Мури

Дніпрова Чайка

Умерти я права не маю,

А жити охоти нема,

І ось – поміж людьми блукаю

З нудьгою, мов тая тума,

Даремне до праці, до волі,

Неначе до сонця трава,

Все ж тягнеться серце – і болі,

І розпач, самітне, хова.

Даремне! Простору немає,

Нізвідки поради нема,

І сила вже крила згортає,

І розум обхоплює тьма.

Круг мене мов мури зростають,

Щодня, щогодини, на жах,

А замкнені двері ховають

Тернистий вузесенький шлях.

Щоб бачити небо, єдине

Віконце малесеньке є,

Та й там вже павук павутиння

Невпинно, старанно снує…

Я б стелю зірвала! Під небо…

Ще б вийшла я, вільна, на шлях.

Так… серце для цього, бач, треба

Твердішеє мати в грудях.

Пропав би й павук з павутинням,

Якби тії мури зламать,

Та тільки ж… побиті камінням,

В той час будуть тяжко стогнать…

Цей стогін отих, що кохаю,

Для кого ще мушу я жить…

Муруйтеся ж, мури безкраї,

Мене, а не їх придушіть!

Примітки

Вперше скорочено надруковано в декламаторі «Розвага», К., 1906. Вірш друкувався також в «Українській музі», К., 1908, «Українському декламаторі», К., 1908. Вірш подається за виданням: Дніпрова Чайка, «Твори», «Рух», X., 1931.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 278 – 279.