Лещетарі

Богдан-Ігор Антонич

На кичери, гори, ліси,

мілкого срібла басейни

навпрошки, навскоки, навскоси,

навпрямки, навперейми!

Вітер гір, мов холодна вода,

вимиє нам легені.

Морозу сила молода

висталить наші жмені.

Сила пекуча, тріскуча морозу

вигострить, наче бритву, віддих.

На поверхню білих хвиль голомозу

вибігнуть очі на звіди.

Заклятий в нас невтримний рух,

заклятий в нас невтримний гін.

Б’є серце, мов обух,

б’є серце, наче дзвін.

Переїде через обрій

червоний сонця віз.

У погоні хоробрій

вдарить у півкулю неба шалений наш узвіз.

З галузей синього неба, з хмар пелехатих дерев

листя зір золоте впаде на срібло снігів.

Смолоскипами вітру підпалимо рев –

хай лютує метілі гнів.

Десятком ватер на схилі узбіч

привітаємо ніч.

На крилах лещет,

наялозених маззю,

розвіємо серця біль ущент,

не дамо рости хабаззю.

Б’є серце, мов обух,

б’є серце, наче дзвін.

Заклятий в нас невтримний рух,

заклятий в нас невтримний гін.

Суворе щастя недей

хоч на момент знайти,

вірлам перегукнути: гей!

Навмання нам пуття.

З криком перемоги прибігнем до мети,

їдучи снігом життя.

Примітки

Подаємо за першопублікацією: Вогні. – 1932. – ч. 3, 1 лютня. – С. 34 – 35. Рукопис зберігається у Львівська національна бібліотека (від. рукоп., ф. 10, од. зб. 66 – 6).

Лещетар – лижник.

Хабазь – зарості бур’яну, дрібного чагарника.

Подається за виданням: Богдан Ігор Антонич Повне зібрання творів. – Льв.: Літопис, 2008 р., с. 275 – 276.