4

Юрій Федькович

Після пречистої в неділю

Да після першої зляг мир:

У Орлихи-вдови весілля!

Сутки, гостинець, хата, двір –

Набито народу, аж гнеться!

А у мальованій світлиці

Позолочена молода

Поза кедровими столами

Сидить собі між дружечками,

Як тая тихая вода, –

Гордого князя дожидає.

А тут нараз як не заграють

Єго музики в воротах!

І молодий, як райський птах,

Своїм буланим в сріблі-злоті

Перелетів нові ворота –

Боярів півсотця за ним!

Стрільба гукнула, звівся дим,

А доки браття не успіли, –

Уже й в світлицю улетіли.

І молодий, як той сокіл,

Коло Катрусечки вже й сів

Та й цмок! – в личко тото рожеве.

А сам охіч, а сам веселий,

Аж сам дивується!

«Брати!

А много прийде заплатить

Вам за сестру, мою царицю?»

«По келепу, по порошницях!» –

Крикнули браття.

«Прибивай!»

«Ні, не б’ємо ще! Ще додай

Двісті червінців!»

«Триста буде!..»

А в’на, як той листок, на груди

Єму і впала!..

«Марку мій!

Марку – життя моє єдине!

Що я наплакалась… і нині…

Я думала… О, друже мій,

Прости мені – я вже не буду!..

Марку, о Марку! – ти вже любиш,

Ти любиш вже мене?.. А я,

Я думала, що ти не любиш!»..

І знов прилипла ’му на груди.

«О, доле щасная моя!

Боже ти мій, раю ти мій!

Я з щастя загину!..

Марочку мій, життя моє!

Ану, мій ти милий, –

Сього мідку солодкого,

Що я наточила!»

«Для чого б ні, серце моє?

Здоров, моя мила!

Здоров, серце! Будем жити

Вовік без розлуки!

Я вже забув давну… пиху.

Дай, сердечко, руку,

Ще й ті губки… Здоров, мила!

На наше кохання!..

Видиш, рибко, як я випив?

Ні каплі не стало

У пугарі! Який добрий!..

Щоб наші прибутки

Такі добрі та солодкі…»

«Нене, де ви?.. Люди!

Як посинів!.. Марку, що ти!?»

«Рятуй, душко, – гину!

Ох, як пече у сердечка!..

Як гарячов шинов,

Жже, душко, мя!!!»… «Умер, умер!

Марку, за що?.. Марку!..»

Під вікном хтось зареготавсь:

«За бідну циганку!..»

Кохайтеся, пани-браття,

З ким серденьку воля,

Лиш з циганков не кохайтесь,

Єдині, ніколи!

Бо циганка вміє кохать,

А впинить не вміє.

У ній серце – не то сонце,

Що навесні гріє,

А залізо, в грані гріте –

Спече тя, небоже!

Може, думаш відсунуться? –

Не можеш, не можеш!..

Як до шини гарячої

Прикипиш – загинеш…

Браття мої войськовії,

Братики єдині.

Примітки

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 258 – 260.