15.12.1897 р. До П. Г. Житецького
| Одеса. 15 декабря 1897 г. Центральна гостиниця |
Коханий мій Павло Гнатович!
Не знаю, як і подякувать Вас за любий для мене лист Ваш.
Комедія «Чумаки», в котрій доволі багато одведено місця мандрованим дякам-пиворізам, вже давненько виставляється на кону. Не діждавшись від Вас поради, я одягнув пиворізів як сам розумів. Один з них – Мичковський – одягається точнісінько так, як Ви пишете, а другий – Шкварковський – одягається справжнім дяком, [що] потім співав у Переяславськім кафедральнім хорі, але скрізь за дерзосний язик йому не щастило, і в п’єсі він виступає вже інспектором школьним і величає себе бакаляром… Думаю, що він може носити навіть коску, бо справді ж був дійсним дяком. Мичковський дяком не був і в п’єсі виступає писарем сотника Бутуза, то й одягається в козачу одежу, з чуприною на голові, високо підголеною. П’єса має великий поспіх. В протяг місяця вже видержала 8 вистав, а до посту, певно, піде ще 8 раз.
О, якби господь благословив скінчить Вам ту літературну працю, яку Ви тепер готуєте, та написать про українські драми і комедії. Ваша критична робота підняла би високе значення нашого театру, одвела б йому його справжнє місце в думах всіх письменників, заткнула би горлянки паскудним газетним рецензентам, котрі, не знаючи язика, не поважаючи українського народу, нехтують наш театр і часто образливо звуть його гопаком та висміюють те, чого ні крихти не розуміють.
Ніхто більше, тільки Ви можете зробити оцінку нашому народному театрові і дать всьому, що написано, настоящий критичний огляд. Ми бідні тепер, та й завжди були бідні людьми, котрі в літературі таку ж велику ціну мають, як кормчий на судні, ми бідні критикою, без котрої далеко не поїдеш! І от одна Ваша думка взять стерно в руку і справжньою критикою показать шлях літературним бурлакам, що тиняються без уздечка і, як сліпі без поводиря, часто блудять – одна ця думка, кажу, піднімає мій дух і зміцняє розбиті нерви на невсипучу працю для рідного театру; коли ж і справді Ваша критика засвітить ясний промінь, під світлом котрого ми побачимо і те, що гарно, і те, що погано, тоді тілько почнеться настояща літературна праця наших драматургів… Така велика і потрібна зараз в чисто національнім напрямку робота, на мою думку, буде самим пахучим лавровим листом у тім вінку, який потомство Вам сплете.
Щиро кохаючий, і поважаючий, і шануючий Вас
Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)
Примітки
Вперше в скороченому вигляді опубліковано в книзі Л. Стеценка «Панас Саксаганський», 1959, стор. 85 – 86.
Подається за автографом, що зберігається в рукописному відділі ДПБ УРСР (№ 49312).
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 240 – 241.