Гострим ножем

Богдан-Ігор Антонич

Муза вдарила у груди мене

гострим, холодним ножем.

Юність, осяяна блиском, жене

кожним осліплена днем.

Виє вітрами безмежний пустар,

безкрай і вічності тінь.

В творчій гарячці шепочуть уста

спалені їдцю хотінь.

Знов під ногами палає земля,

серце бичем розпече.

Бачиш: народу твойого цей шлях

різьбить століття мечем.

Простору вітер додолу нас гне,

гордо напроти ідем.

Муза вдарила у груди мене

гострим, блискучим ножем.

Примітки

Подаємо за першопублікацією: Вісник. – 1933. – Т. 2, кн. 4, квітень. – С. 245.

Рукопис зберігається у Львівській національній бібліотеці (від. рукоп., ф. 10, од. зб. 175). Перші дві та другі дві строфи датовані відповідно: «вівторок, 31 січня 1933», «середа, 1 лютня 1933».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 291.