Втілення «Лебединого озера» на екрані
Світлана Шакула
«Лебедине озеро» – найвидатніший балет у світі, створений на музику Петра Ілліча Чайковського (1840-1893).
Цю музику композитор написав на основі середньовічної легенди про фей лебединого озера, але передав у своєму творі не лише легенду про стародавнє королівство, а й власні почуття та переживання.
Постановка «Лебединого озера» мала три версії: перші дві були невдалими, і лише третя, відкинувши канони існуючої хореографії, принесла балету не просто успіх, а й безсмертя та стала основою для всіх подальших постановок.
Подібна доля торкнулася й кіно-версії «Лебединого озера».
Ще в 1953 році була створено фільм-балет з балеринами Галиною Улановою та Наталією Дудинською в головних ролях, але ця картина вийшла лише чудовою кіноказкою з добре поставленими хореографічними номерами.
В 1957 році було знято інший фільм-балет – з Майєю Плісецькою в головній ролі. Але цей фільм теж не став кіно-видовищем, бо по суті перетворився на документальну передачу про балетну виставу Маріїнського театру – з показом театрального інтер’єру та глядачів…
І лише в 1968 році на кіностудії «Ленфільм» було створено картину, що стала найкращою екранізацією балету «Лебедине озеро».
В кіномистецтві важливими є не лише розмовні діалоги чи жести акторів, а й міміка та погляд. Так само і в балеті – головними є не технічне виконання танців, а й почуття, які артисти передають своїми танцювальними рухами.
Неперевершений майстер міміки та магічного погляду кіноактор Владислав Дворжецький говорив про свою роботу:
– Кіно – найвище мистецтво. Кіноекран наближує до глядачів обличчя, очі, допомагає передати найтонші прояви душі. Театральні ж глядачі практично не бачать очей актора. Можливо, перевага моєї професії в тому, що сам пізніше дивишся матеріал. Оцінюєш те, що не зробив. Завтра додаєш. Але чи перевага це? В театрі, наприклад, все можна почати «з нуля», все переробити… Робота в кіно – прекрасна, але й важка…
Дворжецький, до речі, з раннього дитинства був причетний до театру та балету, бо мав театральну сім’ю. Його мати, Таїса Рей, була балериною та хореографом, а батько, Вацлав Дворжецький – театральним актором. Юний Владик з цікавістю спостерігав за роботою матері, часто бував партнером по танцю її ученицям. Ймовірно, саме балетне мистецтво, з його високою здатністю передавати глибокі емоції, й стало вирішальним чинником в становленні майбутньої кінозірки.
А для постановників фільму «Лебедине озеро» танцювальне мистецтво було вирішальним в житті. І хоча Аполлінарій Дудко – не танцівник-хореограф, як Костянтин Сергєєв, балетному мистецтву він надавав перевагу над усіма іншими видами мистецтва. Постановники також дуже вдало підібрали й виконавців до свого фільму – Олену Євтеєву, Джона Марковського, Валерія Панова, Махмуда Есамбаєва. Ці артисти внесли у фільм молодість та новаторство, а актори Кабарова та Рязанов зуміли лише однією мімікою та поглядом передати почуття своїх персонажів…
Розпочинається фільм «Лебедине озеро» сценою з замріяною дівчиною, котру чарівник-коршак перетворює на лебедя. І складається враження, що це звичайний заздрісний чоловік мстить дівчині за її юність та красу – хіба ж таке не відбувається в нашому житті майже на кожному кроці?..
Потім глядачів захоплює чудова вечірка в честь принца Зигфріда – з кумедним блазнем, веселими напоями, гарними дівчатами, але для принца вона не дуже й то цікава, бо в душі він прагне до чогось високого та незвіданого. Задумавшись, Зигфрід покидає гостей, щоб поблукати на самоті, і згодом опиняється на березі лебединого озера. І саме тут принц знаходить те, чого йому так не вистачало – зачаровані дівчата-лебеді допомагають йому пізнати прекрасне не тільки в житті, а й в коханні.
Існує думка, що Петро Чайковський був чоловіком нетрадиційної орієнтації, і якщо це й справді й так, то йому, як людині відомій, це, безперечно, приносило величезні страждання, бо навіть зараз, у ХХІ ст., нетрадиційна орієнтація засуджується більшістю людей, а що вже говорити про ХІХ ст.?
Ймовірно, саме муки нерозділеного кохання та неможливості відкрито любити й привели композитора до створення трагічних мелодій в «Лебединому озері».
Але і для сьогоднішніх закоханих існує чимало перепон в коханні, серед яких чи не найстрашнішу роль відіграє людський осуд.
Візьмемо, наприклад, закони про шлюб та сім’ю. Лише в деяких європейських країнах законними вважаються шлюби між представниками однієї статті, а кілька дружин одному чоловіку дозволяється мати лише в мусульманських країнах. В більшості ж країнах світу мати кількох жінок одному чоловіку чи кількох чоловіків одній жінці не дозволяється, але дозволено розлучатися чи одружуватися скільки завгодно. А скільки існує неписаних законів щодо шлюбу та сім’ї!.. Саме стільки, якщо не більше, може існувати й трагедій в коханні…
І в образі злого чаклуна композитор передав не лише недолугість людської моралі, а й перепони у творчості, які часто виникають перед художниками-новаторами. Тому у фільмі образ чаклуна-коршака посилюється яскравими кольорами його одягу – оксамитово-чорним, полум’яно-червоним, рожево-блискучим. В цих кольорах художник-костюмер символічно передав основні людські амбіції – владність, деспотизм, заздрість.
А в образі Одилії Олена Євтеєва чудово передала характер іспанки Кармен – сміливої та норовливої дівчини, здатної ради кохання переступити всі закони. І вдачу гордої іспанки доречно доповнюють запальні яскраві танці – польський та іспанський.
В журналі «Супутник кіноглядача» (листопад, 1968 р.) було написано про фільм-балет «Лебедине озеро»:
– В цьому фільмі все до болю знайоме, майже сучасне – і цей зовсім не пишний палац, і просто одягнені дівчата, і сам принц – звичайний юнак, захоплений високими мріями. І в зачарованій королеві-лебеді ми бачимо не лише королівську доброчесність та красу, а й високі душевні поривання звичайної закоханої дівчини.
Балетне чудо з’являється в бурі та очищенні, тому сцена королівського балу та поява оманливої чаклунської сили – як блискавка, що прорізує темряву. Цей момент – справжня кульмінація музики та видовища!
Так народжується на екрані ще одна версія знаменитого балету, що перестає бути легендою та перетворюється на дивовижну розповідь про закоханих людей, здатних ради кохання на будь-які випробування.