Вічне мистецтво режисера Тарковського

Світлана Шакула

до 85-річчя з дня народження

Андрій Тарковський (1932-1986) був великим борцем – борцем, котрий відстоював новаторські методи в кінематографі, борцем, котрий мав власний погляд на завдання Художника. Свій новаторський талант А.Тарковський реалізував в семи кінострічках – семи глибоких поетично-філософських творах, котрі перетворились на вершини світового кіномистецтва.

Але радянські чиновники Андрія Тарковського не розуміли і навіть боялися – їх лякав надзвичайний інтелект та ерудиція Тарковського, а також величезний успіх цього режисера за кордоном – успіх, не пов’язаний з комуністичною ідеологією.

На той час в Радянському Союзі панувала ідеологія зрівнялівки, і коли хтось в мистецтві занадто високо піднімався, то його відразу ж намагалися «засунути назад» – саме тому фільми А.Тарковського не відразу потрапляли у вітчизняний кінопрокат, а якщо й потрапляли, то мінімальними копіями…

Це зараз, в епоху тотального Інтернету, ми можемо будь-коли переглянути фільми великого майстра, а тоді, в 1960-1970-х роках, ситуація була зовсім іншою…

То які ж проблеми хвилювали режисера Тарковського?.. І чому чиновникам здавалося, що простий народ не зрозуміє його картин?..

Протест проти війни в «Івановому дитинстві» (1962)

Сюжет цього фільму розповідає про психологію підлітка Івана та побудований на протиставленні світло-сонячних снів та жорстокої воєнної дійсності. Сни Івана, а також «березове» кохання дівчини-фельдшера звучать у фільмі яскравими акордами та ще краще пояснюють бажання підлітка воювати: «А я все-рівно втечу – і з дитбудинку, і з суворовського училища! Втечу в партизани…»

Врешті-решт Іван гине мученицькою смертю в катівнях гестапо, але хіба важливо, скільки людина прожила? Важливо те, що вона зробила – саме цю думку автори фільму й доносять до глядача.

Режисер А.Тарковський, так само, як письменник В.Богомолов, був надзвичайно вражений героїзмом дитини-бійця, і передав ці враження методами новаторського кіно…

Кадр із фільму «Іванове дитинство», 1962 р.

Але недолугим радянським чиновникам не сподобався поетичний символізм образу Івана – кіно, на їх думку, повинно бути більш доступним та зрозумілим…

І через те, що у фільмі Тарковського не було зомбування людей «найгуманнішою» ідеологією і звичних воєнних битв та перемог, він викликав величезний спротив влади, котра окрім фільму «Чапаєв», нічого іншого й не дивилася. Навіть високе міжнародне визнання цієї картини не змогло вплинути на чиновників культури, – компартії, буцімто, краще знати, яку категорію заслуговує даний фільм…

До речі, жоден з фільмів А. Тарковського так і не було відзначено ніякою радянською нагородою – ну, не готове було тогочасне керівництво до такого високого мистецтва…

Актор Д.Баніоніс згадував про перший фільм А.Тарковського:

– Коли з’явився фільм «Іванове дитинство», він шокував нас своєю незвичністю, абсолютно новою системою образів – враження від нього було настільки сильним, що пояснити це логічно було неможливо, але дивилися ми картину з величезним захопленням… А нерозуміння – це доля всіх новаторських творів мистецтва. Сьогодні, наприклад, фільми А.Тарковського сприймаються, як класика – і по змісту, і по методам…

Становлення митця в «Андрії Рубльові» (1966)

Кіноепопея «Андрій Рубльов» розповідає про події російської історії кінця ХІV – початку ХV століття, в тому числі й про міжусобну боротьбу руських князів, які часто-густо укладали союз з ординцями.

Але, незважаючи на складний історичний період, в Росії в цей час відбувається й духовне відродження, яке відобразилось в творчості Феофана Грека та Андрія Рубльова. Іконописні образи цих художників є найвищими вершинами давньоруського живопису та складають вагому частину світового Відродження.

«Якби в нашому житті не було труднощів, – згадував пізніше Андрій Тарковський, – то художники не могли б творити – тобто не прагнули б до правильного та красивого. І у фільмі «Андрій Рубльов» я хотів показати, які історичні події вплинули на іконописця А.Рубльова та примусили його відійти від усталених канонів…»

Кінострічка «Андрій Рубльов» складається з восьми новел – восьми миттєвостей з життя іконописця. Новели не пов’язані одна з одною фабулою чи драматургією, але картина від того не розпадається – замкнуті на собі новели скріплені логікою долі художника та логікою авторської думки. А завершується фільм новелою «Дзвін» – символічним прагнення людей до Бога – тобто до Трійці, до єднання…

«Я вважаю, що вершиною «Андрія Рубльова» є новела про язичників та святкування ними Івана Купала, – згадував актор Д.Баніоніс, – бо це святкування – майже сон наяву, котрий несе в собі значно більше, ніж можна сказати словами…»

Не менш містичними є ще два фрагменти – політ на «повітряній кулі» та дорога Ісуса Христа на Голгофу – символічний хресний шлях всіх Творців, в тому числі й Андрія Тарковського…

Радянські чиновники відразу ж заборонили «Андрія Рубльова» до показу:

– Який Ісус Христос? Які монастирі? Релігія – це опіум для народу… Які ікони, які молитви… Якщо й показувати християнство, то як цивілізовану боротьбу проти язичницького невігластва – а тут свято Івана Купали… І чому у вашому фільмі руські князі показані не патріотами, а такими ж дикунами, як і вороги?..

– В нашій історії були й набагато гірші моменти, – пояснював А.Тарковський. – А на Куликовську битву мені не дали грошей…

Пізніше Андрій Тарковський скаже в інтерв’ю:

– Якщо кіно – це мистецтво, то в нього, як і в будь-якого іншого мистецтва, абсолютно не розважальна місія. Яка саме? Виразити, тобто пояснити самому собі, а заодно й іншим, для чого живе людина, в чому сенс життя… Пояснити причину свого перебування на цій планеті…

Земний космос «Солярісу» (1972)

Після ситуації з картинами «Іванове дитинство» та «Андрій Рубльов» Тарковському не давали знімати фільми на воєнну та історичну тематику, але митець не здавався і працював над сценарієм до фільму «Дзеркало» – про власне воєнне та повоєнне дитинство…

Лише через чотири роки режисеру дозволили зняти фільм – фантастичний, бо фантастика на той час не вважалася серйозним жанром – не знали чиновники, що Тарковський в будь-якому жанрі залишиться вірним самому собі та знову підніметься на недосяжну висоту…

Як заявляв сам режисер, в повісті «Соляріс» Станіслава Лема його зацікавив не так фантастичний сюжет, як нові можливості для передачі людської совісті, нові можливості для показу того, що мораль людства має розвиватися паралельно з науково-технічним прогресом.

Ще перед зйомками «Солярісу» А.Тарковський дав інтерв’ю, в якому згадав й інші твори С.Лема, зокрема повість «Повернення з зірок».

В цій повісті головний герой повертається на Землю через сто років, але нічого не розуміє на цій Землі, і його теж ніхто не розуміє. Ймовірно, душевний стан космольотчика режисер хотів передати в герої Владислава Дворжецького, і обговорював з актором цю тему, бо одному з інтерв’ю Влад скаже: «Бертон – одинока людина. Щось сталося з часом, як це часто буває у фантастичних романах, і він потрапляє в чужу епоху. Бертон блукає величезним та чудним містом і не знає, як говорити з цими людьми, як пояснити їм те, що він зрозумів під час експедиції на далеку планету Соляріс – з незрозумілою формою життя…»

Під час зйомок фільму «Соляріс», 1971 р.

Звичайно, Дворжецький розповідав не тільки про Бертона, а й про персонажа з «Повернення з зірок», але душевний стан свого героя він зіграв так, як того й хотів режисер…

Основні події фільму «Соляріс» розгортаються на космічній станції, де троє вчених намагаються розгадати таємницю Океану Солярісу та встановити з ним контакт. Але до Океану вчені ставляться так, як до піддослідного кролика, і в результаті стикаються з явищами, які пояснити дуже важко – Океан на кожного дослідника діє згідно його совісті.

Зокрема, совість Кельвіна Океан відтворив у вигляді його покійної дружини Гарі, з якою він колись посварився та розлучився, подібні «гості» навідують й інших вчених…

Спочатку Кельвін намагається позбутися Гарі, але згодом усвідомлює – кохання важливіше за будь-які страхи. Але тут починає страждати Гарі, котра намагається зрозуміти, хто ж вона така – це совість вченого намагається зрозуміти, як бути далі…

«Соляріс» – складний фільм. Складний за своєю художньою структурою та за важливістю проблем, які в ньому розглядаються, але очевидним є його талановитість та висока кінематографічна культура – після вдумливого перегляду цієї картини зовсім по-іншому сприймається навколишній світ.

Автори фільму показали, що люди, на жаль, мусять пройти через жахи й страждання, перш ніж усвідомити моральні критерії життя. Відмова від любові та доброти по відношенню до Невідомого, застосування силових методів до Незрозумілого можуть привести людей до духовного краху…

Відображення совісті у фільмі «Дзеркало» (1974)

Фільм «Дзеркало» схожий на фільм Олександра Довженка «Земля», бо в ньому так само показано автобіографічні моменти з життя автора та епоху, під час якої відбувалось становлення режисера, як особистості.

Андрій Тарковський, окрім спогадів про власне дитинство, передав в картині й жахи тоталітарних режимів – кадрами кінохроніки та психологічним фрагментом в друкарні. І хоча портретів генерала Франко у фільмі не показано, результати його правління глядачі відчули не менше, а можливо, й більше, ніж правління двох інших диктаторів – Сталіна та Мао Дзедуна…

У фільмі «Дзеркало» багато подій показано через призму віршів батька режисера – Арсенія Тарковського:

Свиданий наших каждое мгновенье

Мы праздновали, как богоявленье,

Одни на целом свете. Ты была

Смелей и легче птичьего крыла,

По лестнице, как головокруженье,

Через ступень сбегала и вела

Сквозь влажную сирень в свои владенья,

С той стороны зеркального стекла.

Поезія А.Тарковского – це майже суцільні філософські думки:

Предчувствиям не верю, и примет

Я не боюсь. Ни клеветы, ни яда

Я не бегу. На свете смерти нет:

Бессмертны все. Бессмертно всё. Не надо

Бояться смерти ни в семнадцать лет,

Ни в семьдесят… Есть только явь и свет,

Ни тьмы, ни смерти нет на этом свете.

Мы все уже на берегу морском,

И я из тех, кто выбирает сети,

Когда идет бессмертье косяком.

Такою ж оригінальною та символічною, як у батька, була мова кіно і в Андрія Тарковського, і починається його фільм теж символічно – кадрами лікуванням заїкання, котре завершується багатозначною фразою – «Я можу говорити!» Так само і Тарковський вже «Може говорити!», подолавши «заїкання» радянського кінематографу…

Сам режисер пояснював задум «Дзеркала» згадкою про зустріч з глядачами:

– Після перегляду фільму в залі, де знаходились високоосвічені люди, дуже довго сперечалися, і жінка-прибиральниця стала обурюватися, що ми довго засиділись: «Та припиніть ви сперечатись! Вже пізно, пора додому йти, а мені тут ще прибирати, і взагалі – про що говорити?.. Все ясно з цим фільмом, все зрозуміло, і обговорювати тут нічого!..»

Всі присутні відразу ж зацікавилися: «Якщо вам все зрозуміло, то поясніть нам, будь ласка…»

І ця жінка сказала так:

– Ну що тут пояснювати? Напакостив чоловік за все своє життя всім тим, кого любив, а перед смертю зрозумів, що треба йому попросити пробачення, виправдати себе якось… От він і страждає… бо не знає, як це зробити, не бачить виходу…

Я, можливо, переказую слова цієї жінки не зовсім точно, але за зміст ручаюсь! Сказала вона чудово! Я читав багато критичних статей про цей фільм, але більш точного та простого формулювання ідей моєї картини я ще не зустрічав…

Андрій Тарковський, фотопортрет

Пророцтво милосердя у фільмі «Сталкер» (1979)

Кінострічку «Сталкер» Андрій Тарковський створив за мотивами повісті «Пікнік на узбіччі» Аркадія та Бориса Стругацьких. Тут слід зазначити, що Тарковський ніколи не допускався головної помилки переважної більшості кінорежисерів, котрі намагаються точно екранізувати літературний твір, бо чітко розумів: кіно і література – це РІЗНІ види мистецтва.

А різне мистецтво має використовувати й різні методи – в кіно, зокрема, велике значення мають не слова, а візуально-музичний ряд…

Сюжет картини «Сталкер» полягає в тому, що в заборонену Зону провідник Сталкер веде двох чоловіків – фізика-професора та письменника, бо там, в Зоні, начебто існує кімната, котра виконує всі бажання. Врешті-решт, після тяжких випробувань, всі герої усвідомлюють – кімната може виконати й такі бажання, на які й ніхто не сподівався…

Тут режисер продовжив ідеї фільму «Соляріс» – що будь-які бажання (наукові, літературні, особисті) мають узгоджуватися з Совістю, а значить – і з загальнолюдськими цінностями…

Микола Гринько говорив про Тарковського:

– Фільми А.Тарковського треба дивитися не один раз, бо з першого разу не все ясно. Я, наприклад, спочатку довго не міг зрозуміти так звані розтягнутості його фільмів – тим паче, коли знаєш, що проїзд на дрезині (в «Сталкері») він змонтував з трьох дублів!..

Але зараз я розумію – саме цей екранний час потрібно було затратити на той чи інший епізод, саме так створюється потрібний настрій, саме таким повинен бути ритм в картині. Тарковський був великим композитором та художником своїх фільмів – їх живописну музику він відчував на підсвідомості…

Завершити розповідь про творчість Андрія Тарковського можна словами Донатаса Баніоніса:

– Таємницю мистецтва А.Тарковського ми, напевно, не розгадаємо ніколи – воно не піддається логічному аналізу, бо пронизує людину до самісіньких її глибин – до тієї безодні, звідки всі ми вийшли…

Джерела:

1. Михалкович В.И. Андрей Тарковский. – М., 1989.

2. О Тарковском. Сборник воспоминаний. – М., 1989.

3. Не утоливший жажды (Александр Гордон об Андрее Тарковском). – М., 2007.

4. Шакула С.В. Феномен кіноактора Владислава Дворжецького. – К., 2015.

5. Арсений Тарковский. Благословенный свет. – С-Пб., 2015.

Березень 2017 р.