Дія третя

Марко Кропивницький

Хата Стехи.

1 | 2 | 3 | 4

Ява 1

Олена

Ява 2

Входить Стеха.

Стеха

Доненько, доненько, дитино моя любая! Заспокойся ж хоч на хвилиночку!.. Не вбивай же мене своїм жалем!.. Сльозами та смутком не вернеш того, що вже минулось!

Олена

Ох, яка страшна правда!.. (Підвела голову, підійшла до матері і взяла її за руку.) Мамо! Придивляйтесь на мене, придивляйтесь пильно! Кажіть щиру правду, як Богові святому: чи вже ж змарніла моя врода, зав’яла моя краса? Чи вже ж погасло у очах моїх безкрає чарівне щастя, уста мої стеряли чарівний посміх; чи злиняли чорні брови, личенько змарніло?.. За що ж Андрій мене зрадив?.. Він пише, що покохав другу, кращу й багату!.. А я бідна, убога! А де ж він знайде таке серце?.. Моя краса, мої карі очі, мої уста рожевії – нащо вони? Нікчемне, негідне це багатство!.. Та, друга, у гарній одежі, у дорогім намисті, а я у латаній сорочці. О, постривай же, мій милий, пожди, мій коханий Андрієчку: уберусь і я у оксамит та в золото!..

Ідіть, мамо, зараз до Йосипа Степановича: нехай іде сюди, нехай зараз несе дороге намисто, персні золоті! Нехай несе гроші, більше, більше грошей!.. Чого ви дивитесь так на мене? Я боялась гріха, бо боялася Бога: в Андрійовій правді, в його серцеві все було моє щастя, весь мій спокій, всі мої надії!.. Андрій зрадив мене, стоптав правду, зламав слово, і нема у моїм серцеві Бога. Тепер я гріха не боюсь, а бідності й злиднів не хочу! Не жахайтесь, мамо! Кличте мерщій Йосипа Степановича!.. Не я перва, не я й остання. Чим я краща від других? Ідіть же, ідіть скоріше!..

(Випихає матір з хати.)

На гріх іду, на поквол людям, на радість сатані і всім пекельним душам!.. Зроблюсь відьмою, чаклівницею, перекинусь у пташечку манесеньку, у звіра, у комашку і знайду тебе, Андрію, зраднику мій, кате мій!.. Геть сльози з очей, геть смуток!.. Смійтесь, очі, співайте, устоньки!.. Пісню, пісню!.. (Здавлює голову.) Усі, усі забула!., не згадаю ні одної!.. Згадала. (Подумала.) Та голосу не одведу…

(Промовляє пісню, музика тихо награє голос.)

В кінці греблі

Шумлять верби,

Що я насадила,

Нема мого миленького,

Що я полюбила.

Ой, немає, і не буде,

Поїхав за Десну,

Рости-рости, дівчинонько,

На другую весну.

Росла-росла дівчинонька

Та й на порі стала,

Ждала-ждала миленького

Та й плакати стала.

(Говорить.)

Та й плакати стала!.. Та й плакати стала!.. А я плакати перестала!.. (Задумалась.) Боже, прости мене! В чім прости? В чім я согрішила?.. Не знаю!.. Андрій!.. Нема Андрія!.. Помолюсь Господеві, уостаннє помолюсь!.. (Довго думає.) Як же молитись?.. Забула, усі молитви забула! У голові важко, немов памороки мені забило і розум замурувало кам’яною стіною… Нема в серця ні жодної молитви, і саме серце стерялось, збожеволіло… (Встає і, як сніп, звалилася на лаву, упали руки, голова звисла.) Не вмію молитов, не вмію думати, не вмію плакати!.. Забула, все забула!..

Ява 3

Входять Бичок і Стеха (вже під чаркою).

Олена

(тихо).

Ось і смерть моя! А я і кришечки не лякаюсь і не здригнусь!

Бичок

(залицяючись).

Ну що, анголятко моє, вже заспокоїлась?

Олена

Заспокоїлась!.. Не плачу і не сумую… а згодом буду реготать!

Бичок

Позвольте біля вас сісти?

Олена

Сідайте!.. Чого ж ви так здалеку? Сідайте ближче! Знаєте, як у пісні співається «Зелененький барвіночку, стелися ще нижче, а ти милий, чорнобривий, присунься ще ближче!» Я Андрієві колись приспівувала цю пісню; і вам би заспівала, та не нагадаю… Як ще не була зарученою, то, Господи! як любила Андрія: було, жду зірочки вечірньої, як пожовклая травиця сльозинки-росинки! Було, вистою з милим од вечірньої зірки і до ранньої, цілую, милую його карі очі, його чорні брови!.. І здавалось мені, що у ту годину все замовкало і замирало, немов закохане, немов зачароване; і небо, і зорі, і місяць білолиций ніби усміхались і втішались нашим коханням, вітрець боявся подихнути, щоб не сполохати своїм повівом того невимовного щастя; і соловейко німів і затихав, прислухаючись до тих любих речей, щоб завтра їх переспівати на увесь мир, – найголосніше, найлюбіше. (Засміялась.) Давно-давно це було!.. Йосип Степанович, багато є у вас грошей?

Бичок

Стане, государине моя, на мій вік!

Олена

А на мій?

Бичок

1 на ваш стане!

Олена

Добре тому на світі жити, у кого багато грошей: куди оком скине – усе його!

Бичок

Так-так, государине моя! (До Стехи.) Що ж, Степанидо Михайловно, ставте на стіл, що ви там принесли: здається, там усього доволі є, тілько чарки бракує?

Стеха

(порядкує).

І чарочку зараз подам!

(Шукає на полиці.)

Олена

Чудно якось на світі діється!.. Г що мені на думку спливло? Гм! Колись-то, ще як я була молодою, а вітчим за щось мене вибив та й випхав з хати, – а мене страх як ненавидів вітчим, багато я синяків виносила від його рук! – ото я і пішла собі до ставу, сіла на камені та й плачу; чую, щось ніби співа, я глянула убік, аж дивлюсь: лежить собі під вербою у холодочку якийсь-то панич і виспівує, і та пісня навіки запала у моїй душі:

Одному доля запродала [6]

Од краю до краю,

А другому зоставила

Те, де заховають!..

Чудно, чудно!.. «Те, де заховають!..» А ще дивніш ось що: що учора була я заміжня, а сьогодня не жінка, не дівка!.. І учора ненавиділа я вас, Йосип Степанович, Господи, як ненавиділа, а сьогодня здаєтесь ви мені не таким вже гидким та страшним!.. А ніхто ж то не вгада, що завтра буде. Може, завтра я вас покохаю!..

Бичок

Дай, Господи, дай, Господи!

Олена

Персні ви принесли? А намисто?

Бичок

Осьдечки ж!

Олена

Давайте сюди! (Бере намисто.) Дороге та блискуче!.. Оця-то блискучість і красує очі, і підкупає розум, і дурить серце, і ламає волю!.. (Надіва собі на шию.) Чом ви дзеркальця не принесли, я б подивилась на себе?..

Бичок

Завтра все получите! Вип’ємо ж з вами, Степанида Михайловно, а Олені Юхимовні піднесемо канфетів.

(Подає їй тарілку з конфетами.)

Олена

Ні, і я вип’ю з вами!

Стеха

Чи ти з розумом? Ніколи не пила!..

Олена

А тепер питиму! Горілочка тума зведе хоч кого з ума! А мене наведе на розум!..

Бичок

Це не горілка, а ром; я його держу задля нашого станового, він дуже прихильний до цього напитку: та він і з чаєм і з кохвієм його п’є, і до страви і після страви… А позавчора ночував у мене справник, так мало не цілу пляшку випив… Ну, дай же, Боже, щоб усе було гоже!

Стеха

(зітхає).

А що негоже, того не дай, Боже!

Бичок

П’ю за ваше здоров’ячко, Олено Юхимівно! Бажаю вам, щоб ви повік були веселі та щасливі!

Олена

Буду весела, буду щаслива!.. За гроші куплю і щастя і талан!..

Бичок

(частує Стеху).

Викушайте!

Стеха

Пошли ж вам, Боже, чого ваша праведна душа бажає!.. Ох, батечку, не занапастіть же моєї дитини!..

(Плаче.)

Бичок

А хіба ж Бога нема над нами?

Олена

А як вам не сором, мамо, плакати? (Регоче.) Видаєте мене заміж та й плачете?.. Наливайте, Йосип Степанович, і мені, та повніш, ущерть! (Випива.) Ох, як же запекло, дух зовсім зупинило!..

Бичок

Заїжте солодким, зараз полегша!..

Олена

Ні-ні, наливайте ще!

Стеха

Що це ти, доню?

Олена

Мамо, не ваша печаль! Лийте, Йосип Степанович! (Бичок налив.) Повніш! (Випила.) Тепер я зовсім весела! І горе як рукою зняло! А як Андрій мене сватав, тоді я не пила, дурна була! Ха-ха-ха, Йосип Степанович, чому ж ви вже заразом і музик не наняли? Адже сьогодня ми і весілля справимо: чортяка на смітнику звінчає!.. Дайте перстень, надіньте його на оцей палець… А цей перстень (зрива з пальця перстень), хай він пропаде, – це Андріїв перстень!.. (Кида його у вікно.) Тепер я з Андрієм розвінчалась! Пийте, Йосип Степанович, пийте, мамо, а я вже вдовольнилась!..

Бичок

Отак краще! Дай, Господь, дай, Господь!

Олена

Мамо, принесіть мені сорочку, ту, що я вишивала Андрієві, вона там у коморі, я її подарую своєму молодому. (Стеха пішла.) Йосип Степанович! Обніміть мене, пригорніть до серця, та міцно-міцно!…

Бичок пригортає її.

Ох, не так, не так! Щоб теплом обдало все тіло, щоб вогнем всю запалило!.. Цілуйте мене: солодко, палко!.. Мамо, частуйте Йосипа Степановича! Цілуйте ж так, щоб у очах потемніло! щоб серце розжеврілось!.. (Цілує його.) Отак, отак!.. (Одпихає його.) Геть, холодні губи, як у мертвеця, лице, як лід!.. Ох, які ж ви гидкі, гидчіш від жаби!..

(Стеха вернулась з сорочкою.)

Бичок

Лице потепліє і губи розжевріються, як пригорнеться до серця така квіточка, така кралечка.

(Хоче обняти її.)

Олена

Візьміть, Йосип Степанович, цю сорочку!.. (Схопилась.) Мамо, треба ж молодому хустку почепити! Шкода, нема! Хоч би яку стареньку. Отакі ми злидні!.. Хіба причепити мотузку? А я, Йосип Степанович, панського роду, буду пити горілку, як воду! (Регоче.) Бачте, хоч злидні ми, а все-таки з пихою! Породила мене мати у панськім будинку, а виховала по хлівах та по мурах. Батько відцурався, мати дочку викохала, і до розуму довела, і з розуму звела!..

Стеха

Доню-доню, гріх тобі! Чим ти мене докоряєш?

Олена

Не докоряю, мамо! Я сама не тямлю, що верзу, бо мало випила.

(Ухопила пляшку і п’є нахильці.)

Бичок

Олено Юхимовно, годі-бо вам!

Олена

(віддає пляшку).

Тепер вдовольнилась!.. Зовсім розум пропила!.. Усе закрутилось перед очима… Ох, як на душі легко!.. Мамо, пора молодим князю і княгині постіль слати! Ха-ха-ха!

Ява 4

Ті ж і Мартин.

Мартин

(обірваний, труситься з перепою).

Господи вишній, чи я в тебе лишній? Як п’ють, то минають, як б’ють, то з мене начинають!

Бичок

(з серцем).

Чого ти, п’янюго, причвалав?

Мартин

На весілля! (Помовчав.) П’янюгою мене величаєш, перед людьми зневажаєш? А хто ж довів до цього? Гей, куме, Йосипе Степановичу, стережись!

Бичок

(звомпив.)

Ну, годі-годі! Не возом тебе зачепив… Сідай!

Мартин

(сів).

Мені нічого вже терять, усе рішив: ще душа є у мене, не торгуйся ж з нею, дорого заплатиш! Ціни не складеш!..

Бичок

Ну, просю ж тебе, замовчи!

Мартин

Мовчу…

(Схилив голову на руку.)

Бичок

(до Стехи).

Почастуйте його, мамо! Позвольте вже вас величать матір’ю!

Стеха

І вже, яка я мати!

Олена

Величайте, величайте! А мене як ви будете величати?

Бичок

Жінкою моєю любою!

Олена

А люди як мене величатимуть?

Бичок

Частуйте, мамо!

Стеха частує Мартина.

Яке ж людям діло?

Мартин

Не жалуй, стара, наливай повніш! Тепер у тебе зять багатий! (Випив.) Ром? Давно я не пив рому! Пам’ятаєте, Йосип Степанович, як ми ще були приятелями і жили у добрій злагоді? Налий, стара, ще!

(Випива.)

Олена

(до Мартина).

Дивіться, дядьку, якого я собі чоловіка придбала, правда, він ще зовсім молодий?

Мартин

О, ще молодий: перша голова на в’язах!

Бичок

(убік).

От чортяка його притаскала!

Олена

(до Мартина).

Чого ви такі понурі та ніби смутні? Дивіться, яка я весела!..

Мартин

(мотнув головою).

І я зараз повеселішаю! Налий, стара, ще!.. (Випив.) І ти, Оленко, пий! Дурниця все – честь, чесне поводження, чесне життя, душа праведна, чулеє серце – все дурниця! Гроші всьому голова! Не загадуй наперед, що буде, а живи тим, що сьогодня є!

Стеха частує.

Давай, давай, стара, швидш чарку, поки за серце не вхопило! (П’є.) Нехай лучче язик задубіє, щоб заціпило і заніміло у голові! Нехай буде так, як Бог звелів. Що ж, я вже й співать почну, так вже до співів і порива!.. Підтягуйте мені!

Співають.

Ой, хто п’є, тому наливайте,

Хто не п’є, тому не давайте,

А ми будем пити

І Бога хвалити,

І за вас, і за нас,

І за неньку стареньку,

Що навчила нас

Горілочку пить

Помаленьку!..

Бичок, співаючи, обійма Олену і цілує.

Олена

(одпиха його).

Ох, як гидко мені! Де пляшка? (Ухопила пляшку.) А я буду пити побагато!

(Зареготала, мов несамовита, і падає додолу.)

Завіса падає.

Примітки

6. «Одному доля запродала…» – неточна цитата з поеми Т. Шевченка «» (замість «одному» у Т. Шевченка «тому»).

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 143 – 149.