«Як не хочеться жить…»

Дніпрова Чайка

Як не хочеться жить,

Марно вік волочить,

Загубивши кохану надію,

А у серці на дні

Щось віщує мені,

Що вмирати я ще-бо й не смію.

Та надія-мана

Од дитячого сна

Розбудила колись і мене,

Дарувала мені

Мрії, думи, пісні

На утіху коханому краю.

Не прийшлось до пуття

Врихтувати життя,

Як бажалося вільному серцю.

Непочатий куток

Тих пісень, тих казок

Непоявлених ще зостається.

Так чи вільно ж мені

Поховати на дні

Ті скарби, що достались в дарунки,

І покинути світ,

Уважати, що квит,

Що скінчила життьові рахунки?

Ні, не квит! Те дарма

І спокою нема.

Бо ще свідок остався незримий,

І стоятиме він

До останніх хвилин

Із докором тяжким, невмолимий.

Примітки

Вперше надруковано в другому томі збірки «Творів» Дніпрової Чайки, «Рух», X., 1931. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Дніпрова Чайка Твори. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1960 р., с. 281.