Н. Мордюкова та В. Дворжецький у фільмі «Назад повернення немає»

Світлана Шакула

У фільмографії Дворжецького було три фільми, які ще за його життя викликали найбільше відгуків у пресі – «Втеча», «Соляріс» та «Назад повернення немає». Але якщо перші два фільми торкалися важливих суспільних проблем, то фільм «Назад повернення немає» розповідав про кохання – і щасливе і гірке водночас. Ця кінострічка по суті перетворилася на тужливу пісню про кохання – про кохання, вистраждане в роки війни, про кохання, котре в мирні часи зазнало ще більшого випробування…

Фрагмент із фільму «Назад повернення немає», 1973 рік.

Літо 1942 року, розбиті радянські війська відступають на лівий берег Дону… Тяжко пораненого лейтенанта підбирає місцева жителька Антоніна Каширіна (Нонна Мордюкова). Вона ховає його від ворогів, лікує та… закохується.

Микола Нікітін (Владислав Дворжецький) теж покохав свою спасительку:

– Я обов’язково до тебе повернуся. Якщо ти, звичайно, не будеш проти.

– Я, Коля, не буду проти, аби ти тільки залишився живим.

– Мене тепер ніяке лихо не схопить, коли ти під самим носом у німців зберегла, я тепер від будь-якої кулі зачарований.

По закінченню війни Нікітін повертається в донську станицю, одружується з коханою жінкою та працює головою колгоспу, але через кілька років закохується в невістку своєї дружини і цим мимовільно руйнує дві сім’ї.

І хоча глибинні причини руйнування полягали не тільки в коханні двох людей, а й в слабохарактерності Григорія та сильній вдачі його матері, родинна трагедія від цього анітрохи не зменшується.

Актор Дворжецький чудово передав внутрішню драму свого героя – його душевну боротьбу у виборі між коханням та обов’язком. Про подібне почуття обов’язку він пізніше напише в щоденнику:

«Ми більше боїмося добрих вчинків по відношенню до себе, ніж поганих… Можливо тому, що не можемо самі здійснити подібні вчинки, точніше, не здатні на такі ж. В результаті залишаємося в боргу – у вічному боргу, котрий не можемо повернути. Це нас пригнічує та поневолює – ми вже належимо не собі, а обов’язку…»

Режисер фільму Олексій Салтиков говорив в інтерв’ю:

– Фільм «Назад повернення немає» багатоплановий, але перш за все це фільм про кохання. Про драму кохання, в якій мало хто може витримати те, що витримала Антоніна Каширіна. Я впевнений, що такі люди, котрі віддають себе іншим, не спустошуються, а, навпаки, збагачуються духовно…

– А за яким принципом ви підбирали акторів для цього фільму? Адже в творчій біографії Владислава Дворжецького схожих ролей немає…

– Можливо, й немає. Але я помітив, що у Дворжецького рідкісна, співчутлива інтонація – саме це й було в його перших фільмах. Людина він совісна, душевно чиста, справжній трудяга. Що ще треба, щоб впевнитись в його здатності зіграти багатопланову й зовсім не негативну роль? Ми його зразу затвердили, навіть проб не робили…

А ще О.Салтиков чудово розумів, що магічний талант В. Дворжецького зможе перетягнути на себе всю увагу глядачів, тому намагався звести сцени з Нікітіним до мінімуму. А зробити це було нелегко, адже Нікітін – другий головний герой картини та смисл життя Антоніни Каширіної. І хоча в результаті «монтажних ножиць» епізоди з поглядом Влада були суттєво зменшені, це абсолютно не вплинуло на створення характеру Нікітіна, бо навіть у кілька-секундному погляді актор зумів передати всю глибину емоцій, що нуртували в душі його героя.

А сам Дворжецький завжди зачаровувався майстерністю колег по кінематографу, зокрема грою Нонни Мордюкової:

– На знімальному майданчику численні глядачі плакали, коли через дим, над розбитими гарматами та вбитими бійцями, з’являлася жінка в білосніжній сорочці – наче видіння спокою, символ матері та любові. Такою я, поранений Микола Нікітін, побачив Антоніну перший раз. Ця сцена мене приголомшила – і як актора, і як людину…

…Моїм партнером у фільмі була чудова актриса Нонна Мордюкова. Спілкування з нею на знімальному майданчику – це своєрідна школа для актора: постійно перебуваєш в очікуванні чогось раптового, незвичайного, бо актриса працює з невгамовною енергією. З нею ніколи не знаєш, як вона буде грати в наступний момент. І в той же час Нонна Вікторівна дуже уважна до колег – відчуває найменші зміни в стані свого партнера. Око і серце в неї вірні…

Під час зйомок фільму «Назад повернення немає», 1973 рік.

Під час зйомок фільму «Назад повернення немає», 1973 рік (на першому плані – О. Салтиков, Н. Мордюкова, В. Дворжецький).

…В жодному зі своїх фільмів В. Дворжецький не демонструє краси свого ідеального тіла – це пояснювалося як направленістю фільмів, в яких він знімався, так і характером самого актора – для нього важливішим було показати духовну красу своїх героїв. Але у фільмі «Назад повернення немає» Микола Нікітін в одній зі сцен показаний оголеним – коли Тоня омиває його ослабленого після хвороби. В цьому епізоді Дворжецький постає майже живописним Ісусом Христом – режисер Салтиков вмів талановито передати будь-яку красу…

Режисер також чудово розумів художньо-символічний талант Влада і вирішив зробити символічною одну зі сцен кінокартини – коли внук Антоніни сидить на бочці та грає на сопілці. Ця тужлива мелодія, наче згорьована дитяча душа, перетворює сцену на нереальне дійство, а діалог героїв можна замінити такими словами:

– Тоню, треба б тобі перейти жити в хату на хутір, а то люди пліткують, що в мене дві дружини.

– Ось Гриша поїде на заробітки, то я й перейду – щоб вам не заважати.

– Ти нам не заважаєш, ми можемо спілкуватися по-родинному…

…Тече вода Тихого Дону, проходять роки, змінюються почуття – назад для героїв повернення немає, але віриться, що всі вони збережуть почуття гідності. І в тому, що Микола покохав іншу, ні він, ні Антоніна не винні – бо хіба можна звинувачувати кохання? В подібній ситуації треба проявити лише мужність. Антоніна так і вчинила – сину порадила поїхати якнайдалі, а сама перейшла жити в інший будинок, мовивши при цьому: «Я, слава Богу, стільки років щасливою з ним була, спасибі й за те. В інших жінок і цього не було…»

А Микола Нікітін майже не говорить про свої почуття, він взагалі небагатослівний, але в його коханні до обох жінок відчувається стільки теплоти та чистоти, що воно здається не менш високим, ніж кохання Антоніни. Як колись Антоніна поступилася честю жінки, щоб врятувати свого коханого, так і Микола готовий поступитися честю подружжя, щоб врятувати своє та Іринине кохання. Навіть більше того – Микола та Ірина хотіли зберегти дружні стосунки з Антоніною, але вона обрала горду самотність, примушуючи страждати і себе, і їх.

Актор Владислав Дворжецький, на відміну від головної героїні, спілкувався зі своїми колишніми дружинами – і не тільки ради дітей, а й тому, що намагався зберігати хороші стосунки з усіма людьми.

«Ворогів у мене немає» – говорив Влад, і в своєму житті ніколи й ні для кого не був ворогом…

Про зйомки фільму «Назад повернення немає» розповідає кореспондент газети «Литературная Россия»:

– У серпні 1973 року я побував в Ростовській області, де режисер О. Салтиков знімав фільм за повістю А. Калініна «Назад повернення немає». Місцеві жителі підвозили мене до місць зйомок та залюбки ділились своїми враженнями про акторів:

– Всі тут дивуються на одного артиста, знаєте, він ще в кіно «Бєг» біляка-генерала грає й злодія в «Поверненні Луки», як йому прізвище?

– Дворжецький.

– Во-во! Та шо вони там, в Москві, малохольні, чи шо, – таку хорошу людину й такого хорошого актора на біляків та злодіїв витрачати! Нехай погані артисти й грають поганих людей. А цей такий добрий, совісний…

Фільм «Назад повернення немає» в біографії Нонни Мордюкової був головною картиною про кохання, тому не дивно, що під час зйомок виконавці головних ролей покохали один одного…

Але Мордюкова та Дворжецький приховували свої почуття, бо не хотіли додавати собі ще й інших проблем – їм і так багато людей заздрили через успіхи в кіно…

Нонна Вікторівна під час зйомок фільму «Назад повернення немає» сказала:

– Знаєте, мені вперше здається, що у фільмі я граю саму себе, своє життя, своє ставлення до коханого чоловіка. Можливо, хтось і не погодиться з поведінкою Антоніни і скаже: не треба вже так опікуватись чоловіком – готувати йому їжу, прасувати одяг, робити з нього якогось Бога. Але я не вмію любити інакше, я за любов, котра була б одна у людини – одна на все життя – щоб люди разом раділи, сумували, дивилися на світ одними очима…

Я не вважаю, що «для свіжості почуттів» треба змінювати об’єкт кохання…

…Чи важко знайти двох людей, котрі б стали половинками один одного? Знаю по собі й по інших – важко! Але в цьому й полягає щастя – знайти! Чи знайшла моя Антоніна? Я думаю, знайшла. Ви скажете: як же це так – адже він пішов від неї, від її вистражданого кохання, після такого її ризику, після таких її жертв пішов. А я вам так скажу: їй незбагненно точним здався саме цей варіант! Антоніна не пробачить коханому, що відхитнувся від неї, але й не зрадить цьому коханню. І ми доб’ємося того, що фільм у нас вийде оптимістичним, доб’ємося того, щоб люди сказали: «Ця жінка жила недарма – вона любила!»

Слова Нонни Мордюкової – «вона любила!» – можна віднести й до неї самої. Адже у великої актриси й любов була великою – любов до своєї роботи, до глядачів, до коханих чоловіків, до рідних. І ця широта душі Н. Мордюкової чудово відчувається в усіх її ролях, саме тому фільми за її участі всім так подобаються…

Владислав Дворжецький в своєму житті теж любив багатьох жінок, але при цьому нікого не обманював. Просто в коханні, як і в творчості, він був вище земних законів та піднімався до небесних. І ніхто з жінок на нього не ображався, бо хіба можна було ображатися на дитину, котра однаково любить всіх своїх близьких? Звичайно, Влад не був дитиною, й чудово розумів існуючі правила, тому ретельно приховував свої неофіційні стосунки – він поважав думку інших людей та намагався чинити дуже тактовно, щоб нікого не образити, але й від свого бачення кохання відступати не збирався…

Звичайно, ніяке особисте життя кінозірок, яким би бурхливим воно не було, нікого б не цікавило, якби не їх геніальна творчість. А творчість Н.Мордюкової та В.Дворжецького – це золотий фонд світового кінематографу, бо в своїх героях вони продемонстрували не тільки неповторний акторський талант, а й власну особистість – світлу та шляхетну. І картина «Назад повернення немає» – яскраве тому свідчення.

А сценарій цієї кінострічки писався саме під Нонну Мордюкову…

Ще в 1971 році, коли в журналі «Огонёк» була опублікована повість Анатолія Калініна «Назад повернення немає», вона надзвичайно сподобалася читачам, і вони висловили бажання, щоб повість була екранізована, а в головній ролі побажали бачити лише Н. Мордюкову.

Нонна Вікторівна на той час була найвідомішою актрисою, котра створювала яскраві образи своїх сучасниць – трудівниць повоєнного часу, голів колгоспу, матерів. І сценарії фільмів, в яких вона знімалася, часто писалися саме під її акторські можливості.

І хоча під час зйомок Мордюкова часто любила імпровізувати та вносити свої поправки, режисери згоджувалися на всі її зміни, бо чудово розуміли – ця актриса геніально передасть будь-який людський характер та примусить полюбити всіх своїх персонажів – навіть негативних…