Мати та дочка

Дніпрова Чайка

– Що ти все думаєш, нене коханая?

Чого сумуєш всяк час?

Глянь: сивина од журби ненастанної

В чорній косі повилась.

Ну ж бо повідай про долю невірную,

З донькою все розділи, –

Радо візьму твою ношу незмірную,

Дарма, що сили малі!

– Доню, глянь краще: весна розцвітається

Саме твоя це пора,

Онде вся челядь твоя дожидається,

Кинь мене – я вже стара.

Про долю згублену думу таємную

Годі, мовчи, не питай,

Смутками, скаргами, сповіддю темною

Чистого серця не край.

І без того-бо лукавая доленька

Всіх засіда на віку,

Так не розпитуйся, любая доненько, –

Не розгадаєш гірку.

Ох, і тебе, моя чистая горлице,

Не пожаліє лиха…

О, заступи, пресвята богородице,

Визволь з недолі-гріха!..

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 286.