Поет

Богдан-Ігор Антонич

Похилився поет над минулим,

над життям, що піснями цвіло,

і думки, мов птахи, поринули

у закутане в казку село.

Похилився поет над рікою,

понад соняшним дзеркалом хвиль.

Лиховісною тінню важкою

в нім відбився гірський, синій шпиль.

І подумав поет: все минає.

Це відоме, звичайне таке,

а одначе ця думка страшна є,

в ній щось моторошне та гірке.

Похилився поет над минулим,

доторкнувся до споминів струн.

Аж раптово над ним промайнуло

старосвітське: «Не ввесь я умру».

Примітки

Подаємо за першопублікацією: Дзвони. – 1933. – Ч. 2. – С. 53 (число журналу присвячене Богданові Лепкому). Рукопис під заголовком «Старий поет» зберігається у Львівській національній бібліотеці (від. рукоп, ф. 10, од. зб. 175). Датовано: «Лютень 1933». У всіх попередніх виданнях творів Б. І. Антонича твір подавали із присвятою Б. Лепкому. Однак ні в публікації у «Дзвонах», ні в рукописі окремої присвяти Б. Лепкому немає.

Лепкий Богдан Сильвестрович (9.11.1872 – 21.7.1941) – український письменник, педагог, перекладач, літературознавець, художник, належав до модерністського об’єднання «Молода Муза».

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 293 – 294.