Слава звитязі, поборотим горе!

Дніпрова Чайка

Я в морі купалась, і хвилі

Мене на хребтах білопінних

Пестили, вбирали у перли

І далі несли безупинно.

Я в морі втопала. Зловрого

Сичали ті хвилі співучі,

Раділи вони, що затого

Настане мій час неминучий.

Вони мною тішились дико

І марш похоронний складали,

Я чула – під тую музику

Чайки-жалібниці ридали.

Зібравши всю силу останню,

Я камінь слизький обхопила,

Я знову почулася вільна.

Воскресла з вогкої могили.

До каменя, мовби до брата,

З надією тулячись тісно,

Вслухалась: якої складати

Тепера почнуть вони пісні.

Та диво: гекзаметром повні,

Вродливиці хвилі котились,

До каменя, наче до трону,

Облесно й покірно тулились.

І диво: в хвалебнім хоралі

Не чулось ні зла, ні ридання,

І ноги мої цілували

Вони, мов покірні піддані.

І чулось крізь плюскіт їх тихий

В їх мові, в облесній розвазі,

Що всюди поборотим лихо,

І слава повсюди звитязі!

Примітки

Цей вірш письменниця написала російською мовою, потім переклала на українську мову. Вперше надруковане в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 274 – 275.