Смерть Гете

Богдан-Ігор Антонич

Відчини, мій Фрідріху, вікно,

хай погляну на широкий світ.

Бачу чорне незбагненне дно,

а над ним золототкану сіть.

Привиди кружляють наді мною,

постаті, що їх колись творив,

прилітають з правдою сумною,

що останній буде цей мій зрив.

Березневе, запашне повітря,

навкруги весни передчуття.

Навпаки, для мене гострить срібне вістря

смерть і скоро перетне життя.

Вийди на хвилину, Екермане,

на момент лиши мене самого,

хай душа із вічністю зістане,

щоб полагодити справи з Богом.

Чую призов із землі, від споду,

чую подих вічності глибокий,

чую з-за вікна холодний подув,

льодові, скляні, дряпіжні кроки.

Вже приходить срібна смерть до мене,

вже стає навшпиньки за дверми.

Серце з жаху стукає шалене.

Що є там? Навіщо світ німий.

Друже мій, навіщо ти мовчиш?

Парка нитку розірве прожогом.

Вже не потішай мене, залиш!

Хочу поладнати справи з Богом.

Все моє життя – одне змагання

за найвищу, повну досконалість.

Фавста мрія та мета остання:

в «панта рей» знайти єдину сталість.

Все моє життя – одне змагання

за гармонію людини й Бога.

В осені мого життя й зарання

я все чув, що людська правда вбога.

Кожний день для мене був щаблем

до нових, до невідомих тайн.

Вічно таємниць горіх гризем,

вічно є для нас таємний Райн.

Кожний день для мене був щаблем,

що веде в найвище недосяжне.

Вічно в незбагненне ми пливем,

лиш воно для нас є вічно важне.

Я творив з життя великий міф,

я шукав тебе, о божественна казко.

Хоч на плечах більш вісімдесят є літ,

все таки вмирати важко.

Аж пізнав я таємницю міфу,

де в Європу перша йде дорога,

вивчився я в грецьких майстрів заповіту,

як людина може сотворити Бога.

Аж тоді дійшов я до мети

та здобув заклятий казки край,

аж тоді заграв вогонь святий.

Я сказав хвилині: все тривай.

А тепер пануй над мною, смерті владо,

та не цілого мене захопиш.

Я – твій спадкоємець, соняшна Елладо,

я лишуся – тайним радником Європи.

Примітки

Вперше опубліковано: «Зібрані твори, 1967». Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп., ф. 10, од. зб. 66 – 6). У другому рядку другої строфи слова «я сам» виправлено на «колись». У другому рядку передостанньої строфи слово «пізнав» виправлено на «здобув».

Інший рукопис (од. зб. 175) датовано: «четвер, 31 березня та понеділок, 2 травня 1932». Після тексту вірша є фрагмент під заголовком «Гете» із датою написання «1 квітня 1932»:

З природи та мистецтва сплів вінець

суцільний, гармонійний, досконалий,

завершення найвище доконали

дозрілість розуму й чуття сердець

Усе життя йдучи лиш навпростець.

Гете (Goethe) Йоганн Вольфганг (28.8.1749 – 22.3.1832) – німецький письменник, мислитель. Час написання Антоничевого вірша збігається із сотою річницею від смерті Гете.

Екерман (Eckermann) Йоган Петер (21.9.1792 – 3.12.1854) – німецький поет, близький знайомий Й. В. Гете. Автор «Розмов із Гете в останні роки його життя» («Gespräche mit Goethe in den letzten Jahren seines Lebens»).

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 279 – 281.