Бурун

Дніпрова Чайка

Зима. Помертвілеє море

Лиш здалека глухо шумить.

І, зборений в лютому спорі,

Бурун коло скель не кипить.

Бурун нерухомий: приперли

Морози до скель навісних,

А сльози його, наче перли,

Обсіли короною їх.

Бурун не замовк до загину,

Той в’язень в кайданах не спить

Чи чуєте? Крига невпинно

Там стогне та злісно скрипить.

А скелям в царському уборі

Недовге їх панство пусте:

В тім стогоні скритеє горе

І злість потаємна росте.

Хай нині, приборканий, тихо

Він пестить принаднії сни.

Не збувсь він образи за лихо,

Чекає терпляче весни.

Не тулиться він до каміння,

Мовчить про кохання своє

І нишком в неволі, в терпінні

Незламную силу кує.

Щодень – все гучніше часами

Скрегоче крижина, мов звір,

І здригує скеля й з сльозами

Скидає царський свій убір.

Ось з вирію птахи ключами

Додому вже линуть хутній,

І віщая чайка в нестямі

Тріпоче в блакиті ясній.

Все ближче… та ближче… з нудьгою

Над морем луна її крик,

По хвилях, закутих зимою,

Крізь кригу у глиб він проник.

Сіпнувся бурун, і од болю

Розлігсь його лемент страшний,

І, прагнучи світу і волі,

Він вирвавсь, немов навісний,

Роз’ятривсь, звірюкою рика

І, помстою повний ущерть,

На скелі він кинувся дико,

Несе на хребті свому смерть.

Геть всі перепони злиденні

Побідно і гордо він пре,

В землі він дари незліченні

Могутньо і владно бере.

І плеще, куди тільки хоче,

Величний, веселий, рясний,

А чайка в нестямі регоче,

Регоче в блакиті ясній.

Примітки

Цей вірш Дніпрова Чайка переклала на російську мову під назвою «Прибой». Вперше надруковано українською і російською мовами в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 282 – 283.