Похмурий гимн

Богдан-Ігор Антонич

Похилі чола,

похмурі очі,

розпуки гола,

мов свердлом точить,

Тривожний голос

шепоче стиха

та зір навколо

шукає лиха,

Тривожні очі

німим: що буде?

І серед ночі

блукають люди,

Зимою, літом,

мороз чи спека,

йде острах світом

та небезпека,

Гарячка й туга

уста спалила,

І кряче пугач,

зла, чорна сила,

Стукочуть кузні

десь таємниче,

і усміх дружній

застиг в обличчі,

Заблисне обрій

вогнями злими,

Добі хоробрій

час невмолимий,

Зневіри трійло,

сліпий недогляд

та неспокійно

у далеч погляд.

І раптом: стукіт,

тупіт,

гул

копит.

Далеко

дудоня.

Стрясеться

долоня.

І раптом: глухо.

І до землі в тривозі вухо:

земля дрижить.

І чути:

із грюкотом

гряде

далека

мить.

Надходять роки,

суворі роки,

незламні кроки

вже на нову прямують путь,

нове

майбутнє

молотом

кують.

Примітки

Вперше опубліковано: «Пісня про незнищенність матерії, 1967». Подаємо за рукописом (Львівська національна бібліотека, від. рукоп, ф. 10, од. зб. 66 – 6). Авторська примітка у кінці: «(Надія («Spes») з «Великої гармонії» ст. 21 або «Credo» ст. 20)». Інший рукопис датовано: «Вівторок, 10 січня 1933».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 288 – 289.