26.11.1906 р. До Н. І. Тобілевича
| 26 ноября 1906 p., Харків |
Діла, мій любий, погані: зборів нема, а тут, що найгірше, я нездужаю та й нездужаю. От вже дві неділі зовсім не граю – одпочиваю і лічусь, але почуваю себе однаково – без енергії, з розбитими нервами і стомленим мозком. Якщо так буде й далі, то грати не буду. Був у лікарів. Прежні болі в желудку перестали. Нині є слабість. М’яса їсти не можу, чай противний, курить покинув, бо не можу переносити диму, апетиту нема.
Погано та й годі. Край, з весни, як буду живий, оселюсь на хуторі і якось буду доживати віка. Хотів би прибавить три-чотири кімнати, щоб було де кожному з вас, в нужді, мати приют, де б не так важко було пересидіти дощову годину.
Навіть, коли я і мама помремо, то й тоді таке мешкання для вас усіх буде приятне, бо воно має традиції, і я можу надіятись, що, живучи на хуторі, кожний з вас буде недалеко і від рідних могил. Це мрачно тільки здається, а в существі тут поезія…
Ми граємо з 1 декабря в Сумах до 21 декабря. З 26 декабря по 12 января в Черкасах, а потім з 13 января до посту в Умані. В Одесі театр згорів. В других городах все зайнято і мусимо грати де попало, аби докінчити сезон. Микола зараз в Житомирі [Мова іде про М. К. Садовського, який перебував із своєю трупою в Житомирі.]. Труп сила. Скоро вся Росія буде представлять!..
Примітки
66. До Н. І. Тобілевича. 26 листопада 1906 р.
Вперше опубліковано в журналі «Театр», 1940, № 4. Подається за цією публікацією.
От вже дві неділі зовсім не граю
«Трупа, – згадував П. Саксаганський – переїхала до Харкова, де грала в цирку Грікке. Діла були порядні. Тут вперше я випустив небогу Садовську (доньку покійної сестри) в ролі Наталки: вона була така схожа з покійною матір’ю своєю, що ми з братом, стоячи за лаштунками, плакали… Карому погіршало, і товариство дало йому відпустку. От він і зараз у мене перед очима: сидить на бульварі, що біля «Слов’янського готелю». Вигляд безнадійний, сумний. Актори компанією підходять до нього, намагаються розважити, розвеселити… Передчуття хвилює його, а вся істота прагне до життя і творчості. Душа й тіло немощні… Тяжко мені… Я розумію сумний погляд його розумних сірих очей… тяжко мені…» [П. Саксаганський, «Театр і життя», «Рух», 1932, стор. 156].
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 272 – 273.