Провесна

Юрій Клен

Згасають срібні вензелі

на плахті чорної землі!

І дише паром вогке поле…

Але роздались виднокола:

Ой, на прозорім, дальнім тлі

біловітрилі кораблі!

І мов ячання лебедине,

у голе поле туга лине.

Тече, тече в сніги блакить,

а височінь горить, горить,

немов підняв хтось тихо вії

і ніжно-ніжно золотіє.

Та срібних днів уже нема,

і білозоряна зима,

мов сніжний лебідь Лоенгріна

у синє, синє плине…

1926

Примітки

Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Нью-Йорк: 1992 р., т. 1, с. 158.