«Вгору стежка твоя…»

Дніпрова Чайка

Вгору стежка твоя, –

Я спускаюсь з гори,

Несподівано стрілись ми двоє

Бачу кручі лиш я,

Скелі, нетрі, яри, –

Сяє шпиль сніговий пред тобою.

У рясному вінку

Із хмарок золотих

Сяє шпиль сніговий недосяжний,

Рядом дивних утіх,

Роєм мрій дорогих

Тягне-вабить він дух твій відважний.

Знаю я: ті шляхи,

Ті хмарки, тумани –

Лиш облуда для ока людського:

Криють безліч, лихі,

За собою вони

Праці, сліз і зневір’я тяжкого.

Ох, на тому путі

Мусиш все ти знайти,

Що я бачила, чула і знаю!

Тільки ж тебе спинять

Та назад повертать –

Лучче хай мене бог покарає!

Йди ж бо, сміливо йди

До ясної мети,

Лиш униз не дивись полохливо,

А, зійшовши туди,

Обернись тоді ти

Та й поглянеш кругом погірдливо.

Як орлом ти вродивсь –

Міцні крила тобі

В дивний час той зростуть, щоб ширяти,

Не зросли – не барись, –

І з високості киньсь,

Щоб униз не прийшлось плазувати.

Краще вмерти, повір,

В час той дивний між гір,

Та зазнавши і світу, і долі,

Ніж нікчемне життя

Волокти без пуття,

Без надії, без сил і без волі!

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 276 – 277.