Першодрук

Юрій Федькович

Василько, скоро бувало рано встане, так не жде, аби єго аж мати умила, але умиєся сам чистенько і то не лише руки і лице, але і уха, і шию, навіть рот виполоче; утреся добре ручником або платком, а відтак возьме гребінь і зачешеся гладко-гладенько.

Одіж у Василька була усігди чиста, бо він не валявся в порохах, не кочався по землі, як другі розпустні хлопці, але сокотився, аби де не завалитися або не обідратися: бо знав, що нема нічого гиднішого в світі, як дитина замащена і обідрана.

Ви може гадаєте, що Василько нічого не робив, та тому й чисто ходив? Ого! Василько бувало і буряну коровці назбирає і воликів попасе і подвірє замете: а прото усігди такий чистенький ходить, як колиб він се з церкви тільки вийшов; бо він знав тоту приповідку, що:

Хто чисто ходить, три долі водить:

Одну долю: Божу волю

Другу долю: нависть людську,

Трету долю: славу світську.

Синку! – Тіло наше треба чисто тримати: бо пехарного і Бог не любить і люди не навидять та і всякі хороби і ріжне плюгавство, що з нечистоти повстають, мучат і карають єго. От, послухайте лише, що я вам про другого хлопця, Семенка оповім!

Семенко був у тих роках, що й Василько, ходив так само до школи, як і він. але Семенко як прийде бувало до школи, то діти аж поперенуджуются, такий прийде замурзаний, замащений та обшарпаний такий, що пан учитель не дає єму навіть межи другими чистими дітьми усісти, але кладе єго окремо від усіх в остатню лавку. Ото сором! А Василькові бувало усі раді, скоро увійде до школи: пан учитель і посадили єго в першу лавку, а пан отець духовний, як прийдуть бувало до школи, то усім дітем єго за примір ставляють та й кажуть:

– Адіть, діти, аби ви мені усі так чисто ходили як Василько!

Який був Василько? А який Семенко? Василько був харний, а Семенко не харний. А ви діти, які хочете бути? Чи такі як Василько, чи може бридкі – гидкі, як Семенко?

Примітки

Друковано в «Бібліотеці для молодіжи», р. 1890, с. 15 – 16.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 238 – 239