12.1906 р. До синів і дочок
| Грудень 1906 р. |
Любі мої, кохані діти!
Сили мої мене зрадили. Будучи в Харкові, я в останні шістнадцять день не брав участі у виставах, думав – одпочину, і енергія підніметься. Увесь цей час лічився. Тим часом енергія не піднялась, апетиту як не було, так і нема, і, почавши в Сумах грати, як побачив, що довго так силувати себе я не можу – і от ми вирішили з мамою покинути театр серед сезону. З цього видно, як мені тяжко, коли я мушу покидати любиме діло в розгарі сезону. Що робить? Тепер виникає питання – де нам жити?
В Києві буде дорого коштувати. А притому, що я хворий, нам треба мати добре помешкання, де б було і повітря, і тепло, і спокій, а все це коштує та ще коштує. Знову, як я подумаю про ті потреби, яких вимагає від мене моя хвороба, бачу, що це можна мати тільки задорого; живучи в городі, сам не знаю, що робити. Нарешті все-таки схиляюся до мислі осістися в хуторі, бо коли на хуторі витратити половину того, що мені тут коштує, то, очевидно, життя моє буде не гірше, а, навпаки, краще, ніж тут в переїздах і поневіряннях в такий час, коли мені бракує здоров’я. Столова і батькова кімната та ще та, де живуть Юрки, мусять устроїти дитячу колонію і одну сім’ю, а друга може бути в світлиці; нам же треба нашу кімнату, щоб дітлахи в часи мого спочинку були ізольовані, щоб і я був спокійний, і їм було добре. Обрахуйте там на місці, як це зробить, щоб Усім нам було добре. Порадьтесь. Обміркуйте. Коли це буде неможливо, то ми з мамою до тепла перебудемо в Києві. Час ще є.
З божою поміччю я надіюся ще до різдва грати в Сумах. На різдво поїду в Київ, там не граючи перебуду празники, побачу, як себе буду почувати і вже після нового року напишу вам конечно моє рішення. А тим часом ви напишіть колегіальне слово, чи буде нам добре жити на хуторі, чи матиму я потрібний для хворого спокій. Прибудування зробить неодмінно треба. При такій будівлі, як я намітив, може жити чотири мешканці, і притому кожний навіть сімейний мешканець буде цілком автономний, коли не зорганізує спілки. Ох, який би я був радий, щоб мені діждати цієї будівлі і побачити, як цей величезний улик буде густи від бджілок… та бог милостив, може, й діжду. Думаю, що він не дорожче коштуватиме, як 3000. Не зразу їх треба, а потроху. Дерево дадуть в борг, для майстрів у мене є гроші, а там притече щось із Москви, а там і заробити щось можна; треба тільки, щоб я видужав, а поки дім буде будуватись, я щось напишу, а хтось те «щось» купить – ось і підлоги на весь будинок.
Будьте здорові всі, мої любі діти, мої дорогі онуки. Благословляю вас і бог вас благословить.
Любящий вас Іван Тобілевич
Примітки
Опубліковано вперше в книзі «Життя Івана Тобілевича (Карпенка-Карого)», «Мистецтво», К , 1945, стор. 261 – 264. Подається за цією публікацією.
Дата невідома. За змістом лист можна віднести на початок або середину грудня 1906 року, коли трупа перебувала в Сумах на гастролях. Хвороба вже так мучила Івана Карповича, що він змушений був серед сезону залишити сцену і звернутися з листом до дітей на хутір Надія.
Подається за виданням: Карпенко-Карий І. Твори в 3 тт. – К.: Держ. вид. художньої літератури, 1960 р., т. 3, с. 273 – 274.