Бурун

Дніпрова Чайка

Насупилось грізнеє море,

Бурун за буруном іде,

На герць викликає він гори,

Сердито та грізно гуде.

Вщух вітер. І хвилі зрівняла

Ніч-мати пестливим крилом,

А гнівний бурун невгаває, –

Все б’ється, не зборений сном.

У сонне, криштальнеє море

Вдивляється рання зоря, –

Безсонний бурун все говоре,

Все гірко когось докоря.

Устало веселеє сонце,

Розбіглась хмарок череда,

Всміхається море спросоння,

А він все журливо рида.

Налинув вітрець і до хвилі

Приник з поцілунком палким,

Бурун до каміння німого

Підскочив з питанням гірким.

«Так любо! Так світ весь раює!

Чого ж бо у час сей ясний

Під каменем плаче, сумує

Та квилить бурун навісний?

Таж море – як воля, просторе,

Як доля – хороше, ясне!

А він, божевільний, на горе,

Кохає каміння тісне!»

«Даремні твої силкування:

Одвіку байдужий до всіх.

Не схилиться він на благання,

Не вчує докорів твоїх.

Живої скарги і молитви

Не прийме, одвіку німий,

Хоч вік перед ним розпадайся,

Хоч вік його слізьми ти мий.

Одлинь, безталанний, у море, –

Ти змучивсь в даремній борні;

На морі багато простору,

Покинь сі каміння сумні,

Нехай у нерівному спорі

З тебе не глузують вони.

Так геть же од берега в море,

Одлинь, розгуляйся, засни!»

Так скиглила чулая чайка

І кликала бурю вона,

І з півночі, справді, примчалась

Негода скажена, страшна:

З високого берега борвій

Бебехнув на море, загув,

І з ревом бурун од каміння

В безкрайнєє море плигнув.

А чайка гойдалася втішно

На його зеленім хребті:

Він ніс її в далеч ту пишну,

Де мрії ростуть золоті.

А в морі – безглуздий, суворий,

Невмолений шквал їх спинив,

Порвав, закрутив їх угору

І чайці крило поломив.

Промчавсь. Втихомирилось синє,

Вже марить про ранок ясний;

Бурун до каміння знов лине,

В безладді, розбитий, мутний,

Їх горне, співа про кохання,

Про муки, розлуку тяжку…

А чайка в смертельнім сконанні,

Безсило лежить на піску.

Примітки

Вперше надруковано в журналі «Літературно-науковий вісник». Львів, 1901, № 1. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 272 – 273.