	?
Лист на сайт
Стрічка новин (RSS)

Зображення птахів в декорі кахлів

Світлана Шакула

(на прикладі матеріалів із колекції Національного заповідника "Софія Київська")

Всі прояви життя – людський, тваринний, рослинний і мінеральний світи – мали у народній свідомості своє символічне містичне значення. Найбільш поетичними серед них є рослинний та пташиний світи, як надзвичайно красиві і романтичні аспекти природи. Птахи і рослини тісно поєднані між собою, доповнюють один одного, тому й зображували їх люди на предметах побуту, як правило, поряд.

Мета даної статті – дослідити, чим керувалися народні майстри, декоруючи кераміку, зокрема кахлі.

В Національному заповіднику "Софія Київська" зберігається колекція кахель ХVІ-ХVІІІ ст., знайдених під час археологічних розкопок на території центральної частини Києва та під час ремонтно-реставраційних робіт будівель колишнього Софійського монастиря.

Кахлярське мистецтво на теренах України впродовж ХVІ-ХVІІІ ст. розвивалося в контексті загальноєвропейської культури. У виробах тогочасних українських гончарів помітні чіткі паралелі (а іноді й копіювання та запозичення) з витворами зарубіжних колег по ремеслу, у першу чергу, майстрів Німеччини, Чехії, Польщі. Київські ремісники та художники пізнього середньовіччя, створюючи декор кахель, орієнтувалися на смаки широких народних мас, на моду того часу, на загальноєвропейські тенденції в мистецтві.

Кахлів із зображенням птахів в колекції Національного заповідника "Софія Київська" небагато – 20 одиниць. На одній з них чітко видно зображення орла (рис.1).

Орел вважається символом мужності та сили, його зображували на гербах багатьох країн. Орел в державних атрибутах був не тільки символом міцності країни, а й символом сонця, вогню, світла. В сакральному значенні (Божественне світло) – це також світло знань, пізнання, мудрості. Отже, зображення орла в гербі повинно було символізувати мудрість правителів, справедливість їх законів.

В наш час більшість соколоподібних – зникаючі види на території України і занесені до Червоної Книги. Але 300 років тому, в ХVІІ ст., була, можливо, інша ситуація і орли своїм способом існування були прикладом для людей, особливо для воїнів; а невеликих птахів (соколів) навчали і використовували для полювання.

На рис. 2 – кахля, на якій зображено пейзаж з водоплавними птахами – лебедями та співочими птахами – ластівками чи солов'ями.

Коли розглядаєш цей малюнок, на думку приходить одна з ліричних поезій Т. Шевченка, які він писав на основі народних пісень та народних уявлень :

…Тече вода із-за гаю

Та попід горою.

Хлюпочуться качаточка

Помеж осокою

А качечка випливає

З качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Водоплавні птахи символізують жіночність, сім'ю, родинне вогнище, ніжність, любов. Символом кохання і вірності є лебедина подружня пара, бо лебеді (найбільші і найкрасивіші в ряду гусеподібних) є моногамними птахами і паруються на все життя. Краса лебедів надихала людину на створення поетичних легенд, казок, пісень, художніх полотен. В казках якщо злі чари і перетворюють людей на птахів, то обов'язково на красивих і великих, бо краса і велич в даному випадку – мірило людської душі.

Ластівки – птахи, які ідеально зріднилися з повітряною стихією. Усе життя ластівки проводять у польоті; на землю вони майже не спускаються, ходять погано. У повітрі ластівки – як риби у воді: демонструють фігури вищого пілотажу, навіть п'ють на ходу, стрілою проносячись над річкою. Живляться вони теж у польоті, збираючи розкритим, наче сачок, дзьобом улюблену здобич. Коли прилітають ластівки, настає справжня весна, наче вони на крилах приносять погожі весняні дні. І, можливо, художник, який створював декоративний пейзаж на кахлі, хотів передати у своєму малюнку саме такі дні, передати природну ідилію, гармонію рослинного і пташиного світу.

Зображення на кахлі птахів у польоті – досить умовне, можливо, це – співочі птахи, що приносять людям радість своїми піснями.

Серед співочих птахів найвідомішим представником родини та найкращим співаком є соловей. Зовнішність у нього непоказна: це маленький птах, трохи більший за горобця, буро-сірого кольору. Та коли соловейко заспіває – його ні з ким не можна сплутати. Співає він переважно вночі – від вечора до ранку, а в перші тижні після прильоту його часто можна почути і вдень. Співають лише самці, доводячи свої права на місце гніздування. Молоді птахи навчаються цьому великому мистецтву в більш досвідчених та старших родичів, тому в кожній місцевості є свої майстри співу і в кожній місцевості вони співають по різному. Найкращими співцями вважалися курські та київські солов'ї.

Чудове музичне мистецтво солов'я у народній свідомості пов'язувалося з найкращими людськими почуттями, зокрема з почуттям кохання. Пісня солов'я – це пісня кохання:

…Ой, у вишневому садочку

Там соловейко щебетав

Фіть-фіть-фіть

Тьох-тьох-тьох

Ая-я-я, о-хо-хо

Там соловейко щебетав…

На рис. 3-4 – кахлі, де зображені, можливо, солов'ї, а можливо, і жайворонки, найкращі співаки степу. У народі пісня жайворонка, як і приліт ластівок, символізує прихід весни. Учені вважають, що жайворонки здатні передавати один одному та іншим мешканцям степу важливі повідомлення. Це досягається варіаціями власних звуків пісеньки та звуків-запозичень у інших птахів і навіть звірів. Недаремно жайворонок так високо злітає у степу – з висоти він може бачити небезпеку і своєчасно повідомити про це іншим.

На рис. 5-6 – кахлі із зображенням птахів, схожих на журавлів, які символізують не тільки сім’ю і родину, а й рідну землю, Батьківщину. Сумне курликання під час відльоту птахів до вирію порівнюють з журбою людей по рідній Вітчизні, а повернення журавлів весною додому – з радісним передчуттям зустрічі з рідними. Народна пісня пов’язує журавлів з урожаєм :

Налетіли журавлі,

Сіли-впали на ріллі.

Де журавка ходила,

Там пшениця вродила…

З журавлями за способом існування схожі лелеки, а лелека в українському народі дуже шанований птах, деякі дослідники вважають його символом України. Загальновідомо, що лелеки приносять щастя (в тому числі і дітей) в дім, тому люди в Україні оберігають їх, принаджують їх до оселі, піднімаючи на дах старе колесо або збиту з рейок рамку. Існує така прикмета : багато пташенят у лелеки – на хороший урожай. Адже лелеки гніздяться поблизу вологих лук, боліт, стоячих водойм. Чим більше опадів, тим більше води (більше розводиться жаб), тим краще все росте (на хороший урожай). Лелеки полюють і на мишей, особливо, коли під час збору урожаю гризуни розбігаються від шуму комбайну в різні сторони.

Зображення птаха на кахлі з рис. 7 нагадує зображення деркача, бо на малюнку вирізняються довгі міцні ноги. Саме деркач має довгі ноги і сплющене з боків тіло, що допомагає йому швидко бігати по густій траві. Деркачі поширені по всій Україні, зустрічаються на луках та по берегах водойм і боліт; ведуть усамітнений спосіб життя. Під час небезпеки головна надія деркача – ноги, а крила він використовує тільки тоді, коли вже немає іншої надії на порятунок. Вигнати деркача з густої трави може хіба що мисливський собака. Тоді птах злітає : летить низько, невміло, часто змахуючи крилами. Через 30-50 метрів птах падає в траву, і знову починається біганина. Скоріше втомиться собака, ніж цей визнаний в Україні бігун-невидимка. З цієї причини мало кому вдалося побачити приховане від людського ока життя невтомних мандрівників по заростях луків, боліт і навіть полів, засіяних злаками.

Через широке застосування отрутохімікатів у сільському господарстві в Європі деркач став рідкісним і записаний до Європейського Червоного списку.

На рис. 8 – кахля з зображенням птаха, який схожий на горлицю. Голуби – досить поширені птахи, людина одомашнила їх за багато тисяч років до нашої ери. Здатність їх повертатися додому тривалий час використовувалася для передавання повідомлень – це славнозвісна "голубина пошта". Голуби і горлиці заслуговують на нашу охорону, оскільки вони довіряють людям і є невід’ємною прикрасою наших парків і садів. Для багатьох закоханих голос горлиці (приємне воркотіння "урр…урр…урр…") – таємний код, який відкриває серце. В нашій мові навіть слово голуб (голубка) часто вживають в значенні любий, милий, рідний.

В народній пісні горлиця – то символ кохання, майбутньої сім’ї :

Ой летіла горлиця через сад,

Через сад, гей!

Розпустила пір'ячко на весь сад,

Гей, на весь сад!

Ой хто ж теє пір'ячко ізбере,

Ізбере, гей!

Отой мене, молодую, забере,

Гей, забере!..

Зозуля (рис. 8а) – птах, що приносить багато користі, не зважаючи на деякі вади, бо поїдає безліч шкідників. А його дзвінке монотонне ку-ку наповнює природу радістю життя.

Отже, підсумовуючи вище сказане, слід зазначити, що зображення птахів в декоративно-прикладному мистецтві спирається на тісний зв'язок людського суспільства з рослинно-пташинним світом і покликане нагадувати людям про це, даруючи одночасно радість, добро і красу. Художники-керамісти ХVІІ – ХVІІІ ст., хоч і досить умовно, але правильно зображували птахів, підкреслюючи їх індивідуальні особливості. 400-300 років тому пташиний світ був, напевно, багатший і різноманітніший, ніж тепер, але завдяки декоративно-прикладному мистецтву ми маємо можливість заглянути в частинку живої природи того часу і зрозуміти повагу і любов наших предків до пташиного світу.

В ХХ ст. більшість людей теж поважає птахів за їх користь, захоплюється їх красою і співом, оберігає і вивчає.

В 50-х роках ХХ ст. в керамічних майстернях Національного заповідника "Софія Київська" було створено чимало декоративних панно та інших керамічних виробів. На рис. 9 – шість таких полив'яних плиток з зображенням чарівних птахів в казковому саду. Ця композиція – зразок збереження традицій в українському мистецтві протягом століть.

На рис. 10 – кахля з зображенням екзотичного птаха – папуги. Ці птахи були частиною інтер'єру житлових кімнат заможних міщан ХVІІ – ХVІІІ ст. і їх зображення було, з однієї сторони, наслідуванням моди на китайську порцеляну, а з другої – відображенням смаків жителів міста, для яких папуга був таким самим домашнім улюбленцем, як і кімнатні котики чи собачки.

Беручи за зразки кахлі з колекції заповідника, архітектор Отченашко В. Ф., в межах програми реставрації інтер'єрів відтворив дві барокові печі в Будинку митрополита, кахлі до яких виготовила київська керамічна майстерня „Гончарі” (рис. 11). В малюнках її кахель можна побачити і людей, і різноманітних птахів, і пейзажі.

Ілюстрації


Рис. 1 Кахлі теракотової фрагмент з рельєфним декором. 6,5×6 см. ХVІІІ ст.	Рис. 2 Кахля рядова фрагментована з білою поливою і синім розписом. 22,5×20,5 см. 1756 р.

Рис. 3 Кахля пояскова з білою поливою і синім розписом. 11×7,1 см. ХVІІІ ст.	Рис. 4 Кахля пояскова з білою поливою і синім розписом. 10,5×7 см. ХVІІІ ст.

Рис. 5 Кахля пояскова з білою поливою і синім розписом. 10,7×7 см. ХVІІІ ст.	Рис. 5а Кахлі фрагмент з рельєфним декором і зеленою поливою. 8,3×4,8 см. ХVІІІ ст.

Рис. 6 Кахля пояскова з білою поливою і синім розписом. 12,1×7,5 см. ХVІІІ ст.	Рис. 7 Кахля пояскова з білою поливою і коричневим розписом. 8,7×6 см. ХVІІІ ст.

Рис. 8 Кахля пояскова з білою поливою і коричневим розписом. 8,7×6 см. ХVІІІ ст.	Рис. 8а Кахлі теракотової фрагмент з рельєфним декором. 9,5×9 см. ХVІІІ ст.

Рис. 9 Декоративне панно (з 6 плиток розміром 29×29 см). Шамот, різнокольорова полива. 1950-і рр.	Рис. 10 Кахлі з білою поливою і синім розписом фрагмент. 16×10×3 см. ХVІІІ ст.

Рис. 11 Реставрована кахляна піч в інтер’єрі Будинку митрополита.	Рис. 11а Фрагмент реставрованої печі.