Епістолярна спадщина Юрія Меженка
в архіві Сергія Маслова
Оксана Ємчук
Епістолярій вченого завжди допомагає наблизитися до наукової лабораторії, принципів роботи, творчих задумів та світогляду особи. Листування зберігає інформацію просопографічного характеру, необхідну для реконструкції життєвого і творчого шляху людини. У науковій спадщині Ю. Меженка листуванню належить чільне місце. Воно стало цінним джерелом дослідження його наукової та громадської діяльності, професійних зв’язків. Особливий інтерес викликає листування Ю. Меженка з колегами-однодумцями під час його перебування за межами України.
Епістолярій Ю. Меженка розглянуто у працях М. Вальо, М. Крячка, Г. Сварник [7], проте актуальною залишається проблема висвітлення якомога більшої кількості професійних зв’язків Ю. Меженка. На нашу думку, варто звернутись до взаємин Ю. Меженка з найближчим його колегою по роботі в Українському науковому інституті книгознавства (УНІК) – Сергієм Івановичем Масловим (1880–1957) [6]. Відносини С. Маслова і Ю. Меженка частково простежені С. Білоконем на основі епістолярної спадщини Ф. Максименка (1892–1969) [1: 242], утім бракує спеціальних розвідок про співпрацю цих осіб.
Метою нашої статті є розгляд професійних зв’язків Ю. Меженка та С. Маслова в галузі книгознавства, бібліографії та творчих захоплень колекціонуванням – на підставі епістолярних джерел фонду особового походження С. Маслова, що зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.
У фонді члена-кореспондента Академії наук УРСР, доктора філологічних наук, професора С. Маслова збережено 8 автографів листів Ю. Меженка до С. Маслова 1928–1955 рр. [15]. Особливу джерельну цінність мають три листи Ю. Меженка до С. Маслова 1928–1932 рр., оскільки архів Ю. Меженка цього періоду було втрачено після його від’їзду до Ленінграда. Про це він писав у листі Ф. Максименку: «архів мій до 1935 р. включно весь загинув; його спалено в Харкові у мою відсутність» [1: 236].
Водночас С. Маслов зберіг копії своїх відповідей Ю. Меженку, тому ми маємо рідкісну можливість реконструкції епістолярного діалогу вчених [14]. Загалом, епістолярна спадщина С. Маслова є прикладом надзвичайно ретельного і скрупульозного обліку, упорядкування та атрибутування документів. Будь-які копії, позначки, нотатки, чернетки С. Маслова відрізняються достовірністю даних, максимальним наближенням до оригіналів документів [5: 204].
Як відомо, у 1922–1931 рр. Ю. Меженко керував УНІК. С. Маслов, в свою чергу, у 1923–1926 рр. працював головою Комісії з історії книги УНІК на громадських засадах, у 1926–1935 рр. – головою Секції історії книги в штаті УНІК. Протоколи засідань цих Комісій 1927–1928 рр. свідчать про енергійну роботу в них С. Маслова під керівництвом Ю. Меженка [16: 10, 21]. Крім того, С. Маслов у 1926–1937 рр. завідував відділом стародруків ВБУ (у 1934 р. Всенародну Бібліотеку України перейменовано у Бібліотеку Всеукраїнської Академії наук). У 1925–1933 рр. він працював у складі Науково-дослідної комісії бібліотекознавства та бібліографії. Співпраця вчених в галузі бібліографії була пов’язана також з діяльністю Комітету для опису видань, що вийшли на території України в XVI–XVIII ст. при Археографічній комісії АН України, який з серпня 1924 р. очолював С. Маслов.
Таким чином, Ю. Меженка та С. Маслова поєднали спільні наукові інтереси в галузі книгознавства та бібліографії, про що свідчать зокрема листи Ю. Меженка від 18 та 23 листопада 1932 р., надіслані з передмістя Харкова до Києва. Ю. Меженко запропонував С. Маслову масштабну спільну працю. Йшлося про офіційну пропозицію видавництва «Рух» щодо великого, ґрунтовного, ілюстрованого видання «Історія української книги». Ю. Меженко дав згоду на організаційне керівництво виданням, на редагування та частково авторство, але висунув принципову умову, що С. Маслов буде редактором і одночасно одним із авторів частини, присвяченої українській книзі, починаючи від рукописної й до XVIII ст. включно [15: спр. 5962, арк. 1].
Ю. Меженко запропонував таку відповідальну роботу С. Маслову як одному з провідних вчених-книгознавців та бібліографів того часу. Важливо згадати, що саме працюючи в УНІК С. Маслов видав свої значні праці: «Друкарство на Україні в ХVI–ХVIІІ ст.» (К., 1924), «Українська друкована книга ХVI–ХVIІІ ст.» (К., 1925), «Комітет для опису видань, що вийшли на території України в ХVI–ХVIІІ ст.» (К., 1925), «Нові роботи з історії українського друкарства» (К., 1927), «Етюди з історії українських стародруків» (К., 1926–1928), «Спроба інструкції та план роботи над складанням українського бібліографічного репертуару XVI–XVIII ст.» (К., 1928). Відомий бібліограф Я. Стешенко (1904–1939) підсумував бібліографію праць С. Маслова в ювілейному виданні УНІК серії «Українські бібліологи» [20: 35–49]. Під час складання українського бібліографічного репертуару у післявоєнні роки Ю. Меженко звертався до розроблених С. Масловим принципів опису українських стародруків [18: 28]. Результатом плідної праці Ю. Меженка стала його багата бібліографічна спадщина, ґрунтовно досліджена Н. Стрішенець [8].
Повертаючись до листів Ю. Меженка, варто зазначити, що у ті складні часи згадане видавництво «Рух» було добре забезпечено папером, видавало книги на експорт, було спроможне виконати гарне оздоблення книги, велику кількість кольорових ілюстрацій тощо. Видавництво запропонувало авторам платню у розмірі 300 крб. за авторський аркуш. Загалом у книзі планувалось 25–30 авторських аркушів. Серед майбутніх авторів книги Ю. Меженко запропонував такий список осіб: «Маслов, Попов, Макаренко, Геппенер, Коляда, Балицький, Меженко. Може ще хто?» [15: спр. 5962, арк. 2].
Ю. Меженко звернувся до С. Маслова з проханням не розголошувати ці плани, оскільки, як він писав: «лише це забезпечить спокійну роботу. Ви знаєте, які можуть розгорітись «страсти» у деяких «книгознавців» і «установ» [15: спр. 5962, арк. 1зв]. Ця умова була наслідком розгрому УНІК та звільнення Ю. Меженка як того, хто нібито «об’єднав всіх ідеологів націонал-фашизму», не сприяв тому, щоб «спокійно-наукова» дисципліна книгознавство служила революції та більшовицькій владі [19: 32].
У ті страшні часи репресій, на відміну від Ю. Меженка, С. Маслов пішов на наївні кроки публічних пояснень та самокритики у зв’язку зі звинуваченнями його у буржуазному націоналізмі та апологетизації релігійної книги [18: 8]. У 1935 р. Кваліфікаційною комісією Народного комісаріату просвіти С. Маслову було надано таку характеристику: «Типово буржуазний професор. Одвертих виступів не має, бо він аполітичний. Проявляє голий академізм у викладанні. Дати соціально-економічну аналізу бази літературних явищ абсолютно неспроможний. Потопає в голому фактажі» [13: 22].
Отже, враховуючи всі ці драматичні обставини, ініціатива Ю. Меженка була сміливим кроком та свідчила, насамперед, про довіру та повагу до С. Маслова. У відповідь С. Маслов погодився на пропозицію Ю. Меженка, але написав про певні проблеми, зокрема щодо можливої незгоди деяких авторів брати участь у цьому виданні. Він не був впевнений щодо участі у виданні одного з провідних книгознавців П. Попова (1890–1971), оскільки, на його думку, «це дуже перелякана людина і дискусії 1931–1932 рр. зробили на нього занадто велике враження» [14: спр. 4893, арк.1]. Тому С. Маслов у цьому листі турбувався про те, «що буде робити редактор, коли він не зможе забезпечити видання солідними щодо наукової кваліфікації авторами?».
Крім того, занепокоєння викликали побутові умови роботи майбутніх авторів книги. С. Маслов писав, що у Києві «тижнями не буває електрики, що вкінець псує домашню роботу, з паливом не все гаразд і якщо буде сувора зима, можуть скластися такі умови, що залишатимуть, як то кажуть, думки, і зазначені терміни прийдеться порушувати» [14: спр. 4893, арк. 2].
6–11 грудня 1932 р. Ю. Меженко перебував у Києві та особисто зустрічався з С. Масловим. Вони остаточно розробити план видання та визначили всіх авторів книги. Було заплановано 11 розділів книги та закріплено таких авторів, як М. Геппенер, П. Попов, О. Маслова, О. Назаревський, Я. Стешенко, М. Макаренко, А. Артюхова, Г. Коляда, П. Балицький, І. Кревецький. Перші статті до книги планували розглянути 1 травня 1933 р.
На жаль, цьому значному виданню з історії української книги не судилося побачити світ. С. Маслов лаконічно записав наприкінці копії листа Ю. Меженку від 27 листопада 1932 р.: «В связи с причинами политического характера издание, однако, не состоялось» [14: спр. 4893, арк. 3]. У 1934 р., одночасно з вимушеним від’їздом Ю. Меженка до Ленінграда, С. Маслов пережив неочікувану смерть своєї дружини і колеги Олени Маслової, яка також була визначена Ю. Меженком як автор запланованої книги.
Своє неухильне прагнення визнання українського книгознавства на теренах Радянського Союзу та світу Ю. Меженко продемонстрував зокрема у листі С. Маслову від 9 липня 1928 р. У цьому листі йдеться про статтю С. Клепікова «До методології описування слов’янських стародруків ХV–ХVIІІ ст.». Ю. Меженко звернув увагу на «уперте небажання [С. Клепікова] визнавати нас [УНІК] за український інститут, а лише за київський, Вашу роботу за українську, а лише за київську» [15: спр. 5961, арк. 1]. Водночас Ю. Меженко у цьому листі погодився з тим, що «в цілому матеріал інтересний і після Вашої [Маслова] досвідченої руки стане безумовно цінним і вартим сторінок «Б[ібліологічних] в[істей]». Нагадаємо, що першим з українських книгознавців, хто видав свою працю в Європі, був С. Маслов. Його книга «Друкарство на Україні в ХVI–ХVIІІ ст.» (К., 1924) була перевидана Гутенберзьким щорічником у Майнці у 1926 р. [23].
Нереалізовані наміри великих книгознавчих видань частково були втілені С. Масловим у викладанні спеціальних навчальних курсів. Як відомо, у лютому 1926 р. при ВБУ було організовано аспірантуру, яка функціонувала до 1933 р. С. Маслов викладав курс загальної теорії книгознавства для аспірантів. Збережена в архіві програма курсу 1932 р. викликає інтерес здатністю вченого обережно, але ґрунтовно та професійно розглянути головні праці заборонених «буржуазних книгознавців». Водночас С. Маслов робив посилання на дозволених авторів [10]. Крім того, у фонді С. Маслова збережено його курс лекцій з історії книги, розроблений для слухачів Бібліотечних курсів, датований 1933 р. Цей курс містить ґрунтовний огляд історії книги на 156 арк., з різними палеографічними знімками, копіями давніх видань тощо [9].
Підсумовуючи тему співпраці вчених у галузі книгознавства, варто згадати вітальний лист Ю. Меженка до С. Маслова 1955 р., де він писав: «Я мав приємність мало не 10 років працювати з Вами в щільному зв’язку. Багато чому від Вас я вивчився і якщо моя любов до книги не зменшується, а зростає, то в цьому й в значній мірі зобов’язаний Вам» [15: спр. 5968, арк. 1].
Іншою темою листування Ю. Меженка та С. Маслова була тема колекціонування, зокрема Шевченківських матеріалів. На відміну від досвідченого колекціонера Шевченкіани Ю. Меженка, С. Маслов не вважав себе таким. Він писав у листі, що книжки (не кажучи вже про екслібриси) і музичні платівки він збирав без будь-якого плану, вважав випадково накопиченими [14: спр. 4895, арк. 1]. З цим важко погодитись, тому що С. Маслов зібрав та професійно систематизував унікальну бібліотеку і власний архів, які за його заповітом син Юрій Маслов подарував у 1957 р. Державній публічній бібліотеці УРСР. На даний час до складу бібліотеки належить книжкова колекція (понад 13 тис. книжок), яка зберігається в центральному корпусі Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського серед інших меморіальних колекцій. Із цієї колекції вилучено для зберігання у Відділі стародруків та рідкісних видань частину стародруків. Рукописні книги із особистої бібліотеки С. Маслова разом з його особовим архівним фондом (Ф. 33) зберігаються в Інституті рукопису. До документів архівного фонду С. Маслова належать колекції автографів, літографій, гравюр, листівок. Бібліотечна колекція та архівні матеріали С. Маслова викликали інтерес багатьох його учнів та колег. Під час Великої Вітчизняної війни евакуація до Уфи змусила С. Маслова покинути все майно в Києві. Як свідчить представниця родини Маслових Олена Клочко, зникли 5 тис. музичних платівок та приблизно 7 тис. рідкісних стародруків та рукописів XVІІ–XVІІІ ст. [17: 4]. Частину зібрання вдалося відновити за участю брата С. Маслова Василя та сина Юрія. За спогадами відомого історика та археографа Я. Дашкевича (1926–2010), у 1945 р. Ю. Меженко приходив з ним до С. Маслова оглядати цю рідкісну за обсягом та змістом колекцію [4: 16]. Докладнішу інформацію про цю бібліотеку містить стаття Ш. Вядро «Дар ученого» [2].
Про те, що колекцію музичних платівок С. Маслов частково відновив, свідчить лист Ю. Меженка від 16 вересня 1951 р., у якому він запропонував С. Маслову обмін музичними платівками: «Я лише рік, як почав збирати платівки з Шевченківськими матеріалом і через те дуже мало чого придбав. В Ленінграді з українськими матеріалами важкувато. Може ми з Вами встановимо хоч невеликий обмін? Буду дуже радий» [15: спр. 5967, арк. 1]. Ю. Меженко запропонував для обміну дев’ять платівок з музичними творами на слова Т. Шевченка у виконанні таких видатних співаків, як І. Козловський, З. Гайдай, О. Петрусенко. У відповідь С. Маслов попросив надіслати йому музичні платівки з російськими романсами, приміром, з романсом «На заре ты меня не буди» у виконанні С. Лемешева [14: спр. 4895, арк.1].
Вчених поєднувала також тема літературознавства. Про Ю. Меженка як літературознавця відомо із наукових праць В. Дорошенка, О. Галети [3]. На жаль, значних творів про С. Маслова як літературознавця дотепер немає, хоча літературознавча спадщина його вагома та різноманітна. У 1939-1950 рр. він цілком зосередився на літературознавчій роботі як керівник відділу давньої української літератури в Інституті літератури АН УРСР. С. Маслов був редактором різних видань творів Т. Шевченка: одного з ювілейних видань «Кобзаря» (К., 1939), збірки творів Т. Шевченка у 3-х тт. (К., 1949). С. Маслову належав малюнок Т. Шевченка: портрет Полтавського поміщика Р. Лукомського, репродукцію якого включено до Повного зібрання творів поета (К., 1961) [21]. Про інтерес С. Маслова до творчості Т. Шевченка свідчать також його архівні матеріали щодо біблійних мотивів у творах поета [12].
Отже, С. Маслов також збирав матеріали про Т. Шевченка, якими щиро ділився з Ю. Меженком. 24 травня 1939 р. Ю. Меженко дякував йому: «за присланные Шевченковские материалы, а главное за добрую обо мне память» [15: спр. 5964, арк.1].
Ю. Меженко та С. Маслов захоплювались музикою, театром, оперою. Якщо такі захоплення Ю. Меженка втілено у його мистецтвознавчих бібліографічних працях [22], то у С. Маслова ці захоплення представлено переважно в архівних матеріалах: численних записах українських пісень, романсів, оперних арій, оперних лібрето, а також – у колекціях афіш, театральних програмок, музичних платівок тощо [11: арк. 3–4]. Варто згадати, що музичні захоплення С. Маслова сформувалися в юнацькі роки під впливом родини композитора Л. Ревуцького.
Листи Ю. Меженка до С. Маслова стосуються також його діяльності як багаторічного активіста Ленінградського Товариства колекціонерів. У 1953-1961 рр. він очолював у цьому Товаристві секцію книги і графіки, працював заступником голови президії Товариства. Це Товариство було створено при Ленінградському Будинку вчених, але членами його могли бути не лише ленінградці. Були організовані групи бібліофілів, екслібрисистів, філокартистів, нумізматів, колекціонерів музичних платівок, філателістів. Щовівторка відбувались збори, на яких слухали доповіді, знайомилися з колекційними матеріалами. Члени секції або самі приїздили, або надсилали доповіді, які за їх дорученням зачитував хто-небудь з членів секції. Членських внесків не було. Для того, щоб стати членом секції, потрібна була лише коротенька заява і ухвала президії. Ю. Меженко запропонував С. Маслову вступити до секції колекціонерів: «адже це єдине в СРСР об’єднання колекціонерів, і в інтересах всіх колекціонерів зробити його роботу доброю, науковою, а число членів якомога збільшувати» [15: спр. 5967, арк. 1–3]. С. Маслов відповів, що може брати участь лише у роботі гуртка бібліофілів [14: спр. 4895, арк. 1]. Крім визнання С. Маслова як колекціонера, запрошення Ю. Меженка було пов’язано з його обізнаністю у приватних справах С. Маслова, який відвідував сина та онука в Ленінграді, тому мав змогу особисто брати участь у засіданнях Товариства.
Епістолярна спадщина Ю. Меженка у фонді С. Маслова складається також з листів на інші теми. Наприклад, лист Ю. Меженка від 21 липня 1942 р., надісланий до Уфи, містить розповідь про складну ситуацію в Ленінграді та можливу його евакуацію до Уфи, де перебували працівники Академії наук України. Ю. Меженко цікавився, хто з колишніх київських колег перебуває в Уфі, чим займаються, які їхні адреси [15: спр. 5965, арк.1–2]. Важливо, що Ю. Меженко після довготривалого періоду перерваних зв’язків з киянами, насамперед звернувся листом до С. Маслова, впевнений у його відповіді та дружній підтримці. Архівні документи свідчать, що у ті важкі часи С. Маслов ні з ким не припинив листування, хоча був вбитий горем втрати молодшого сина Олексія, який загинув на фронті саме під Ленінградом 16 вересня 1941 р.
Листом від 27 січня 1948 р. Ю. Меженко звернувся до С. Маслова з проханням підтвердити підписом та печаткою свій трудовий стаж за минулі роки, зокрема, що він «з червня 1922 до липня 1931 був директором Українського науково-дослідного інституту книгознавства» [15: спр. 5966, арк.1]. С. Маслов також звертався до Ю. Меженка з організаційних питань, наприклад про отримання дозволу на роботу у Державній публічній бібліотеці ім. М. Є. Салтикова- Щедрина читачам Пігіній та Капер [14: спр. 4894, арк.1].
У дослідженні історії професійних взаємин учених важливим фактом є також те, що після звільнення Ю. Меженка з посади директора Бібліотеки АН УРСР та його повторного повернення до Ленінграда у 1948 р., у бібліотеці обговорювалась ідея призначити на цю посаду С. Маслова, але він у листах Ф. Максименку писав, що відмовиться від такої пропозиції у зв’язку з великим навантаженням. Як справедливо підкреслив С. Білокінь, не на те звільняли Ю. Меженка, щоб призначити близького за культурологічними поглядами йому С. Маслова [1: 240]. Особа С. Маслова на той час обговорювалась у зв’язку з постановою ЦК КП(б)У від 24 серпня 1946 р. «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі історії української літератури», у якій було суворо засуджено С. Маслова та Є. Кирилюка як редакторів цього «Нарису». У 1947 р. С. Маслов був також позбавлений авторства підручника з української літератури для філологічних факультетів і факультетів мови та літератури педагогічних інститутів, створений у співавторстві з О. Білецьким, Л. Булаховським та І. Єрьоміним. Крім того, була спроба створити історичний нарис «Українська культура» за редакцією К. Гуслистого, М. Рильського та С. Маслова, проте у газеті «Радянська Україна» від 22 жовтня 1947 р. (№ 228) вийшла стаття Ю. Михайлика «Нове повторення старих помилок», у якій наголошувалось, що такі вчені, як С. Маслов знов повторили буржуазно-націоналістичні помилки і перекручення. У 1948 р. С. Маслов також дуже болісно пережив критику наукових праць його покійної дружини О. Маслової [1: 291]. За два роки він пішов на пенсію.
Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що плідні професійні зв’язки Ю. Меженка та С. Маслова не обмежувалися періодом їх безпосередньої співпраці в УНІК. Вони поширювались на їхні творчі захоплення як бібліофілів та колекціонерів. У часи, коли значний науковий і культурний потенціал українських вчених знищувався політикою тоталітаризму, Ю. Меженку та С. Маслову вдалося досягти чималих успіхів на бібліотечній та книгознавчий ниві, продемонструвати справжню культуру професійних взаємин. Листування таких видатних осіб, як Ю. Меженко та С. Маслов, є вагомим джерелом історії розвитку вітчизняної гуманітарної науки.
Листопад 2012 р.
Примітки
1. Білокінь С. (із листування Ф. П. Максименка) // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: зб. статей. / Відп. ред. В. М. Даниленко. – К.: Ін-т історії НАН України, 2007. – Вип. 11. – С. 229–298.
2. Вядро Ш. Дар ученого: (О передаче библиотеки С. И. Маслова в Гос. публ. б-ку АН УССР) // Библиотекарь. – 1958. – № 12. – С. 59–60.
3. Див.: Дорошенко В. Юрій Меженко – естетик, теоретик літератури // Збірник Харківського історико-філологічного товариства: Нова серія. – Харків, 1994. – Т. 3. – С. 99 – 108; Галета О. Юрій Меженко – літературознавець: автореф. дис… канд. філол. наук; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Л., 2000. – 20 с.
4. Дашкевич Я. Федір Максименко – людина, вчений, книголюб // Збірник пам’яті українського бібліографа Федора Максименка / Упоряд.: Г. Домбровська, Л. Панів; Редкол.: В. Кметь (голова), С. Білокінь, Я. Дашкевич та ін. – Львів, 2008. – С. 15–33.
5. Див.: Ємчук О. «Чекаю на Ваш суд – правий, милостивий…»: (Із епістолярної спадщини С. Маслова) // Пам’ятки: археогр. щорічник. – К., 2009. – Т. 10. – С. 202–209.
6. Див.: Ємчук О. Сергій Маслов – учений і педагог (до 130-річчя від дня народження) // Архіви України. – 2010. – № 4. – С. 200–208.
7. Див.: Крячок М. Листи М. Д. Деркач до Ю. О. Меженка // Записки Львів. наук. б-ки ім. В. Стефаника. – 1995. – № 3. – С. 80–91; Крячок М. Листи Михайла Жука до Юрія Меженка. // Наука і культура України. – 1996. – № 29. – С. 232–238;
Сварник Г. Листування Юрія Меженка з Ярославом Дашкевичем (1945–1949) як джерело до бібліографознавства та бібліотекознавства // Зап. Львів. наук. б-ки ім. В.Стефаника. — 2007. — Вип. 15. — С. 408–429;
Листування Юри Меженка з Ярославом Дашкевичем (1945–1969) / Уклад.: Р. Дзюбан; Г. Сварник; Львів. нац. наук. б-ка ім. В.Стефаника НАН України. — Л., 2009. — 374 с.;
Вальо М. Листи Юрія Меженка до Антона Крушельницького // Збірник праць і матеріалів на пошану Лариси Іванівни Крушельницької. — Львів, 1998. — С. 268–275;
Листи Юрія Меженка до львів’ян (1923–1969) / М.А. Вальо (упоряд., передм., прим.); Л.І. Крушельницька (відп. ред.). – Л.: Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника НАН України, 2002. – 322 с. Зауважимо, що на с. 307 останнього видання помилково зазначено, що С. Маслов працював у післявоєнні роки у ВБУ. Насправді, він працював завідувачем відділу стародруків ВБУ у 1926–1937 рр.
8. Див.: Стрішенець Н.В. Бібліографічна спадщина Юрія Меженка: монографія / Н.В. Стрішенець. — К.: НБУВ, 1997. — 144 с.
9. ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 1628, 156 арк.
10. ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 2890, 5 арк.
11. ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 3964, 7 арк.
12. ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 675, 46 арк.
13. ІР НБУВ, ф. 33, оп. 2, спр. 833, 35 арк.
14. ІР НБУВ, ф. 33, оп. 3, спр. 4893–4895, 3 од. зб., 5 арк. Тут і далі посилання на номер справи об’єднаних пакетів та номер аркуша вказано в тексті. У листах С. Маслова йдеться про загублений перший лист Ю. Меженка, який згодом передала йому Т. Волобуєва, тому наступні листи були надіслані рекомендованими поштовими відправленнями.
15. ІР НБУВ, ф. 33, оп. 3, спр. 5961–5968, 8 од. зб., 19 арк.
16. ІР НБУВ, ф. 47, спр. 85, 30 арк.
17. Клочко О. До витоків роду // Скарбниця. – Прилуки, 1996. – № 11 (51). – С.1–4.
18. Ковальчук Г. І. Книгознавець, бібліограф і бібліотекар Сергій Іванович Маслов (1880–1957): Біобібліогр. нарис / Г. І. Ковальчук, Н. Ф. Королевич; Нац. парлам. б-ка України. – К., 1995. – 43 с. – (Видатні діячі української книги; вип. 4).
19. Проти буржуазних теорій у книгознавстві: наук. зап. – Т. 1. – К.: УНІК, 1933. – 199 с.
20. Сергій Маслов (1902?1927) / Уклад. М. Іванченко, Я. Стешенко; УНІК.— Київ, 1927.— 50 с.— (Українські бібліологи).
21. Шевченко Т. Повне зібрання творів в десяти томах. — К., 1961. — Т. 7: Живопис, графіка 1830–1847. — .
22. Юрій Олексійович Меженко (1892-1969): матеріали до біогр. / НАН України, Центр. наук. б-ка ім. В. І. Вернадського [та ін.]; уклад.: Т. А. Ігнатова, Н. В. Козакова, Н. В. Стрішенець; відп. ред. О. С. Онищенко; вступ. ст. Ф. К. Сарани, І. Г. Шовкопляса. – К.: [б. в.], 1994. – 175 с. – (Науково-довідкові видання з історії України; вип. 31). Про мистецтвознавчі праці Ю. Меженка йдеться у позиціях бібліографічного покажчика: 53, 54, 55, 59, 109, 112, 113, 342, 374.
23. Masslow S. Ukrainische Druckkunst des 16. bis 18. Jahrhunderts. – Mainz: Sonderabzug aus dem Gutenberg-Jahrbuch, 1926. – 21 S.