Потоп

Юрій Клен

1

Коли, Господнім гнівом вщерть налита,

перекипала чаша, яку мав

пролити ангел кари, наказав

Бог Ноєві ковчега спорудити.

Дощі нещадні день і ніч неситий

поїли глиб. Круг сонця пригасав.

Все скрізь було – як рівний, плаский став,

і щезли гори, хвилями розмиті.

А корабель у тріскоті грімниць

спокійно плив, зберігши від негоди

в осмоленім нутрі звірів і птиць,

що мали, стрівши в дні нової вроди

відродження благословенну мить,

життям безсмертним землі запліднить.

Так ми над мертвими просторами років

пливем. Затоплені міста під нами

із замками, воротами, церквами.

Багряний вечір їхній догорів,

а незнищенна спадщина віків

під мертвими, скляними небесами

кудись пливе порожніми морями

в ковчезі, гнанім подувом вітрів,

в якім ми бережем скарби забуті

і крізь добу страшних, великих кар

ми несемо нащадкам вічний дар,

дар невмирущої краси: всі чуті

і нами бачені дива століть,

щоб людську думку вдруге запліднить.

Інсбрук, XII. 1945

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 160 – 161.