Маловідомі картографічні, топографічні, топонімічні матеріали із особового архівного фонду С. І. Маслова

Оксана Ємчук

Серед особових архівних фондів видатних українських вчених своїм джерелознавчим багатством відрізняється фонд члена-кореспондента АН УРСР Сергія Івановича Маслова (1880-1957), що зберігається в Інституті Рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Фонд переданий бібліотеці за заповітом вченого після його смерті у 1957 р. Документи фонду охоплюють період від ХV ст. до середини 1950-х рр.[1] Архівна спадщина видатного українського філолога, книгознавця, бібліографа, педагога, архівознавця С. І. Маслова нараховує 8 351 од. зб. [2].

Нами не виявлено спеціальних розвідок С. І. Маслова в галузі історичної картографії і топографії, але джерелознавчу цінність мають документи, що доповнювали праці С. І. Маслова в галузі етнографії, краєзнавства, фольклору, історії української мови та літератури. Наприклад, у 1907 р. він написав наукову працю про звукові та формальні особливості говорів Прилуцького повіту Полтавської губернії, доповнивши її картою цієї місцевості [3]. Перші краєзнавчі дослідження юний Сергій Маслов зробив ще у 1892 р., подорожуючи до Криму з рідним дядьком, професором міжнародного права Варшавського університету Василем Никифоровичем Александренком (1861-1909). Докладний опис Дніпрових порогів, Катеринославу, Криму став першим твором Сергія та був надрукований в Прилуцькому гімназійному часописі «Юный сочинитель» [6].

С. І. Маслов збирав важливі архівні матеріали інших осіб, тому звернемося насамперед до рукопису протопопа Володимира Губчанського під назвою «Не Малая Россия, а Украина», написаному російською мовою у 1918 р. [5] Автограф цієї праці на великих 20-ти аркушах формату А- 4 добре зберігся в архіві. Твір присвячений історичному та філологічному аналізу назви нашої держави, яка була описана у праці Андрія Стороженка «Малая Россия или Украина?». В. Губчанський рішуче критикував точку зору А. Стороженка (1857 – 1918(?)) — відомого історика, публіциста, який у 1917 р. емігрував до Європи. Йдеться про невеличку брошуру А. Стороженка, надруковану як додаток до «Киевского православного вестника» власним коштом автора. Зміст брошури викликав гнівне обурення протопопа, особливо його напади на українську мову, яку А. Стороженко назвав «искусственным, галицко-польским жаргоном, образцом уродства», а також «стремление лучших сынов Украины к самостоятельности в языке» назвав «украинским туманом» [5, 3-4]. А. Стороженко ототожнював слово «украина» зі словом «пограничье», а українців називав «пограничниками». В. Губчанський вважав слово «Україна» різновидом слова «край» у морфологічній побудові та за змістом – це не тільки прикордонні території між двома країнами, але й всі місцевості, землі, території, що знаходяться в глибині цих країв. Він писав, що А. Стороженко не наважився би назвати «пограничниками» мешканців Прибалтійського чи Кавказького краю [5, 16]. В. Губчанський згадував також факт переселення українців до Верхньої течії ріки Волга, де у ХІІІ ст. українці ховалися від татар та давали свої назви містам, селам та річкам. Підсумовуючи, В. Губчанський висловив сподівання, що українська Академія наук у часи створення незалежної держави звернеться саме до назви «Україна»: «имя не так древнее по употреблению, но более нам близкое и понятное, как свое родное, к которому привыкло уже не одно поколение» [5, 20].

Серед документів архіву С. І. Маслова нас зацікавили також матеріали про історію Запорізьких сіл, зібрані мешканцем Дніпродзержинська Володимиром Васильовичем Пиличенком [6], якого турбувала небезпека затоплення цієї місцевості у зв’язку з побудовою Дніпродзержинської ГЕС. Архівні документи містять спогади жителів сіл Бородаївки, Писарського, Пушкарівки та фотографію відомої скелі Гострий Камінь. Спогади жителів цих сіл нагадують описи історика Дмитра Яворницького (1855-1940). Розповідається про північні кордони Запорозької Січі вздовж річки Орель, де були розташовані військові укріплення [7]. Відомо, що у межиріччі Дніпра, Орелі та Ворскли в 1678 р. за наказом Івана Самойловича була створена Орловська (Орлянська) сотня (1678-1764 pp.). Від 1740-х рр. вона мала населені пункти на Правобережжі – Бородаївку та Пушкарівку. У 1764 р. царським указом сотню було ліквідовано. Сотенним центром було містечко Орли, нині – село Орлик Кобеляцького району Полтавської області [8].

Спогади мешканців про цю місцевість подібні опису французького картографа Ґійома Левассера де Боплана (1600 – 1673), який писав про Ворсклу як велику та багату рибою річку, яка впадає в Дніпро, а також згадував про річку Орель, де риби було ще більше. Г. Л. де Боплан писав, що на протилежному боці ріки було кілька озер, настільки рибних, що незліченна кількість риби гинула від надмірної тисняви у надто стоячій воді. Називали ці місця Самоткань. [9].

В. Пиличенко, зібравши топографічну історію цього краю, писав: «Село Бородаївка тулиться по під горою по самісінькому берегу Дніпра. Тягнеться воно довгою смугою: лише де не де ущелиною виходе осторонь» [6,1]. Далі розташоване село Пушкарівка – це було місце виробничого поселення домовитих козаків. Назва поселення відповідала головним ремеслам жителів, які виготовляли зброю, пушки та різні господарські речі. На лівому березі розташоване село Орлик. Далі Городок – саме тут збігається водний вузол трьох річок: Дніпра, з правого боку – Ворскли, з лівого – Орелі. «Місцевість показує на те, що тут були в ті часи великі озера, багаті на рибу, великі ліси, все це складало хороші умови для поселення козацького городка» [6,8]. Головну увагу автор зосередив на описі урочища Писарське поблизу Бородаївки: «Писарське дуже цікаве собою. Перш за все, воно панує над окружаючою місцевістю, бо має найбільшу значну висоту. Звідси далеко видно в обох напрямках Дніпра та на лівий берег Дніпра. На південь гора йде на підйом, що також мало своє значення з стратегічного боку. Саме Писарське – це велике виймище у високій і крутій горі і являло собою миско-подібну форму, яка відкрита тільки на Дніпро. До всього тут дуже круті і високі схили зараз, а які вони були 400-500 р. тому?». Писарське мало «всі стратегічні умови часів запоріжських козаків і лишило свою попередню назву» [6,6].

Важливо, що у промисловому кар’єрі урочища Папське на лівому березі та поруч з Писарським – на правому, стояли дві скелі – Гострі Камені з написами, які прочитати вже було неможливо. Ці камені – велетні, мов два рідних брати, «як одна мати їх породила», нагадувати разом ніби якийсь кордон чи браму. На фото одного з Гострих Каменів стояли три підлітки, завдяки чому можна було визначити його розмір – це 5-6 метрів завширшки та 5-6 метрів заввишки. Транспортування такого велетня людьми викликає сумніви.

У фонді С. І. Маслова зберігається план-схема цієї місцевості, виконана В. Пиличенком на великому аркуші паперу. На цьому плані намальовані Гострі Камені по різні береги Дніпра. Важливо, що загальне розташування селищ Бородаївка, Пушкарівка, Орлик збігається з сучасними планами цієї місцевості, але зображення Писарського як окремого високого півострова з урочищем, що повністю панує над загальною місцевістю, не відповідає сучасним схемам. Це підводить нас до думки про значне підтоплення цієї території за останні 60 років. Відповідно до сучасних схем, згадане високе урочище представляє собою великий пологий кар’єр на правому березі Дніпра, глибина якого сягає на 20 м нижче рівня Дніпра.

Водночас головна мета розвідки В. Пиличенка полягала у тому, щоб з’ясувати тайну дивної залізної таблички, яку один з місцевих жителів отримав у спадок від своїх прадідів. Табличка була зроблена з свинцю та золота, розміром 25 см на 13 см, та вагою до 4 кг. За формою вона була випукла та мала зверху схему з довгими рисками, буквами, кружечками та ромбами. Протягом століть люди берегли її, але у роки Великої Вітчизняної війни вона загубилась. Зміст цих символів нагадував карту місцевості. У 1952 р. В. Пиличенко несподівано від пасажира місцевого автобуса почув історію про знайдену таку ж саму табличку в урочищі «Підкова» на Чернігівщині. Нібито в табличці був древній пергамен. Пасажир автобусу розповів також про бурильні роботи, що проводились у кар’єрі поблизу Пушкарівки, під час яких глибоко у землі були відкопані залізні ворота. В. Пиличенко вважав, що на цій табличці був секрет розташування підземного козацького сховища чи підземних ходів, позначених зокрема двома Гострими Каменями [6,13-14]. Отже, цікава розвідка В. Пиличенка та план-схема цієї місцевості можуть стати предметом окремого дослідження сучасних краєзнавців.

С. І. Маслов дуже любив рідний Київ, досліджував його історію, спеціально вивчав та описував некрополі Києва, залишивши у своїх записах відомості про населення міста, навчальні заклади, будівництво, стан торгівлі, діяльність генерал-губернаторів, розвиток освіти і культури [10]. Києвознавчі студії були для С.І. Маслова особливо актуальні під час підготовки великої праці про офіцера П. П. Должикова, який створив у 1843 р. першу публічну бібліотеку в Києві [11].

С. І. Маслов звертався до різноманітних джерел, досліджуючи територію Київського Печерська, зокрема про «Кресты» [12]. Ця місцевість привертає увагу і сучасних києвознавців. С. І. Маслов надавав перевагу праці Миколи Закревського «Описаніе Кіева» (1868 р.), де розповідалось про «Кресты» таке: «На западной покатости Печерска, обращенной к Клову, в том самом месте, где теперь проведена шоссированная дорога от Институтской улицы до Печерского рынка, на одном косогоре издавна стоял крест, а вокруг него деревянный сруб». Саме тому, на думку М. Закревського, виникла назва «Крестов». Ця місцевість була не дуже привабливою та «славилася» небезпечними мешканцями – ворами, розбійниками, «веселими дівчатами». Згодом, писав М. Закревський: «С 1830 г. мало помалу все хижины снесены на Новые строения, косогоры сглажены и теперь возвышается на этом месте грозное военное укрепление» [13]. Змінився поступово не тільки ландшафт Печерська, але й рівень культури, освіти, складу населення, а також побудовано «великолепное, изящное, театральное здание» першого театру на території древніх валів, насипаних ще татарами [10, 14].

Але ще наприкінці ХVIII ст. спостерігалася зовсім інша картина Києва. Про це писала Імператриця Катерина ІІ у листі від 6 лютого 1787 р. із Києва до Великого Князя Павла Петровича до Петербурга. Лист зберігався в архіві Павловського палацу та був надрукований у 1873 р. в журналі «Русская Старина». С. І. Маслов зберіг копію цього листа, написаного французькою та російською мовами. Катерина ІІ писала про тодішній Київ: «С тех пор, как я здесь – все ищу: где город; но до сих пор ничего не обрела, кроме двух крепостей и предместий; все эти разрозненные части зовутся Киевом и заставляют думать о минувшем величии этой древней столицы» [10, 49].

Архівний фонд С.І. Маслова містить також карти з рідкісних видань, зокрема карти про Єрусалим та Ізраїль з російського видання «Учебный географическій атласъ» (Е. Ю. Петрі, СПб, б/д) [14]. Свята Земля показана на шести картах: Палестина, Єрусалим древній, Єрусалим сучасний, Передмістя Єрусалима, Країна між Назаретом та Тиберіадою, Коліна народу Ізраїлю [14, 15]. У фонді є також три карти із невідомого видання 1869 р.: Древньої Палестини, Землі, згадані у Святому Писанні, План древнього Єрусалима і Єрусалимського храму. У посиланні до останньої карти зазначено, що Єрусалимський Храм зображено таким, який він був при Ісусі Христі [14, 17]. Храм показано зі всіма елементами та спорудами, перелік яких складається з 21 назви. Ця архівна справа містить також карту Східної Європи невідомого походження, що відтворює, ймовірно, історію ХVІ- ХVІІ ст. [14, 16]. Всі карти гарно збережені та можуть бути залучені до наукового обігу.

Крім того, картографічні документи включено до матеріалів збірника «Уфа, столица Башкирской АССР, в прошлом и настоящем», редактором якого був С. І. Маслов в роки Великої Вітчизняної війни. Збережено копію Плану міста Уфи, погодженого 3 липня 1803 р. рукою Імператора Олександра словами: «Быть посему» [15]. У 1849 р. План було надруковано в «Полном собрании законов Российской Империи: Книге чертежей и рисунков». Копію зроблено 13 листопада 1934 р. План цікавий тим, що відтворює реальний та перспективний план міста, т. зв. «прожект». Поряд із старою частиною Уфи, біля річки Біла чітко намальований перспективний план нової Уфи. На карті заплановано рівне розташування вулиць, площ, окремих будинків. Масштаб плану зазначений як «англ. дюйм – 300 саженей». Під картою подано «Изьяснение». Частину споруд заплановано під кам’яну забудову, частину – під дерев’яну – для «казенних, публичных и обывательских домов». Позначено нові церковні споруди, публічні установи, готелі, будинки губернатора та віце-губернатора, площі для продажу сіна, дров, продуктів – всі окремо. Також заплановано площі для майстрів, ковалів тощо. Вся територія нового міста обнесена з 4-х кутів захисними валами. Вражає простота, раціональність та дуже продумана вигідність розбудови нової частини Уфи, що зовсім не порушує старе історичне місто. Цей приклад збереження історичної частини великих міст і сьогодні залишається актуальним.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що особові архівні фонди таких осіб, як С. І. Маслов, наукова діяльність якого не була безпосередньо пов’язана з документами картографічного і топографічного характеру, все ж мають значну історико-джерелознавчу цінність та інформаційний потенціал.

Список джерел та літератури

1. Див.: Ковальчук Г. І., Королевич Н. Ф. Книгознавець, бібліограф і бібліотекар Сергій Іванович Маслов (1880-1957): Біобліографічний нарис.(Видатні діячі української книги: вип. 4) – Нац. Парл. Бібл. України, 1996. – 43 с.; Перші книгознавчі читання: Зб. наукових праць /О. Онищенко (відп. ред.). – К.: НАН України, НБУВ. – 1997.- 146 с.; Ємчук О. Особовий архівний фонд та бібліотечна колекція С. І. Маслова як складова вітчизняної культурної спадщини // Архіви України. – 2009. – №1-2. – С.105-115

2. Див.: Видатні вчені Національної Академії наук України. Особові архівні та рукописні фонди академіків і членів-кореспондентів у Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського (1918–1998): Путівник. – К., 1998. – С.65-71

3. ІР НБУВ, ф. 33, опис 2, од. зб. 3587, 13 арк.

4. ІР НБУВ, ф. 33, опис 2, од. зб. од. зб. 3486-3497, 7 арк.

5. ІР НБУВ, ф. 33, опис 2, од. зб. 867, 20 арк. ( Див.: Стороженко А. В. Малая Россия или Украина? // Труды подготовительной по национальным делам комиссии, малорусский отдел. – Одесса. – 1919. – Вип. 1)

6. ІР НБУВ, ф. 33, опис 2, од. зб. 958, 30 арк.

7. Див.: Яворницкий Д. І. Исторія запорозьких козаків. – У трьох томах. — К.: Наук. думка, 1991. — Т. 3. – С. 328.

8. Див.: Заруба В.М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648-1782 рр. – Дніпропетровськ, 2007. – С. 182.

9. Див.: Боплан, Г. Л. Опис України. – Львів: Каменяр, 1990.- 301 с.; Боплян Гійом Лявассер // Енциклопедія українознавства. Т. 1. – К., 1993. – С.157-158.; Історична топографія і соціотопографія України. Зб. наук. праць / Упор. М. Вавричин; – НАНУ, Ін-т археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського. — Львів, 2006. — 511 с.

10. ІР НБУВ, ф. 33, опис 2, од. зб. 660, 96 арк.

11. Ковальчук Г. І. Про роботу С. І. Маслова над темою «П. П. Должиков та його бібліотека «Аптека для души» // Рукописна та книжкова спадщина України. – К., 2002. – Вип. 7. – С.146–185 / Передмова та підготовка до друку статті С. Маслова.

12. Див.: Лесков Н. С. Печерские антики. – Полн. собр. соч. – Т. ХХХI, СПб, 1903. – С.4; Чалий М. Воспоминания // „Киевская Старина” – 1889, № 10. – С. 123.

13. ІР НБУВ, ф. 33, опис 2, од. зб. 223-224, 5 арк. (Див.: Н. Закревський. „Описаніе Кіева”. – Т. 1. – М., 1868. – С. 419-420).

14. ІР НБУВ, ф.33, опис 2, од. зб. 658, 17 арк.

15. ІР НБУВ, ф.33, опис 2, од. зб. 3134, ч.2, арк.7.

Надруковано: Ємчук О. Маловідомі картографічні, топографічні та топонімічні матеріали з особового архівного фонду С. І. Маслова // Вивчення та збереження картографічної спадщини у музеях України: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 17 грудня 2009 р. – м. Біла Церква, 2010 - С . 3-15.