свідомості та духовності українського народу були не до вподоби багатьом політикам в Росії, де набирав обертів тоталітарний режим. Цей режим намагався впливати і на Україну, зокрема через своїх маріонеток (купленого президента Януковича, добре організовану антиукраїнську пропаганду), але народ України повставав проти такого тиску, зокрема під час Помаранчевої революції. Досвід Помаранчевої революції ліг в основу Революції Гідності, під час якої молодь вийшла на майдан Незалежності, щоб підтримати курс України на Євроінтеграцію.

В ніч з 29 на 30 листопада 2013 року до мирної акції київського Майдану була застосована сила воєнізованих підрозділів міліції, і ця жорстока розправа з мирними демонстрантами викликала величезне обурення як в Україні, так і за кордоном. Прихильники демократії в Україні вирішили чинити спротив антидемократичним діям проросійського уряду, і в більшості регіонів України організовувались мітинги на підтримку київського Майдану, на яких лунали вимоги відставки діючих президента та уряду.

В січні 2014 розпочався більш жорстокий тиск на київський Майдан та з'явилися перші жертви, а в лютому кількість вбитих на Євромайдані значно збільшилася. І ця кривава розправа з українськими патріотами та прихильниками демократії викликала великий гнів по всій Україні, тому до воєнного протистояння почали готувалися жителі майже кожного міста та села, перекриваючи дороги та створюючи блокпости.

В Криму та частині Донбасу події розвивалися трохи інакше – там сталося миттєве силове захоплення влади, яка оголосила себе або російською або проросійською. Таким чином, в лютому-березні 2014 року розпочалася російсько-українська війна (АТО), яка 24 лютого 2022 року перетворилася на повномасштабну війну Росії проти України.

Річниця референдуму

Ще перед серпневими подіями 1991 р. указами законодавчої влади УРСР на 1 грудня 1991 р. було призначено вибори президента України, а після прийняття Акту про незалежність України в день виборів, 1 грудня, проводився і всеукраїнський референдум, на якому наш народ мав підтвердити намір жити в незалежній державі, що й було успішно зроблено – переважна більшість виборців підтвердили Акт проголошення незалежності, прийнятий парламентом 24 серпня 1991 р.

Значення цієї події надзвичайно важливе, бо Україна – єдина з республік колишнього СРСР прийняла рішення про закріплення своєї незалежності, і в цьому полягала її мудрість, адже скасувати рішення міг тільки сам народ, а не якась політична сила, що в майбутньому могла б прийти до влади. Після всеукраїнського референдуму перестала існувати держава СРСР, що також є подією міжнародного значення. Вихід зі складу Радянського Союзу був логічним продовженням українського відродження кількох попередніх років, коли свідомі українці згадували своє національне коріння та власну національну історію.

ІV. Шевченківські дні

9 і 10 березня Україна відзначає Шевченківські дні, бо ці дні пов’язані з річницями народження та смерті Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар був перш за все духовним провідником українського народу, бо прагнув його просвітити та нагадати про давню славу і волю.

Тарас Шевченко не боявся говорити про несправедливість, від кого б вона не виходила – чи від представників церкви та держави, які грабували простий народ; чи зі сторони забобонних селян, які своїми пересудами ладні були штовхнути людину до самогубства (поема “Катерина”)

Найчастіше в своїх творах Шевченко описував нещасливу долю безправних жінок й висловлював надію, що справедливість та любов восторжествують:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі (9, 352)

В Шевченківські дні проводяться різноманітні культурні заходи: наукові конференції, урочисті засідання, нагородження митців Державною премією ім. Шевченка, концерти, тематичні виставки, покладання квітів до пам’ятників поету. Варто б Шевченківські дні в незалежній Україні зробити загальнодержавними вихідними, адже значення діяльності Кобзаря безцінне, а деякі його поезії звучать актуально і в наш час:

…А той щедрий та розкошний

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так і з його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята. “Нехай, – каже –

Може, так і треба”.

Так і треба! бо немає

Господа на небі!

А ви в ярмі падаєте

Та якогось раю

На тім світі благаєте?

Немає! Немає!

Шкода й праці. Схаменіться:

Усі на цім світі –

І цярята, і старчата –

Адамові діти (10, 213)

Шевченко, як в цьому, так і в інших своїх віршах, не виступає проти Бога, а засуджує церковні догмати та відсталі поняття, закликаючи всіх людей жити згідно Божих заповідей. Саме тому в українських оселях поряд з іконами святих можна побачити портрет Шевченка, а поряд з Біблією –“Кобзар”.

V. Першотравень – свято стародавнє

Більшість українців знає, що свято 1 травня пов’язане з політичними подіями, зокрема з боротьбою робітників за свої права.

1 травня 1886 року в кількох містах США відбулися багатотисячні демонстрації за встановлення восьмигодинного робочого дня. В Чикаго в цей день мітингувало 80 тис. чоловік, але, коли мітинг закінчувався, з’явилась поліція і почала атакувати робітників, застосовуючи дубинки. Провокатор кинув бомбу і почалася паніка. Поліцейські почали стріляти в робітників, і на землі залишилися лежати вбиті та поранені. В усьому, що відбулося в ті дні в Чикаго, суд звинуватив робітників. Чотирьох учасників було засуджено до смертної кари, сотні – кинуто до в’язниць.

На пам’ять про події в Чикаго Паризький конгрес ІІ Інтернаціоналу в липні 1889 року прийняв рішення відзначати перше травня як день міжнародної солідарності трудящих в боротьбі за свої права. В резолюції конгресу зазначалося, що велика міжнародна маніфестація призначається раз і назавжди на 1 травня для того, щоб трудящі всіх країн в цей день могли вимагати від влади покращення умов праці та життя (11, 2).

На Україні день міжнародної солідарності трудящих першими почали відзначати київські та харківські пролетарі – ще в 90-х рр. ХІХ ст. (12, 15).

В радянські часи святкування 1 і 2 травня стало обов’язковим: в кожному місті і селі організовувались мітинги та різноманітні масові заходи, що мали на меті пропаганду комуністичної ідеології та радянської політичної системи.

В роки незалежності України 1 і 2 травня спочатку були вихідними, а з 2018 року вихідним залишилося лише 1 травня. Жителі демократичної України день 1 травня проводять так, як вважають за потрібне: хто – працює, хто – відпочиває, а хто – поєднує працю і відпочинок на дачах чи в сільській місцевості.

Українська природа в цей час дуже красива та приємна: цвітуть сади, весняні квіти, пригріває сонце, але ще немає спеки. Звичайно, наші далекі предки не могли не вшанувати такі чудові природні явища.

Це вшанування чи поклоніння природі О. Братко-Кутинський прослідковує через назву «май». Дехто думає, що назва «май» запозичена з російської мови, але це не так. На українських землях ця назва живе з доісторичних часів, бо зустрічаємо її в ритуальних та народних піснях тисячолітньої давності. До того ж у сучасній російській мові слово "май” не має «родичів», тобто воно чуже, запозичене, а в українські мові у нього є велика родина, цілий кущ однокореневих слів – розмай, майоріти, маєток, майно, майдан, майстер, маювати, а також в іменах Майя, Маїна тощо.

Такий могутній кущ слів та понять може дати лише дуже загальне та високе поняття, яке передає і символ плинності: буйна зелень (май, розмай), і суєтне матеріальне багатство (майно, маєток), і швидкоминуча розвага (маювати), і місце, приготовлене для проявів тимчасових заходів (майдан), і напівреальна істота (майка або мавка), і констатація напівреальності взагалі (майже, мовби). Отже, першопоняття, яке включало б усі виявлені нюанси подібного змісту, має репрезентувати папівреальний, швидкозмінний творчий прояв, тимчасове багатство. Сьогодні такого загального поняття в українській мові не існує, воно перейшло в перелічені вище слова (13, 95).

Етимологічний словник української мови пояснює слово “май” як старослов’янську назву "травня” та "зелені”, котра в свою чергу походить від кореня “ма” (махати, маяти) – хитатися, коливатися (14, 258).

Ще в Давньому Римі відзначали травневе свято “маюму” – на честь богині Майї (звідси й інша назва останнього весняного місяця). Починалося свято в кінці квітня і закінчувалось на початку травня. Першого травня жителі Риму, в тому числі й музики, виходили на поле чи в гай і, прогулюючись під музику, збирали зелені гілочки, якими потім прикрашали житла своїх родичів та друзів. Також під час цього святкування римляни обливали один одного водою та купалися в Тібрі, в який кидали очеретяні опудала – на честь бога рільництва та хліборобства Сатурна. Давні греки перше травня відзначали виключно в гаях та садах, а двері будинків теж прикрашали квітами і зеленими гілками дерев (15, 310).

В Німеччині свято 1 травня називалась Вальпургієва ніч на честь святої ігумені Вальпургії, пям’ять про яку відзначається католиками 1 травня. Згідно німецьких легенд, в ніч на 1 травня вся нечиста сила збиралася на найвищій горі Гарца Брокене, щоб припинити успішний розвиток весни, тобто Вальпургієва ніч в Німеччині – це давнє свідчення того, що колись новий рік відзначався в травні, тоді, коли весна і тепло повністю вступають в свої права. Кожна новорічна ніч в будь-якій країні є наче рубежем між старим та новим, і Вальпургієва ніч теж не була виключенням, та ще й була наповнена чарівною таємничістю.

В стародавніх жителів Німеччини з 1 травня починався і економічний Новий рік – укладались контракти, завершувалась посівна, а якщо траплялися якісь невдачі, то їх обов’язково приписували чортам та відьмам. Саме тому в цю ніч було заведено обов’язковий звичай відганяти злі сили: розводили вогнища, на яких спалювали опудала відьм, обходили хати з факелами, дзвонили у дзвони. Ймовірно, саме з Німеччини походить звичай запалювати на Новий рік вогні, тобто робити феєрверки та салюти (16, 311).

Отже, історію походження першотравневих свят не можна обмежувати лише політичними подіями кінця ХІХ ст., бо ставлення більшості українців до цього свята таке, як сотні років тому – це радість від спілкування з природою, теплом, сонцем, весною, а давні звичаї святкування 1 травня іншими європейськими народами лише підкреслюють його язичницьке походження.

Висновки

На початку ХХІ ст. в Україні майже кожного місяця відзначаються загальнонаціональні свята – частина цих свят пов’язана з християнською та язичницькою релігією, а частина – з політичними подіями другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Російсько-українська війна, що триває в Україні з 2014 року, викликала священний гнів українського народу та посилила його увагу до своїх національних свят та народних героїв – тобто до витоків власної національної духовності.

Якщо якийсь народ не поважає культуру іншого народу, то він не заслуговує на те, щоб поважали і його культуру! Це поняття стає особливо актуальним під час війни, адже рашизм, який насаджується на окупованих територіях України, прагне знищити будь-яку національну ідентичність – знищується українська мова, спалюються українські книжки, відкидається істинна історія українських земель.

Люди різних країн і навіть жителі різних регіонів однієї країни, не можуть бути абсолютно однаковими, адже їх з дитинства оточують різні природні умови, вони мають різну історію рідного краю, різні релігійні звичаї чи місцеві традиції. Звичайно, для всіх людей землі спільними є загальнолюдські цінності, але серед цих цінностей величезне значення має національна ідентичність, котра найкраще відображена в історії народу та пов’язаних з нею святах.

Використана література:

1. Українознавство. К., 1994.

2. Братко-Кутинський О.А. Феномен України. К., 1996.

3. там само.

4. там само.

5. там само.

6. Климец Ю.Д. Купальская обрядность на Украине. Минск, 1993.

7. Соціал-демократичне свято 8 березня // газета «Соціал-демократ», 07.03.2003

8. Українська Центральна Рада // Збірник документів, том 2. К., 1997.

9. Шевченко Т. Кобзар. Київ-Харків, 2002.

10. там само.

11. Праздник мира и труда. К., 1986.

12. Варварцев М.М. Свята нашого часу. К., 1964.

13. Братко-Кутинський О.А. Феномен України. К., 1996.

14. Етимологічний словник української мови. К., 1989.

15. Энциклопедия обрядов и обычаев. Санкт-Петербург, 1997.

16. там само.

Опубліковано 3 червня 2024 р. Доступний раніший варіант статті (2012 р.).