Остання ніч

Богдан-Ігор Антонич

Крик невимовний у горлі застряг,

він п’ястуками у стіни бив.

Місяць, що висів на небі, мов стяг,

блиском отруйним у серце сплив.

Завжди холодний, байдужий, злий мур

у порожнечі беззвучно дуднів.

Виплив із теміні запит похмурий:

скільки лишилося днів?

Тиша лящала у вухах, мов тріск,

німо хвилини стікали дощем.

Тільки придушений відгомін різко:

хочу ще жити, змагатися ще!

Спротив розбився безсило об мур,

ніч залила камеру вщерть.

Виповз зловіщо з темряви щур –

смерть.

Примітки

Подаємо за першопублікацією: Студенський шлях. – 1933. – Ч. 2 – 3 (22 – 23), лютень – березень. – С. 34. Рукопис зберігається у Львівській національній бібліотеці (від. рукоп., ф. 10, од. зб. 175). Датовано: «П’ятниця, 24 лютня 1933».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 293.