Дія 4

Марко Кропивницький

Біля Денисової хати. Хата, тин, повітка, комора і т. і.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

Ява 1

Денис

(лагодить тина, з-за повітки виходить Іван).

Ні світ ні зоря знов з подвір’я втікаєш?

Іван

А чого я сидітиму дома? Робить ні сокирою, ні лопатою не можу – задихаюсь… Тільки й мого, що шкундиляю ще по селу, від хати до хати, доки в силі, а як знесилюсь, тоді вже лежатиму до пропадющого…

Денис

Може, посидів би біля хворої матері?

Іван

Що я їм допоможу? Я не лікар. Води хіба подать, так вони і самі ще здужають встать і напитись.

Денис

Я, бувши на твоїм місцеві, не вештався б.

Іван

Промеж людьми, тату, охотніш дихається, а дома такий сум, що й… Мати хворі, ви мовчазні та богобоязні…

Денис

Таким вже я і помру.

Іван

Не в тім сила, а що ви раз у раз затикаєте вуха і не хочете слухать, об чім тепер люде гомонять, а я так не можу…

Денис

Оте, що декотрі затівають, то з того не буде ніякого пуття, – я тобі скажу, що не буде… Раніш теж затівали подекуди щось подібне, а нарешті списали інших так, що й досі чухаються, інших по острогах згноїли або позасилали невіть-куди…

Іван

А я певен, що воно так скоїться, як сподіваються люде.

Денис

Та й тоді сподівались, що одберуть у панів землю та поділять…

Іван

І одберуть, і поділять, от побачите!

Денис

Хто одбере?

Іван

Знайдуться такі. Ну, і скажіть по правді: хіба ви не хотіли б, щоб… вам прирізали землі?

Денис

Та мало чого я не схотів би…

Іван

Багато ви за цілий вік розхазяїнувались на чотирьох десятинах? Ще доки вкупі жили, то сяк-так перебивались, а як отділили Юхима, то і в нього не повно, і в нас порожньо… Коли б Прохорову хату не продали, то вже на весну не було б чим і орати… Що б ви робили з однією шкапою?.. Злиднів би годували!

Денис

А годували б… Нам до того не привикать.

Іван

Я не хочу до того привикнуть… Ну, я піду. Сьогодня біля розправи сходка. Чого ви хоч раз на сходку не підете?..

Денис

А матір слабу на кого кинуть?

Іван

Та… То тільки відмовка… Сьогодня мусять приїхать знов з города такі, що будуть промовлять до громади…

Денис

Он чутка є, що вже скоро замиреніє буде… Салдати, котрі вертаються звідти, кажуть, що ось-ось мусить бути замиреніє… А після замиренія, може, і справді землі приріжуть… Чув же й ти, що якийсь біля Митьчиної лавки розказував, що нібито синод дозволить цареві по сім десятин на душу прирізать?.. То краще підождать би…

Іван

Ця ж чутка була ще до войни, одначе і досі не прирізали…

(Пішов.)

Денис

(помовчав).

Тільки хліб переводе, прямо дармоїд… Думка шибала, як пішов на прощу, що десь при манастирі зістанеться, рипатиме там ворітьми або що – і годуватимуть… Мабуть, і там калік не треба… (Помовчав.) А може, й справді якесь пуття вийде з тієї помовки, що нібито рух обхопив вже багато сел?..

Ява 2

Катря

Здрастуйте тату! З неділею будьте здорові!

Денис

Здорова будь і ти. Спасибі, що одвідала…

Катря

Що це ви? У неділю робите?

Денис

А роблю. Робить за мене нема кому. Куди так спозаранку? Присядь.

Сідають на призьбі.

Катря

Нарочито таки прийшла до вас… А мати як?

Денис

(махнув рукою).

Хоч і не питай… Позавчора Никодим вернувся з войни.

Катря

(зітхнула).

Я чула.

Денис

Прострелено йому долоню і плече… З хрестиком на грудях… Хоч поранений, а все ж вернувся…

Катря

Я бачила його…

Мовчать.

Денис

Що ж, надумалась заміж іти?

Катря

Надумалась… Не з власного переконання, а з людського, ще більш з материного. Але хоч я вже тепер і не ваша, а все ж таки прийшла до вас поблагословитись…

Денис

І нехай тобі Бог помагає. (Зітхнув.) Мертвим царство небесне та вічний покій, а живому слід користатись тим життям, котре Бог йому послав… Смерть – вона у свій час прийде до кожного, нікого не обмине; хто на черзі – лягай в домовину… Так-так… І неньці твоїй під старість буде до кого голову прихилить, та й сама матимеш притулок… Звісно, наша сем’я тепер тобі зовсім чужа… Та й яка наша сем’я? Де вона? Юхим в отділі, у нього вже своя сем’я; Галька – дочка, теж відрізана скиба від хліба… Іван – каліка, стара – непритомна… Он яка сем’я!..

Катря

Ви Василеву сем’ю знаєте, яка вона?

Денис

Сем’ю Степанців я добре знаю. Люде гарні, смирні, богобоязні… Певно, і Василь добряча душа!..

Катря

Я йому прямо сказала, що Прохора ніколи не викину ні з думок, ні з серця…

Денис

Василь і сам удівець, і ти ж не докорятимеш його за те, як добром згада покійницю.

Катря

За віщо б я його докоряла?

Денис

Ото-то ж бо й є!.. Вийдеш заміж, спаруєшся. З щоденним клопотом та з невгавною турботою, та ще як посиплються діти, то вже й ніколи тобі буде згадувать минуле; бідкатимешся об тім, щоб діток вигодувать та зростить, та до розуму довести… Я тобі це по серцеві кажу…

Катря

Спасибі вам… Вговоряли мене мати, довго вговоряли: і гнівались, і сварились, і плакали… Думала-думала, а нарешті сказала: вчиню вашу волю, нехай буде по-вашому… Прийшла я оце з вами вже й попрощатись, бо сьогодня і до вінця ідемо.

Денис

І нічого надалі відкладать, з Богом!..

Катря

Хотіла б з матір’ю попрощатись?

Денис

Хоч прощайсь з нею, хоч не прощайсь, їй вже однаково, нічого не втямить… Ось я її зараз покличу сюда…

(Пішов в хату.)

Ява 3

Мелашка

О, Катря!.. Здорова, Катре!

Катря

Хоч і прощай.

Мелашка

І досі гніваєшся?

Мовчання.

Заміж ідеш за Василя? Це ти гаразд робиш… Скільки не журись, а опріч журби, нічого не вижуриш. Та й поговору не буде… Ні від чого так не боляче, як від поговору, га?..

Мовчання.

Поговір – як половоддя, не зупиниш і не загатиш… Га?

Мовчання.

Чула про онорала, що позавчора балакав з людьми біля розправи? Ти й справді приндишся і досі?.. Чи ба, яка хвасониста!.. Пхі!.. Ну, то не клич же мене до себе і на весілля!.. Смієшся? Сімсот тобі болячок та ще й дев’ять… Тьфу.

(Пішла.)

Ява 4

Денис і Степанида.

Катря

(підходе до Степаниди).

Здрастуйте, мамо!.. (Цілує її.) Невже не пізнаєте мене?

Степанида

Мене… Катря. Я ж Катря, невістка ваша…

Степанида

Ваша…

Катря

Їду, мамо, заміж за Василя, благословіть мене.

(Кланяється їй і цілує руки.)

Степанида

Мене…

Денис

Нехай вже тобі, Катре, Господь допомага і пошле щасливу долю!..

(Цілує її.)

Катря

(поцілувала його в руку).

Спасибі!

(Пішла, втираючи сльози.)

Денис

(до Степаниди).

Може, хочеш знов лягти, чи посидиш?..

Степанида

Посидиш…

(Іде в хату.)

Денис

(іде з нею поруч).

Ти пізнала Катрю?

Степанида

Катрю…

Денис

Заміж іде Катря…

Степанида

(зупинилась раптом і вдивляється в простор).

Прохор!..

Денис

Невже він тобі привидівся? Чи не душа його тут витає?.. Ох, треба буде в ту неділю панихидку відслужить… Як ти думаєш, стара?..

Степанида щось показує рукою.

Ну, ходім, ходім в хату.

Пішли.

Ява 5

Юхим

(хутко йде до хати).

Нема батька в подвір’ї, певно, в хаті.

(Іде до дверей.)

Назустріч Денис.

Здрастуйте, з неділею!

Денис

Здоров, синашу. Що доброго скажеш?

Юхим

Та от прийшов до вас… Тут, бачите, таке цікаве діло… Тільки що ви… той… Якісь дуже богобоязні…

Денис

А хіба й ти вже Бога не боїшся, як Іван?

Юхим

Та не в тім річ… Бога боюсь я, а як Богові байдуже про нас, то виходить, що треба вже самим клопотатись…

Денис

Та ти кажи пряміше, не мудруй!.. Що там затіваєте? Чи не підбадьорює знов хто на розореніє?.. Сиділи б оце по острогах, коли б тоді, як з п’яних очей намірялися спалить якономію, не послухали розумних людей та не одумались загодя…

Юхим

А може, й не сиділи б?..

Денис

А все горілка призводить до бунту.

Юхим

Ви думаєте, що всім миром керує горілка?..

Денис

Ти і зараз вже клюкнув?

Юхим

Не в тім рощот…

Денис

Чув, ти тепер роблять з іванівцями, котрі розорили та попалили якономію свого пана? Всіх перетрусили, позабирали не тільки пограбоване, а і власне; багатьох посадовили в острог…

Юхим

Може, то ще й брехня?.. А як і посадовили, так що ж: сьогодня посадовлять, а завтра випустять.

Денис

Де це ти такого розуму свіжо набрався?

Юхим

Є такі, котрі більш нас тямлять. Посадовлять пани, а цар звелить ослобонить.

Денис

А чи звелить же?

Юхим

Ось побачите! А що спалили панське добро, то краще – ні нам, ні йому!..

Денис

(не слуха)

Що воно з дзвоником їде верхньою вулицею, гляди, чи не становий? (Придивляються.) А, це Катря поїхала з Василем до вінця… Ач, з дзвінком як пишно!..

Юхим

Не одним же панам з дзвінком їздить, пора і нашим хоч до вінця з пихою… Так слухайте, тату, ось у чім річ. Скільки на вас землі брать?..

Денис

Де?

Юхим

Я так думаю, що і на вас не менш, як десять десятин?

Денис

У кого брать?

Юхим

У нашого пана.

Денис

Віддає в аренду, чи як?

Юхим

Ні, самі візьмемо.

Денис

Як візьмете?

Юхим

Чого ви так галаснули? Так, візьмемо, та й годі, з царського дозволу… Вже умовились громадою, щоб завтра всім виїздить в поле і поділись землю… То я оце нарочито забіг до вас, щоб спитать, скільки брать на вашу долю.

Денис

Та чи ти при умі? Хто це вас на таке напутив?

Юхим

Царський посланець.

Денис

Що-о?!

Юхим

Ось тут у нього хрест, а тут медалі, а ось тутечки зоря, чи та, як-бо її? Звізда!.. Позавчора смерком підбіг до розправи, а тут якраз люде були на сходці. Підійшов до людей, поздоровкався, далі розщебнув балахона, що зверх був на йому, та й пита: «Бачите, що оце таке!?» Дивимось: мундир на ньому, хрести, та медалі, і звізда. «Догадуєтесь, – пита, – хто я такий?» Ми зглянулась промете себе та мерщій шапки поскидали. Він , тоді вийняв бамагу і показує: «Оце, – каже, – царське…» От забув, як він сказав: чи цвинкуляр, чи приговор?.. Ну, а далі почав читань. І там прописано, що дозволяється хрестянам брать землю у панів, по десять десятин на душу…

Денис

Де ж та бамага?

Юхим

Він взяв з собою. Бачите, йому треба їхать по других селах оповіщать людей… «Нас, – каже, – багато розіслано по всій Расеї…»

Денис

Ото шкода, що бамаги не взяли, безпечніш би було діло.

Юхим

Перед усією ж громадою вичитував, навіщо ж та бамага? Був і староста, і соцький, і судді…

Денис

Краще б було, коди б і бамагу дав…

Юхим

То брать на вас?

Денис

(оглянувся).

Та хто його зна?

Юхим

Який ви страхопуд!..

Денис

Коли б бамага…

Юхим

Як назад їхатиме, то можна буде попрохать, щоб дав… То брать?

Денис

Та вже якщо той, то бери… Як громада, то так вже й я…

Юхим

Дасте завтра ваших биків та спряжемо з моїми… Може, і ви поїдете?

Денис

Та хто його зна?

Юхим

Вся ж громада виїздить, і староста, і писар, і…

Денис

Коли вже вся громада, то й я за громадою…

Юхим

Так, звичайно, найкраще… То прощавайте. Просьба ще забігти до Давида, у нього є зайвий плуг, бо у моєму чересло зламалось…

(Пішов.)

Денис

(сам).

І хотілося б земельки придбать, і якось ніби страшнувато… І як таки бамаги не взять… З цвинкуляром в руках безпечніш… Ну, та коли вже вся громада, то треба й собі за громадою… Шкода, що бамаги не взяли!..

Ява 6

Іван

(хутко йде).

Був Юхим?

(Тяжко диха.)

Денис

Був.

Іван

Розказував?

Денис

Ну, розказував.

Іван

Я завтра теж поїду в поле, нехай і мені приріжуть десять десятин…

Денис

А тобі нащо земля? Робить ти не в силі…

Іван

Так що ж?.. Я землю продам та поїду в який-небудь город, там буду вчитись усяким наукам; я хочу бути великим вченим, щоб усяку книжку зміг прочитать… Тоді вже цілком зрозумію все, що в світі коїться. Інші люде у чужі землі їдуть, в Америку тощо, і мене цікавить Америка.

Денис

І чого б ото вештатись по світах? Вже коли землі приріжуть, то хазяїнуватимем…

Іван

Хазяїнуйте вже ви… Я, тату, дивуюсь, як це ви прожили вік, а далі Києва і не були?

Денис

Годі з мене й того, що в Києві був, далі Києва мене і не кортить… Інші і Києва не бачили…

Іван

Дайте мені мого двогривеного.

Денис

Навіщо тобі двогривеного?

Іван

Хочу купить книжку у лавушника Митьки.

Денис

Навіщо тобі та книжка?

Іван

Читатиму. Книга зветься «Іван Вижигін» Фадея Булгаріна [9].

Денис

Та аж двадцять копійок за неї?

Іван

Вона дорожча, а Митька віддає мені за двогривеного з тим, щоб я вибрав йому чай з маслин… Бачите, купив він у городі товару усякого, купив і чаю, і маслин… Чай з маслинами поклав в один мішечок: два хунти чаю і десять хунтів маслин; а папір, у котрім був чай, роздерся, чай і висипався у маслини… Тепер треба чай вибирать з маслин, бо шкода ж чаю…

Денис

Купив би краще яку церковну книгу.

Іван

Хіба церковні книги дешевші? Та й навіщо мені церковна, я в попи не збираюсь. Дайте ж двогривеного.

Денис

Цвиндриш гроші.

Іван

Свої ж цвиндрю, а не ваші, я їх заробив у лавошника за те, що читав псалтиря над його покійним тестем.

Денис

Та на вже. Пожалуста, більш не давай мені твоїх грошей у схованку!

(Віддає.)

Іван

Отакої, вже й розгнівались?

(Пішов.)

Денис

Бреше, мабуть, що на книгу. Чи не гратиме у карт? Там у лавошника Митьки щовечора збираються та в карт грають. Хведька-столяр на тім тижневі програв аж десять цілкових… Ловку забавку завели!.. (Прислухається.) Що воно топотить так здорово? (Придивляється.) Чи ба!.. Салдати на конях їдуть, ого-го, скільки їх!.. Куди ж вони? Раз, два, три, чотири… Ого-го, їх і не перелічиш!.. Мабуть, більш як на півсотні… Куди ж це вони простують?.. Повертають до панського двору. О, зупинились біля двору: двоє заїздять у двір… Чого ж то вони?

Ява 7

Мелашка

Бачили, скільки солдатів, драгунів, чи що?

Денис

Та бачу ж.

Мелашка

Я ж казала, що не виховаються наші з своїми заходами, ніколи не виховаються!… Вчора нарочито побігла до панського двору довідатись, чи там вже знають про те, що позавчора на сходці казав онорал; спитала одного, другого – тільки баньки витріщають… Аж це сам пан тиць на ганок. «А здрастуй, – каже, – гражданко, яку новину принесла?» Ніякої, кажу. «А йди, – каже, – до горниці». Увійшла я, він зараз почастував мене горілкою, а далі й каже: «Садовись, Мелашко! Тепер вже ми скоро будемо рівні всі, як перед Богом, так і перед людьми…» Налив ще стаканчик, я викушала. «Чув я, – каже, – що вчора біля розправи якийсь пан балакав з людьми, ти не бачила?» Я й одмовила: хоч і бачила і чула, про віщо балакав, але вам того не скажу. Він ще налив стаканчик, я викушала. Знов почав розмовлять, силкувавсь випитати, але я цупко держала язика за зубами…

Денис

Не віриться мені, щоб ви не проговорились.

Мелашка

Ні-ні… Навіть і ненароком ні жодного словця не бовкнула, вже так цупко держала язика за зубами… Щоб мені сімсот пухирів на язика, ще й дев’ять, коли…

(Побачила Юхима, хутко щезає.)

Юхим

Козаки приїхали!.. Це якась іродова душа сповістила пана, не інакше, а той, певно, гінця послав по козаків… Он які промеж нас людці завелись… Ви, тату, мовчіть, як часом почнуть розпитувать… Знать не знаю, відать не відаю, кажіть… Козаки поїдуть, а ми тоді нишком зберемось всією громадою та на ніч у степ, а на зорі і поділимо землю; тоді вже, як поділимо, не одіймуть… Глядіть же, тату, мовчіть… Ну коли б довідатись, яка то анахтема сповістила?..

(Пішов хутко.)

Денис

(сам).

Чого доброго, халепи придбаєм… Що ж воно оце таке? Приїздив онорал з звіздою, сказав, що панську землю дозволено поділить, а тепер пан викликав козаків?.. От і розбери, де правда, а де брехня.

Ява 8

Прохор

(виходе з-за вугла, з клунком за плечима).

Здрастуйте, тату.

Денис

(жахнувся).

Що?.. Хто це?.. Сину мій, Прохоре!.. (Туле його до грудей.) Та чи це ти? Ти живий, тебе не спалили?

Прохор

Ні, Господь помилував. Тільки скалічено було, а як рана загоїлась, я вернувсь в строй, і мене захопили японці у полон. Але, хвалити Бога, я з полону втік… Тепер мене відпустили на поправку. Ви не одібрали від мене листа, я ж писав вам, невже я попередив свого листа?.. А де ж Катря?

Денис

Катря?.. Іди перш до матері. Мати, сердешна, стерялася, як почула, що ти згорів.

Прохор

Згорів?.. Ото, хай Бог боронить! Де ж мати, Катря?..

На порозі з’являється Степанида.

Матінко моя ріднесенька, жалібнице моя щирая!..

(Кидається до неї і цілує їй руки )

Степанида

(довго вдивляється в його, далі крикнула).

Сину, синочку мій, моя ти любая дитино!.. (Цілує його і хрестить.) Тебе відпустили, не взяли на війну?..

Денис

(тихо Прохорові).

Кажи, що не взяли…

Прохор

Не взяли, мамочко!.. Ходімо, ходімо у хату… Де ж моя Катруся?..

Їдуть в хату.

Ява 9

Соцький, з ним урядник і два козаки.

Соцький

(стука у вікно).

А вийдіть, Денисе, сюди!

Денис

(виходе).

А чого вам треба?

Урядник

Ігдє, старик, твой син Іван?

Денис

Не знаю, кудись пішов.

Урядник

Может, вон у хаті?

Денис

В хаті його нема.

Урядник

А вот посмотрим.

Денис

У хаті син-солдат, котрий оце туж-туж вернувся з війни.

Ідуть всі в хату.

Іван

(з книгою).

Купив «Івана Вижигіна», може, у цій книзі списано про те, як дошукатись правди? Коли б мені дізнати, у якій книзі про людську правду списано?

Урядник, козаки, соцький і Денис, а опісля і Прохор.

Денис

Осьдечки і наш Іван.

Урядник

А, от это вон? Тебя, голубчик, нам и надобно. Возьміть його, ребята.

Козаки беруть Івана.

Іван

За віщо це?

Урядник

А вот пойдьом з нами, там всьо узнаєш.

Іван

Куди з вами?

Урядник

Куди? Спершу в штани всипем, а потім можна будеть і в спину. (Регоче.) Ведіть його до командера!..

Пішли.

Прохор

Тату, що це Іван налихотворив: невже прокрався?

Ява 10

Катря, Василь і весільні гості.

Катря

(кланяється Денисові).

Просю вас, тату, до нас на хліб – на сіль і на весіллє!.. Не погребуйте!..

Прохор

(побачив лице Катрі).

Що, як? Катре?..

Катря

(пізнала Прохора).

Прохоре, ти? Ти живий?.. Ах!..

(Падає йому в ноги.)

Прохор

(підіймає її).

Катю, Катрусе моя!.. Зомліла!.. Води, води, Бога ради швидше води!..

Кінець.

Примітки

9. Булгарін Фадей Венедиктович (1789 – 1859) – російський журналіст і письменник. У 1822 – 1828 рр. видавав журнал «Северный архив» (з 1825 р. разом з М. Гречем), а в 1825 – 1859 рр. – газету «Северная пчела», в 1825 – 1835 рр. – журнал «Сын отечества» (разом з М. Гречем). Автор романів «Іван Вижигін» (1829), «Петро Іванович Вижигін» (1831), а також «Дмитрій Самозванець» (1830), «Мазепа» (Ч. 1 – 2, – 1833 – 1834).

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 511 – 521.