Свята українського народу на початку ХХІ століття: історія походження та значення в духовному житті

Світлана Шакула

Свято – це духовне світло в земному існуванні людини. Будні існують для потреб тіла, свята – для потреб душі (1, 53).

Святковій обрядовості українського народу, що сформувалась протягом останніх кількох століть, присвячено багато етнографічних досліджень, але вони описують обряди, що були характерні для українських земель в ХІХ – першій половині ХХ ст. Праць, які описують свята періоду незалежності України, майже немає. Поданий нижче матеріал має на меті дослідити історію походження українських свят та визначити їх значення в сучасній духовній історії.

І. Свято Нового року

Звичай святкування нового року, а точніше нового сонячного циклу, прийшов до нас з часів первісного ладу, з язичницьких релігій. Сонце для наших предків було головним божеством, від якого залежали світло і тепло, тобто основні умови життєдіяльності. Спостереження людей за небесним світилом та визначення дня, що починав збільшуватися (на сьогодні – це 23 грудня), привело їх до думки відзначати цю важливу подію, вшановуючи таким чином Бога Сонця. А від давньої назви сонця – «Коло» походить велика кількість слів української мови, що свідчить про його особливе – божественне – походження. Зокрема, слово Коляда (коло да) – це первісна назва Різдва (2, 91). Адже в християнство – головну релігію Європи, Америки і Австралії, поступово перейшло більшість язичницьких обрядів, а народження Ісуса Христа поєдналося з початком нового року – нового сонця.

В часи язичницької культури наші предки задобрювали різноманітних богів і духів жертвоприношеннями (в основному, продуктами), які розвішувалися на деревах. Дерева для цього вибиралися вічнозелені (символ постійного, невмирущого життя) і хвойні, бо вважалось, що хвоя відганяє злих духів (випари хвої мають бактерицидні властивості). Згідно цієї традиції, хвойне дерево чи гілочки цього дерева є обов’язковими атрибутами сучасного Нового року, а продукти для духів стали в наш час смачними подарунками для дітей та декоративними прикрасами, які приносять естетичну насолоду. Складна екологічна ситуація та зменшення лісових масивів на планеті започаткували в ХХ ст. традицію створення штучних ялинок.

Ритуал дарування подарунків на Новий рік перейшов на це свято з діянь Святого Миколая. За даними переказів і легенд Миколай народився в ІІІ ст. в Лікії (сучасна Туреччина) в заможній родині. Проповідуючи християнську релігію, Миколай подорожував по європейським країнам і здійснив багато добрих справ – лікував людей від хвороб, надавав грошову допомогу бідним. Деякі легенди розповідають, що святий Миколай міг робити чудеса – втихомирювати бурі, великі хвилювання води, шквали. Мабуть, саме через це він був названий Чудотворцем і вважався в багатьох народів захисником від різноманітних стихійних лих (повені, пожежі, шторму). В українців Микола Чудотворець – найбільш шанований святий; поряд з іконами Ісуса Христа та Богоматері в сучасній українській оселі часто присутня ікона цього Святого.

Свято Миколая, що припадає на 19 грудня, в наш час найбільше пов’язаний з подарунками для дітей. Образ Святого Миколая (в багатьох європейських країнах це Санта Клаус, тобто Святий Ніколас) перейшов пізніше в образ Діда Мороза, який дарує на Новий рік подарунки, причому робить це таємно, адже Миколай надавав бідним матеріальну допомогу непомітно, так, щоб ніхто не знав і не бачив. Ім’я ж «Дід Мороз» (в східнословянських народів) походить від персонажу народних казок про Мороза та Снігуроньку. В образі Мороза відображено холод і суворість зими, в образі Снігуроньки – краса зимової природи, веселі зимові розваги.

В наш час Дід Мороз і Снігуронька – головні песонажі усіх новорічних заходів, а традиція запалювання вогнів на свято Нового року – феєрверків, салютів, свічок, гірлянд – прийшла до нас з німецьких земель, де в стародавні часи вогнем відлякували злих духів.

Отже, сучасні новорічні дійства – це своєрідне поєднання язичницького поклоніння Сонцю, діянь Святого Миколая та художнього оформлення для святкового настрою. Під час зустрічі Нового року дорослі чекають на спілкування з рідними і близькими, а для дітей новорічне свято – це перш за все подарунки і новорічні дива (сюрпризи), що відбуваються в ході різних заходів – концертів, вистав, карнавалів. Новий рік – це нові надії, віра в покращення свого життя, тому існує традиція загадувати бажання, коли годинник показує мить до Нового року.

ІІ. Релігійні свята

Релігійні свята на початку ХХІ століття українці відзначають майже кожного місяця, але тільки три з них – державні (офіційні вихідні): Різдво, Великдень і Трійця.

Введення християнської релігії в Х ст. мало мало велике значення для розвитку духовності наших предків, адже в християнстві існує десять основних заповідей Божих, виконання яких гарантує людям щасливе життя. Це такі заповіді: не вбий; не завидуй; не кради; вірь в Бога; не промовляй ім’я Бога даремно; не створюй собі кумира; поважай своїх батьків; не обманюй; не чини перелюбства; відпочивай один день на тиждень.

І сучасні християнські свята та їх відзначення (незалежно від церковних конфесій та обрядів) направлені на те, щоб всі намагались жити згідно цих простих заповідей, хоча історія людського суспільства свідчить, що дотримуватися їх більшості людей дуже нелегко.

Різдво Ісуса Христа

Згідно православного християнського календаря першим на початку року, 7 січня, відзначається Різдво Ісуса Христа. Основні обрядодійства на Різдво – церковні служби в храмах та культурні заходи (концерти, вистави); приготування напередодні свята вечері, де головними стравами є кутя та узвар. В родинному колі діти і молодь виконують колядки, за що отримують подарунки – гроші, солодощі. В селах України ще збереглася традиція ходити по хатах і колядувати, в містах ця традиція поступово занепадає.

Зміст колядок і обрядів, що виконуються на Різдво та інші зимові свята, свідчить про те, що вони є елементами аграрної магії, адже наші предки-землероби новий рік (і після прийняття християнства) святкували весною, розпочинаючи посів зернових. При цьому вони зверталися до Божого благословення, просили про хороший урожай. Згодом всі новорічно-аграрні обряди поєдналися з Різдвом Ісуса Христа та його прославлянням.

Воскресіння Ісуса Христа

В одну з неділь квітня-травня випадає найбільше православне християнське свято – Воскресіння Ісуса Христа. Ще це свято українці називають Великоднем і Паскою (з єврейської – жертвоприношення), маючи на увазі головний святковий атрибут – пасочки (солодкі здобні високі паляниці, форма яких символізує родючість).

Свято Великодня глибоко символічне, бо навесні воскресає природа, даруючи людям свою красу і плоди. А назва «Великдень», як вважають дослідники, прийшла до нас з часів первісного ладу і означає наближення великих днів, великого тепла, достатньої сонячної енергії, що було дуже важливим для землеробів. Після прийняття християнства найважливішим – «Великим днем» – стало Боже воскресіння, що символізувало вічне життя. Вражаючий збіг днів народження і воскресіння Христа з прадавніми космічними святами Коляди і Великодня якраз і є одним з найпереконливіших доказів космічної божественної приналежності християнства (3, 92).

Основні обрядодійства напередодні Великодня – це приготування святкових страв (паски, крашанок-писанок, ковбас) та прибирання (очищення), а в День свята – відвідання церковної служби, освячення води та їжі, святкова трапеза в колі рідних. Воскресіння Ісуса Христа – справді великий день, бо здійснилось пророчество, записане в Старому Завіті про смерть та Воскресіння Месії. Воскрес Христос – воскресне правда і справедливість, здійсниться рано чи пізно те, до чого закликав Син Божий.

Трійця

Через п’ятдесят днів після Великодня в Україні відзначають свято Трійці або Зеленої неділі. Церковники це свято називають П’ятидесятницею, бо на п’ятидесятий день після Воскресіння Христа на його учнів (Апостолів) зійшов Святий Дух. Після цього Апостолам стали зрозумілі мови інших народів і вони пішли проповідувати християнство в різні краї. В церковному вченні назва Трійця означає єдність Бога-Отця, Бога-Сина і Бога-Святого Духа.

Але ще задовго до прийняття християнства існувало свято Трійці, що вшановувало триєдину животворчу силу. Про це свідчить широко вживаний по всій Україні вислів «Бог Трійцю любить», бо тут мова йде не про святу Трійцю християн, яка сама є Богом, а про дохристиянську Трійцю, як знак триєдності Світобудови, як символ своєї триєдиної сили (4, 47).

Це свято має й другу назву – Зелена неділя, бо в цей день українці прикрашують своє житло зеленими листям та травою, дотримуючись ще язичницьких звичаїв відзначати завершення весняних робіт. Свято Трійці своїми обрядодійствами, що передають радість спілкування з природою, теплом, зеленню, сонцем, нерозривно пов’язане зі ще одним дохристиянським святом – Купалою.

Івана Купала

Назва свята Івана Купала, що відзначається 7 липня, походить від імені Іоана Хрестителя (в цей день відзначається його Різдво) та від імені язичницького бога – Купали. В дохристиянські часи в цей день, найбільший в році (на сьогодні це 22 червня) відзначалося свято торжества Бога Сонця і приносилась подяка за його благодіяння.

Купальське свято є, по суті, Свято вогню (Ку + Пала, тобто дитя Пала, сонячного вогню). У сучасній українській мові функціонує чимало слів, утворених від цього імені: паливо, палати, палко, запал, спалах, палій, палахкотіти, палітра (барви Пала), палата (найвища законодавча (жрецька) установа та її приміщення, звідси й «палац»; паламар – первісно священнослужитель бога Сонця, паломник – мандрівний сонцепоклонник, паляниця – пшеничний хліб для принесення жертв Палу, поляна і багато інших (5, 118).

Святкові обряди на Івана Купала, що збереглися до наших днів, пов’язані з вогнем (перестрибування через вогнище, спалювання опудала), водою (купалися, кидали вінки на воду, загадуючи бажання про коханого) і рослинами (плели вінки, прикрашували квітами стовп біля хати чи біля води). Обряди, пов’язані з водою і вогнем, мали очищувальну функцію, а обряди, пов’язані з рослинами та весільною магією, мали на меті сприяти плодючості землі та родючості людей (недаремно головна роль жінок в обрядових діях – розпалювання купальського вогнища, виконання пісень, плетення вінків, прикрашання купальського деревця) (6, 58).

Покрова Богородиці

Серед осінніх свят найбільш відомим для всіх українців є свято Покрови Богородиці – 14 жовтня, яке в історії України тісно поєдналося з історією козацтва. Назва свята походить від легенди про те, як Богородиця своїм покровом чудесним образом захистила християн одного візантійського міста від ворогів.

В Україні культ вшанування матері-захисниці був надзвичайно поширеним і прийшов він до нас з часів первісного ладу, де жінка ототожнювалася з природою, землею-годувальницею. Згодом обряд поклоніння язичницьким богиням-берегиням плавно перейшов в обряд поклоніння Богородиці, а назва покров (покрова) стала синонімом оберегу, захисту. Мабуть, саме через це у козаків серед усіх святих головною стала Богородиця, а серед християнських храмів на Україні найчастіше зустрічаються храми Покрови Богородиці.

Цей день, 14 жовтня, в історії України відомий як день заснування Української Повстанської Армії в 1942 р. Воїни УПА, що вели боротьбу за незалежність України в 40-50-х роках ХХ століття, продовжували історичні традиції українського війська 1914-1920 рр., а ті, в свою чергу, намагались дотримуватися кращих традицій козацтва, єдиних захисників українського народу в ХVІ-ХVІІІ ст.

Отже, сучасні християнські свята в Україні – це свідчення прагнень українців жити згідно Божих законів, свідчення їх давніх, красивих і корисних традицій.

ІІІ. Свята, що походять від політичних подій

День Соборності

Першим в році, 22 січня, відзначається в Україні День Соборності. Ця дата пов’язана з історичною подією 22 січня 1919 року, коли представники двох українських держав – УНР і ЗУНР – підписали документ про злуку (єднання) українського народу. І дата тогочасними правителями України – С.Петлюрою та Є.Петрушевичем – була обрана невипадково, а в річницю прийняття ІV Універсалу, згідно якого Україна була проголошена незалежною державою.

В умовах війни (як зовнішньої, так і внутрішньої) об’єднання укранців в одну державу не відбулося, але значення події буде завжди актуальним. Адже і в ХХІ ст. жителі різних регіонів України одне і те ж явище суспільного життя розуміють по різному. Зокрема, немає одностайної думки про державну мову, про зміну радянських назв міст, сіл, вулиць; про те, які відзначати свята, а які – ні і тому подібне.

8 березня

Перше весняне свято – 8 березня – за часів Радянського Союзу стало загальнодержавним і таким же залишилося в незалежній Україні. Історія міжнародного жіночого дня розпочалася 8 березня 1857 року, коли текстильниці Нью-Йорка пройшли «маршем порожніх каструль» по вулицях міста, протестуючи проти низьких заробітків і 14-годинного робочого дня. 8 березня 1908 року соціал-демократична організація жінок у Нью-Йорку провела масовий мітинг на захист жіночих прав, а через рік соціалістична партія Америки проголосила нове свято – Національний жіночий день. У 1910 році на ІІ міжнародній конференції жінок-соціалісток в Копенгагені Клара Цеткін запропонувала надати святові міжнародний статус і щороку відзначати його як День міжнародної солідарності жінок у боротьбі за економічну, соціальну та політичну рівноправність (7, 4).

В роки незалежності України свято 8 березня позбулося політичного нашарування і стало звичайним святом вшанування жінки і матері як в родинному колі, так і на підприємствах та в установах.

День Перемоги

9 травня в Україні відзначається День Перемоги в другій світовій війні. Закінчення найбільшої міжнародної війни – це дуже велика радість для людей всієї планети, але перш за все це свято для ветеранів війни та її учасників. Суть свята в тому, щоб згадати ще раз, якою великою ціною була здобута перемога, щоб закликати всіх людей до мирного вирішення будь-яких суперечностей. Походження свята пов’язане з закінченням воєнних дій в Європі, а саме: підписанням акту капітуляції вночі з 8 на 9 травня 1945 року представниками німецького (нацистського) уряду. Остаточно друга світова війна була завершена 2 вересня 1945 р. після капітуляції Японії, союзниці Гітлерівської Німеччини.

В усьому світі війна 1939-1945 рр. називається другою світовою війною, уряд же колишнього Радянського Союзу виділив з неї етап 22.06.1941-09.05.1945 рр. і назвав його Велика Вітчизняна війна.

Під час свята Перемоги пам’ять загиблих у війні вшановується покладанням квітів до пам’ятників Невідомого солдата, які є майже в усіх містах і селах України, за участю ветеранів війни проводяться урочисті зібрання, відбуваються різноманітні концерти.

День Конституції

28 червня в Україні є загальнодержавним святом – Днем Конституції. В цей день в 1996 році Верховна Рада України затвердила текст Конституції України, завершивши конституційний процес, розпочатий в 1990 р. прийняттям Декларації про державний суверенітет. Конституційні традиції в українського народу дуже давні: першим писаним державним правом на території України була “Руська правда”, видана в 1015 р. за Ярослава Мудрого. Враховуючи цей найдавніший законодавчий акт, а також демократичні правові тенденції за часів козацтва (універсали гетьманів, конституцію П.Орлика 1709 р.) та універсали, видані українськими урядами в 1917-1918 рр., День Конституції оголошено державним святом України.

Байдуже ставлення більшості населення України до Дня Конституції – результат багаторічного процесу правової культури нашого народу в радянські часи, коли демократія часто замінювалася авторитарними методами. Для ліквідації цих явищ центральній та місцевій владі слід більше уваги приділяти уваги Дню Конституції – організовувати культурно-мистецькі заходи та заходи, пов’язані з підвищенням правової освіти населення. Адже це свято ми відзначаємо як пам’ять про намагання нашого народу жити згідно чесних і справедливих законів.

День Незалежності

24 серпня український народ відзначає основне державне свято – День незалежності України, походження якого тісно пов’язане з політичними подіями кінця ХХ століття. Ще в другій половині 80-х років ХХ ст. радянський уряд змушений був розпочати демократизацію суспільства, що привело до відродження національної свідомості в усіх регіонах СРСР. Демократичні процеси в Україні, що затронули всі галузі життя, привели до того, що 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР було прийнято Декларацію про державний суверенітет. Впровадження цього законодавчого акту в життя сприяло б утвердженню незалежності України, адже всі республіки Радянського Союзу в 1989-1991 рр. приймали подібні документи, але затвердити документ – ще не означало реалізувати його. Поряд з позитивними зрушеннями в житті радянського суспільства (свобода слова, друку, зборів, кооперативний рух як елемент ринкової економіки) назрівала соціально-економічна криза, що була результатом командно-адміністративного управління СРСР і привела до великого невдоволення працюючого населення.

В зв’язку з цим деякі політичні керівники СРСР вирішили припинити демократичний процес силовими методами, із застосуванням війська і зброї. 19 серпня 1991 року в Москві було створено Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС), який розпочав боротьбу з новоствореними державними органами Росії. Кількаденне протистояння завершилося перемогою демократичних сил Росії, а в Україні ці події, а також мітинги, організовані українськими демократичними організаціями (зокрема Рухом), примусили Верховну Раду УРСР прийняти 24 серпня 1991 р. Акт проголошення незалежності України, в якому говорилось, що український народ самостійно повинен вирішувати свою подальшу долю.

Подібний документ затверджувався українським урядом ще в 1918 році. Це був ІV Універсал УЦР, що проголошував: “Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського народу” (8, 102).

Святкується День незалежності в Україні досить широко – проводяться концерти, спортивні змагання, виставки квітів, виставки в музеях, відбуваються святкові салюти і фейерверки.

Річниця голодомору

Ще в перші роки незалежності України демократичні організації почали згадувати одну з найбільших трагедій людства, але всі ті заходи спочатку носили інформативний характер, бо в радянські часи навіть самі факти голоду заперечувались і приховувались. За часів президентства В. Ющенка річниці голодомору почали відзначати (в останні вихідні листопада) на державному рівні, створено багато пам’ятних знаків, до яких покладаються квіти, засновано музей-меморіал.

Причина Голодомору на Україні – злочинна діяльність радянського уряду за часів правління Сталіна. Голодом чиновники хотіли примусити працювати селян безплатно в тих регіонах України, де були високі врожаї зернових, а за відмову забирали все майно. Таким чином в сільській місцевості створювалися колгоспи, а будь-яка приватна власність ліквідовувалась. Зерно, відібране в селян, радянська влада за безцінь продавала за кордон, закуповуючи устаткування для промисловості і впроваджуючи індустріалізацію в СРСР. В Україні голод перетворився на голодомор, бо за повстання проти влади розграбовані села оточувалися військами і виживали в них тільки члени колгоспів, яких за їхню працю трохи годували.

Згадувати ці жахливі вчинки радянської влади потрібно, щоб в майбутньому не допустити встановлення такого режиму, за якого всі ті події творилися.

Річниця референдуму

Ще перед серпневими подіями 1991 р. указами законодавчої влади УРСР на 1 грудня 1991 р. було призначено вибори президента України, а після прийняття Акту про незалежність до виборів приєднали і всеукраїнський референдум, на якому наш народ мав підтвердити намір жити в незалежній державі, що й було зроблено.

1 грудня 1991 р. назавжди увійде в історію України, бо саме в цей день на всеукраїнському референдумі 92,3% виборців підтвердили Акт проголошення незалежності, прийнятий 24 серпня 1991 р. Значення цієї події надзвичайно важливе, бо Україна – єдина з республік колишнього СРСР прийняла рішення про закріплення своєї незалежності. І в цьому полягала її мудрість, бо скасувати рішення міг лише сам народ, а не якась політична сила, що в майбутньому могла прийти до влади. Після всеукраїнського референдуму 01.12.1991 перестала існувати держава СРСР, що також є подією міжнародного значення.

ІV. Шевченківські дні

9 і 10 березня свідомі українські громадяни відзначають Шевченківські дні, бо ці дні пов’язані з річницями народження і смерті поета Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар був перш за все духовним провідником українського народу, прагнув його просвітити, нагадати про давню славу і волю. Шевченко не боявся говорити про несправедливість, від кого б вона не виходила – чи від представників церкви і держави, які грабували простий народ, чи зі сторони забобонних селян, які своїми пересудами ладні були штовхнути людину до самогубства.

Найчастіше в своїх творах Шевченко описував нещасливу долю безправних жінок і висловлював надію, що справедливість і любов восторжествують:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі (9, 352)

В Шевченківські дні проводяться різноманітні культурні заходи: урочисті засідання, нагородження митців Державною премією ім. Т.Г.Шевченка, концерти, тематичні виставки, покладання квітів до пам’ятників поету.

Варто б Шеченківські дні в незалежній Україні зробити загальнодержавними вихідними, бо значення діяльності Кобзаря безцінне, а деякі поезії звучать актуально і в наш час:

…А той щедрий та розкошний

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так і з його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята. “Нехай, – каже –

Може, так і треба”.

Так і треба! бо немає

Господа на небі!

А ви в ярмі падаєте

Та якогось раю

На тім світі благаєте?

Немає! Немає!

Шкода й праці. Схаменіться:

Усі на цім світі –

І цярята, і старчата –

Адамові діти (10, 213)

Шевченко і в цій, і в інших поезіях не виступає проти Бога, а засуджує церковні догмати і поняття, закликає жити всіх людей за Божими законами. Тому часто в українських оселях поряд з іконами святих стоїть портрет Шевченка, а поряд з Біблією –“Кобзар”.

V. Першотравень – свято стародавнє

Більшість українців знає, що свято 1 травня пов’язане з політичними подіями, зокрема з боротьбою робітників за свої права.

1 травня 1886 року в кількох містах США відбулися багатотисячні демонстрації за встановлення восьмигодинного робочого дня. В Чикаго мітингувало 80 тис. чоловік, а коли мітинг закінчувався, з’явилась поліція і почала атакувати робітників, застосовуючи дубинки. Провокатор кинув бомбу і почалася паніка. Поліцейські почали стріляти в робітників, на землі залишилися вбиті і поранені. В усьому, що відбулося в ті дні в Чикаго, суд звинуватив робітників. Чотирьох учасників було засуджено до смертної кари, сотні – кинуто у в’язниці. На пям’ять про події в Чикаго Паризький конгрес ІІ Інтернаціоналу в липні 1889 року прийняв рішення відзначати перше травня як день міжнародної солідарності трудящих в боротьбі за свої права. В резолюції конгресу зазначалося, що велика міжнародна маніфестація призначається раз і назавжди на 1 травня для того, щоб трудящі всіх країн в цей день могли вимагати від влади покращення умов праці і життя (11, 2).

На Україні одними з перших почали відзначати день міжнародної солідарності трудящих київські і харківські пролетарі в 90-х рр. ХІХ ст. (12, 15).

За радянських часів святкування 1 травня стає обов’язковим, а свято продовжувалось і 2 травня. В кожному місті і селі урядові установи організовували мітинги і різноманітні масові заходи, що мали на меті утверджувати комуністичну ідеологію і радянську політичну систему.

У роки незалежності 1 і 2 травня залишились вихідними, але українці проводять їх так, як кожен вважає за потрібне: хто – працює, хто – відпочиває, а хто – поєднує працю і відпочинок на дачах і в сільській місцевості.

Природа в цей час на Україні дуже красива і приємна: цвітуть сади, весняні квіти, пригріває сонце, але ще не жарко. Звичайно, наші предки не могли не вшанувати такі природні явища. Це вшанування чи поклоніння природі О. Братко-Кутинський прослідковує через назву «май». Дехто думає, що назва «май» запозичена з російської мови. Це не так. На українських землях ця назва живе з доісторичних часів, зустрічаємо її в ритуальних і народних піснях тисячолітньої давності. До того ж у сучасній російській мові це слово не має «родичів», отже «чуже», запозичене, а в українські мові у нього велика родина, цілий кущ однокореневих слів: розмай, майоріти, маєток, майно, майдан, майстер, маювати, імена: Майя, Маїна тощо.

Такий могутній кущ слів і понять може дати лише дуже загальне і високе. Це – і символ плинності: буйна зелень (май, розмай) і суєтне матеріальне багатство (майно, маєток), і швидкоминуча розвага (маювати), і місце, приготовлене для проявів життя (майдан), і напівреальна істота (майка або мавка), і констатація напівреальності взагалі (майже, мовби). Отже, першопоняття, яке включало б усі виявлені нюанси змісту, має репрезентувати папівреальний, швидкозмінний творчий прояв, тимчасове багатство. Сьогодні такого загального поняття в українській мові не існує, воно перейшло в перелічені вище слова (13, 95).

Етимологічний словник української мови пояснює слово “май” як старослов’янську назву травень, зелень, що походить від кореня “ма” (махати, маяти) – хитатися, коливатися (14, 258).

Ще в Давньому Римі відзначали травневе свято “маюму” на честь богині Майї (звідси й назва місяця). Починалося свято в кінці квітня і закінчувалось на початку травня. Першого травня жителі Риму, в тому числі і музики, виходили в поля і гаї та, гуляючи під музику, збирали зелені гілочки, якими потім прикрашали житла своїх родичів і друзів. Також під час святкування римляни обливали один одного водою і купалися в Тібрі, в який кидали очеретяні опудала на честь Сатурна. Давні греки перше травня відзначали в гаю і саду. Двері будинків прикрашали квітами і зеленими гілками дерев (15, 310).

В Німеччині свято 1 травня називалась Вальпургієва ніч на честь святої ігумені Вальпургії, пям’ять якої відзначається католиками 1 травня. Згідно німецьких легенд, в ніч на 1 травня вся нечиста сила збиралась на найвищій горі Гарца Брокене, щоб припинити успішний розвиток весни. Вальпургієва ніч в Німеччині – це давнє свідчення того, що колись новий рік відзначався в травні, тобто тоді, коли весна і тепло повністю вступають в свої права. Кожна новорічна ніч є ніби рубежем між старим і новим, і Вальпургієва ніч – не виключення, тому й наповнена вона чарівною таємничістю. З 1 травня в стародавніх жителів Німеччини починався і економічний Новий рік – укладались контракти, завершувалась посівна. І якщо траплялися якісь невдачі, їх обов’язково приписували чортам і відьмам. Тому й було введено обов’язковий звичай відганяти злі сили в цю ніч: розводили вогнища, на них спалювали опудала відьм, обходили хати з факелами, дзвонили у дзвони. Ймовірно, саме з Німеччини іде звичай запалювати на Новий рік вогні, робити феєрверки і салюти (16, 311).

Отже, історію походження першотравневих свят не можна обмежувати лише політичними подіями кінця ХІХ ст., бо ставлення більшості українців до цього свята таке, як сотні років тому – це радість від спілкування з природою, з теплом, з сонцем, з весною. А давні звичаї святкування 1 травня іншими європейськими народами ще раз підкреслюють його язичницьке походження.

В Україні святкові дні 1 і 2 травня не зовсім доречні, бо українські робітники в ці дні масово не виходять на маніфестації, де могли б заявити про свої політичні права, а стародавніх першотравневих традицій західноєвропейських народів в Україні дотримуються на свята Трійці і Купала.

Уряду України можна б було відмінити свята 1 і 2 травня, а замість них святковими зробити 7 липня і 14 жовтня – Купала і Покрови Богородиці.

Висновки

На початку ХХІ ст. в Україні майже кожного місяця проходять загальнонаціональні свята, але не всі з них є державними святами (вихідними). Частина свят пов’язана з християнською та язичницькою релігією, а частина – з політичними подіями другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Найважливішим державним святом України є День незалежності, а найулюбленішим святом українців є Новий рік. Під час релігійних свят, назви яких в основному пов’язані з християнством, українці найчастіше дотримуються обрядів, що пов’язані з аграрною магією, тобто з язичницькою релігією.

Враховуючи не досить високий рівень культури широких верств населення сучасної України, державним органам слід більше уваги і коштів приділяти відзначенню свят, особливо на місцевому рівні. Збільшення коштів на культуру, встановлення кількох національних і релігійних свят загальнодержавними – запорука підвищення моральності українського суспільства.

Використана література:

1. Українознавство. К., 1994.

2. Братко-Кутинський О.А. Феномен України. К., 1996.

3. там само.

4. там само.

5. там само.

6. Климец Ю.Д. Купальская обрядность на Украине. Минск, 1993.

7. Соціал-демократичне свято 8 березня // газета «Соціал-демократ», 07.03.2003

8. Українська Центральна Рада // Збірник документів, том 2. К., 1997.

9. Шевченко Т. Кобзар. Київ-Харків, 2002.

10. там само.

11. Праздник мира и труда. К., 1986.

12. Варварцев М.М. Свята нашого часу. К., 1964.

13. Братко-Кутинський О.А. Феномен України. К., 1996.

14. Етимологічний словник української мови. К., 1989.

15. Энциклопедия обрядов и обычаев. Санкт-Петербург, 1997.

16. там само.