Ненависть

Дніпрова Чайка

Не ворог він – друзяка щирий був,

Ділили ми з ним хліб, ділилися думками,

І кожен з нас в собі вкраїнське серце чув,

І мовою жививсь, і рідними піснями,

І мрії золоті ми в рідний край несли,

Для їх, мов для зерна, ми землю готували,

В супрязі ми й ярмо те радо потягли

І доброго врожаю дожидали.

Минув наївний час. Рахунки грошові

На інший шлях життя нам нишком направляли,

І заснувалися там ниточки нові,

Де перше лиш ідейні панували.

І ось він все одняв: і мрії золоті,

І рідний любий край, надію ту єдину,

Що все життя красить, заміри чесні ті,

І душу присудив до муки, до загину…

І все він те одняв не з гвалтом, не в борні,

З рахманним словом взяв, братерською рукою,

І, бачачи мене в розпуці, мов в огні,

Питав, немов дитя, що сталося зо мною!

Питаєшся? То знай, якби я мала міць

Клясти, як Валаам, – кляла б з усеї сили,

І мене не змогли б спинити й сто ослиць,

Хоча б і віршами вони заговорили!

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 280.