16.01.1905 р. До Єдлічко

Милий свате!

Листа твого одібрав і все зрозумів. Слов’янські мови рідні між собою. Думаю, що й український язик буде зрозумілий для тебе. Сердечно радувавсь тому, що меж нами виростає духовне єднання. Хоч ми ще незнакомі, але чується серцем близький до духу чоловік! Дай боже нам побачитись. Ми переживаємо важкі часи: война, неудачі і домові заколоти погано впливають на всі діла. У мене два сина: Назар і Юрій і одного з них – Юрія, що веде хазяйство, взяла мобілізація, через те маю потері в хазяйстві і мушу весною їхать, щоб засіять поле.

Другий – Назар, хімік на заводі, теж може буть покликаний, але його ще не чіпали, бо він конний, а конниці поки не брали, обходяться козаками.

Сумно це все… але… що робить!

Якби не ці сумні обставини, то ми, може б, цього літа побачились хоч і в Празі.

У нас в Росії дуже багато по гімназіях учителів чехів, і Мілошу легко буде получить тут місто учителя гімназії. Нехай перше кінчає науку, а потім можна хлопотать о посаді. Я напишу йому всі відомості про це питання. Чоловік, озброєний наукою, скрізь знайде добрий шматок хліба.

Ваші портрети я маю і посилаю Вам свій і жінчин.

На днях вишлю Вам свої п’єси.

Стискаємо Ваші руки і цілуєм всіх. Сердечно прихильні до Вас свати

Софія і Іван

Примітки

Публікується вперше за автографом, що зберігається в архіві родини Тобілевичів.

Єдлічко – батько Мілоша Єдлічко, чоловіка дочки І. Карпенка-Карого Ярини.

Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 269 – 270.