Дія друга

Марко Кропивницький

Через рік і вісім день.

Хата Стехи. Стіл, покритий старенькою скатертиною, дві лави, піл, скриня і деяке збіжжя.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8

Ява 1

Стеха, Олена і зборщик.

Стеха

(біля столу засмучена).

І це ж ви по-божому робите, по-людськи?

Зборщик

Ти ж знаєш, стара, що ми, мовляв, хоч і началники, а, нарешті, теж люде підневольні: ми повинні сповняти те, що вище началство звелить; ну, а не зроби так, як наказано, зараз тебе і змінять. Та нехай би вже змінили, як я, то ще й подякував би за це, а он то погано, що ще й в холодну посадять!

Стеха

Беріть одежу, небагато її й зосталось, грабуйте хату, грабуйте усе!.. Як не зволікайся, як не думай, а не одіпхнеш від себе злиднів: чи сьогодня, чи завтра йти попідвіконню з торбами, хіба не однаково!?

Зборщик

А що ж, про зятя й досі нема чутки?

Стеха

Нема!.. Вже сьогодня дев’ятий день, як рік минув, а його нема та й нема!.. Вже й кидались ми по ворожках; а Оленка то вже вигула і виплакала так, що й сліз у очах не стало!..

Олена

Не всі, не всі ще сльози виплакала! Вони є, та запеклись біля серця!..

Зборщик

Дивно, дивно!.. (Помовчав.) Так-таки навсправжки кажеш, стара, що грошей не маєш?

Стеха

(з жалем).

Ні, шуткую я!

Зборщик

Я через те, бач, що є й промеж нашого брата: що інший, хоч ти його печи або ріж, не дає!..

Стеха

З чого ж би воно взялось? Неначе не знаєте, що весною коровка одійшла, думка була, що ось-ось буде з телям, аж прийшлось у прірву її відволокти. Тепера хлібця ані стеблинки не вродило?.. Діток, щоб з голоду не попухли, мусила по людях порозтикати за шматок хліба та хоч за драну одежу.

Зборщик

(зітхнув).

Усі ми бідкаємося!.. Ну що ж, мабуть, прийдеться описувати та цінувати?

Стеха

Кажу ж, цінуйте, продавайте, що хочте робіть! Скілько вас вже я не благала, скілько не молила…

Зборщик

А, та й чудна ж ти людина! Розумієш – началство! Кажу тобі, що не моя сила, не можу… Як там кажуть: «Не поможе, милий Боже, і воскова свічка!» Коли началство звелить, наказано – і сповняй, хоч здурій або сказись, а сповняй!.. (Встав.) Ну, прощавай, стара!.. Завтра опишемо та й поцінуємо!..

(Пішов.)

Стеха

Дорізували б вже сьогодня, нащо відкладать?

Ява 2

Ті ж, без зборщика.

Олена

Мамо, що ж це з нами буде?

Стеха

Думай вже ти, доню, а мені вже лихо зовсім памороки забило! Як казали люди, то так, мабуть, і є, що покинув нас Андрій на віки вічні!..

Олена

Страшно, мамо, страшно!

Стеха

Одна тепер надія на Йосипа Степановича!

Олена

Ох, не кажіть мені про нього, не нагадуйте!

Стеха

Сперечайся-сперечайся, доки під тином не опинишся!

Олена

І це мати, мати рідна таку раду подає.

Стеха

Краще сором, ніж голодна смерть!..

Олена

(сама з собою).

Завтра виженуть з хати!.. Куди ж підемо, на вигін, попід тини?.. Де ж ти, Андрію, де ж ти, порадо моя?

Стеха

Байдуже йому за нас!

Олена

(ламає руки).

Пекельна ваша мова!.. Отруїть краще мене, ніж я маю зламати закон!..

Стеха

Тебе струїть, а самій куди подітись з трьома діточками малими? Чи всіх повбивати, а потім з кручі униз головою?!

Олена

Не знаю, нічого не знаю, нічого не урозумію!.. Спитала б я у серця, коли ж воно мовчить, давно його не чую, немов воно замерло! Одна надія ще тілько живе!.. Мамо, не сумуйте, Андрій вже недалеко! Ось-ось незабаром він прийде!.. Сьогодня писар приїхав з города, може, лист привіз від Андрія!.. Побіжу я та спитаю!.. Серце моє завмершеє, що ти мені звішуєш: чи горе, чи радість.

(Вибігла з хати.)

Стеха

(сама).

Щодня у нього щось таке неподобне твориться!.. Бідна-бідна дитино моя!.. Зсушила тебе журба, зв’ялила недоленька!.. (Ламає руки.) Чи ми в чім кого укривдили, чи кого прогнівили, що з’явилася така напасть, котра примушує нас до наглої смерті?.. Чи вже ж і досі караюсь я за те, що послухала колись нерозумного дівочого серця і пішла на гріх; за те, що колись покохала нерівню і, забувши сором і тебе, Боже милосердний, мало не занапастила свою душу? Карай, карай мене, мій щасний талану! Мало, ще мало я покарана!

(Ридаючи, пада на стіл.)

Ява 3

Входить Бичок.

Бичок

Чого ти, стара, щодня голосиш?

Стеха

Хто чим багатий, з тим і цяцькається…

Бичок

Чув я, що хату твою хочуть цінувати?.. Шкода-шкода! Бач, Олена позавчора так розходилася та розприндилася, що мало мене з хати не вигнала. «Як маєте, – каже, – таку розмову вести, то краще й не ходіть до нас ніколи…» А що ж я таке сказав? Що я її кохаю? Хіба я винен, що не можу серця свого від неї відвернути? Та коли б Олена хоч слово ласкаве промовила до мене, то мені здалося б, що я на небі!.. Ох! Бач, дочка твоя не веліла мені і на поріг показуватись, а я таки прийшов: не можу я бачити людину у нужді, у горі і щоб не дати допомоги або ради розумної… А де ж дочка твоя?

Стеха

Побігла десь, як навісна. (Зітхнула.) Я вже й думки не приберу, що з моєю Оленкою подіялося. Спершу, було, і поплаче, і посумує, а потім і схаменеться і повеселіша… Перш було схопиться уночі, упаде перед образом навколішки і почне молитись, та й молиться якось не по-людськи, не молитвами, а по-своєму, щось таке говоре, що й не розбереш… Я озвусь до неї, то вона й замовкне! А оце вже місяців зо два, то, либонь, і про Бога забула! А оці дев’ять день мов несамовита; і не пізнаю я її, неначе то не моя дитина!..

Бичок

Погано-погано! Вже коли про Бога почала забувати, то це вже зовсім погано!

Стеха

Таки ж подумайте, за цілісенький рік ані вісточки від Андрія, як не забути про все?

Бичок

Можна, можна забути про все, тілько не про Бога! От я раз по раз пам’ятаю Бога, через те й серце у мене таке приязне до людського клопоту… Хіба вже й присісти?

Стеха

Сідайте, добродію!

Бичок

Сяду, государине моя! Ох, гріхи, гріхи наші тяжкії: як вже не оберігаєшся, як не обминаєш його, а не обминеш, бо увесь мир на гріхах стоїть, як на сохах, – гріхами вкритий, гріхами вшитий! Поміркуємо, наприклад, об тім, що навкруги нас діється: п’янство, сварка, лайка, грабіж… брат брата обдирає, син батька обкрадає!.. Кидають віру, ламають присягу, на Бога навіть скаржаться!.. Ох-ох-ох!.. Куди скинеш оком, так на тебе гріхи і посиплються, як град, як горох!.. Бо усі ми винні: кожний за себе і за других… Сказано ж: «І во грєсі роди мя мати моя!..» [4]

Стеха

Ох, грішні ми, грішні!

Бичок

(помовчав).

Що ж, государине моя, говорила ти з дочкою про мене?

Стеха

Говорила, та що ж, в одну душу: «Не піду, – каже, – на гріх!..» Коли б ви самі з нею побалакали, та ще по-вченому, то, може б, вона і послухала вас!

Бичок

Тобі, государине моя, як матері, якось благопристойніш, а я не насмію та й поговору людського боюся…

Стеха

(хлипа).

Я ж кажу, коли б ви тоді по закону думали одружитися з моєю Оленою, то я б її й присилувала до шлюбу з вами!

Бичок

Е, государине моя, від невінчаної жінки більш шаноби! Та й де ті люди, що живуть по закону, покажи мені їх, будь ласка, я ще зроду таких не бачив! Усі ми переступаєм через закон, та ще й як! Ти ж знаєш, що я чоловік не сліпий і бачу усе це у книгах, своїми очима бачу; я вже не один десяток книжок перекидав, доки до розуму дійшов! Стало бить, я бачу і розумію гаразд, як воно і що… І кажу тобі ще раз, що усі ми переступаємо через закон, увесь мир!.. Дарма, що я отутечки живу, мовляв, мовби у закутку, одначе я добре бачу, що й по всьому світу діється, мені аби б тілько книгу взяти в руки і одним оком туди скинути, зараз увесь світ і з’явиться перед моїми очима, мов на долоні!

Стеха

Та про це що й казать: усі люде у один голос кажуть, що ви чоловік видющий і до усього знаєте!

Бичок

Знаю, та ще й добре знаю! Я й чарувати вмію і насилати хворобу і злидні!.. Тілько я злого людям не чиню!.. Богобоязливий я чоловік!

Стеха

(озирається).

Чула я, що ви дев’ять субот проти великодніх свят ходили під спуст, поки якусь чорну книгу здобули?!

Бичок

Ходив, государине моя!.. Я спогляну на чоловіка, отак крізь пальці, і зразу догадаюсь, чим він і дише! А як гляну на зорі, то вгадаю, що діється за двадцять верстов відсіля… До всього я, государине моя, вчений, та ще й неабияк вчений!

Стеха

(помовчала).

Ох, грішні ми люде! Ось посидьте трохи, а я піду її пошукаю, може, вдвох чи не присогласимо.

(Пішла.)

Ява 4

Бичок

(один).

Сьогодня знов прийшов від Андрія лист, день через двоє-трое і сам Андрій прибуде, а я так-таки за цілий рік ні до чого не добився, всі мої заходи біля Олени мусять розлетітися, яко порох, яко дим… Ні, коли так, піду напролом! Звелів Юдкові знайти такого чоловіка, котрий би переробив Андріїв лист інакше, а Юдкові я за це пообіцяв, що і другий шинок йому громада віддасть… ось-ось незабаром прибуде; часом Олена довідається про це, то в мене вже є другий напоготові. (Виймає.) Осьдечки він! Нехай несе до кого хоче читати, тут добре написано. А хіба я мало передавав старій грошима та хлібом? Та щоб так моє добро і пропало не за понюх табаки? О ні! Як не вдасться тепер, то знов куди-небудь затопирю Андрія, а ти, Оленко, таки хоч на тиждень, на день, а будеш моєю! Та я задавив би себе своїми руками, коли б пересвідчився у тім, що з грішми я не матиму, чого схочу! На що і гроші тоді, на бісового батька вони, коли за них не можна купити увесь світ? Спалить їх тоді, в воду жбурнуть, на вітер пустить!..

Ява 5

Бичок і Олена.

Олена

(хутко до Бичка).

Де лист від Андрія?

Бичок

(убік).

Вже довідалась? (До неї.) Нема у мене ніякого листа!

Олена

(просячи).

Віддайте, батечку, голубчику! Віддайте!

Бичок

(зітхнув).

Бідна-бідна ти, сиріточка! За цілий рік діждалась одного листа, та й той… Жаль мені тебе, дуже жаль!.. Я хотів затаїти його від тебе, та писар побачив, що з Херсона, та й догадався, від кого він… На, читай, безталанная сирітко: тут твоя смерть!

(Дає лист.)

Ява 6

Ті ж і Стеха.

Олена

(цілуючи лист).

Тут, тут мої мрії, мій спокій, мій талан! О серце, бідне серце, щасливе серце! Тут мій смуток, тут мої і радощі!.. (Розвернула лист і дивиться в нього.) О горенько ж моє тяжкеє, о Боженьку мій! Яка я нещаслива, що не вмію й словечка прочитати!.. Він, мій милий, пише до мене, він балакає зо мною, вітає мене, а я… Одне б тілько словце прочитати своїми очима, і я б половину серця віддала!.. (Знову цілує лист.) Дружинонько моя, світе мій, думко моя!.. Ох, яка ж я безталанна, яка я бідна. Я тілько плакати вмію, та ридать, та серце кров’ю обливать!

Бичок

Цілуй, цілуй свою отруту, пригортай до серця жало гадюки!

Олена

(не слуха його).

Я піду зараз до писаря або до дядька Мартина, він мені його прочита!..

(Побігла з хати.)

Ява 7

Бичок та Стеха.

Стеха

(швидко).

Що ж там Андрій пише?

Бичок

Краще не питай! Другу покохав, ось що! І не вернуся, каже, вже ж ніколи, і не сподівайся мене бачити.

Стеха

(сплеснула руками).

Ох, Боже ж мій, що ж це у світі діється? Лишенько невсипуче, причепилося ж ти до нас гірш пропасниці… Проклятий Андрій, проклятий! А як же вона його любила, як кохала, як анголи люблять Бога!..

Бичок

Та годі тобі, стара, вбиватися. Що з воза упало, те пропало! Гріх тобі так за одною дитиною пеклуватися і печалюватися, а про других забувати, а у тебе ще їх тройко, треба поберегти себе задля того дріб’язку; що вони будуть без тебе, як горобенятка без матері, як голубеняточка без неньки-голубки!

Стеха

Знаю, що тяжкий гріх, коли ж не можу я забути тієї зневаги, тієї наруги від того нелюдка, луциперового сина, пекельної душі! Проклятий, проклятий ти, Андрію, на цім і на тім світі!

Бичок

От Гордій Човгало той добре розсудив! Адже чула, як поліз до його дочки Христі свататись Максим Лупаленко? Тож торік уосени сватався, а це знову сунувся було – оце після маковія [5], так Гордій і підніс йому такого гарбуза, що ледве намацав двері, – хотів бити і його, і старостів! Кажуть, що Христя заслабла і не встає, зовсім немощна… Та нехай лучче перехворіє, ніж піде за обідраного злидня!.. А Максим з переляку, чи, може, від сорому, кудись щез, мов у ополонку впірнув!

Ява 8

Ті ж і Олена.

Олена

(мов несамовита).

Мамо-мамо, рятуй мене! Зрадив, зрадив милий! Нема мого Андрія, нема мого сонця!.. Ох, гину ж я, гину, як горличка без голубонька!.. Боже, покарай Андрія, пошли на нього невимовне лихо, щоб не мав він ні хвилини супокою, ні жадної хвилиноньки світлої!.. Окрути серце його гадиною шипучою, щоб пила з нього кров по рісочці, доки й віку його!.. Оповий його спокій чорною хмарою, влий в його душу вогню пекельного, щоб тліла вона не стлівала, щоб горіла і кипіла смолою смрадною…

(Падає на лавку.)

Стеха

Дочечко моя любая, лишенько мені з тобою!

Бичок

(встає).

Прощайте, бідолахи! Гірко мені дивитися на ваше горювання, не можу я… сльози мене душать!.. Тілько не забувайте, що у вас один зостався приятель і повсякчас прихильний до вас: я!

(Пішов.)

Завіса падає.

Примітки

4. «І во грєсі роди мя мати моя…» – цитата із 51-го псалма, що входить до однієї з книг Старого Завіту – Псалтиря.

5. Маковія – назва дня 14 серпня, коли відзначалося церковне свято мучеників Маккавеїв.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 138 – 143.