Дія 2

Марко Кропивницький

Хата Денисова, обставини звичайної хати небагатого селянина.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7

Ява 1

Мелашка і Степанида.

Мелашка

Але, чуєте, все оте, що я зараз висловила перед вами, може подіятись з кожною молодицею, легко може, так легко, що інша і не зчується…

Степанида

Мені здається, що ви оце даремно кажете, не можу я тому йняти віри!..

Мелашка

Ви обміркуйте спершу ось що. Не встигли побратися, як чоловіка налопом беруть на війну, і сердешна жінка, котра тільки вчора взяла шлюб, зоставайся ні жінкою, ні дівкою, і не удовою… Це ж тільки подумати, то аж моторошно робиться!..

Степанида

Ох, що правда, то правда…

Мелашка

Замість того, щоб горнутись до вірної та щирої дружини, що, як у тій пісні співається, що каже: «цілуються, милуються, доки сон не зможе», – горнись до німої стіни, цілуйся та милуйся з подушкою…

Степанида

Що ж робить? Це трапилось не по нашій, а по царській волі…

Мелашка

То-то ж бо й є! І я вас спитаю: що його робить у такім випадку? І вже по чиїй би волі воно не трапилось, а серцеві розваги нема, нічиєю волею його не заспокоїш, воно не розуміє того, квилить, кличе коханого, кличе, невгаваючи, мов навісне… (Зітхає.) Знаю-знаю по собі!.. Ой, Господи-Господи!.. Ото ж у таку жадану добу, як підвернеться хоч і чорт рогатий, то й його пригорнеш і не зоглянешся, як пригорнеш супостата замість милого…

Степанида

Ні, це витівки якісь, щось нісенітне…

Мелашка

Не вірите? А я певна, що так воно коїться не тільки у нас, а і по всьому світу… Це вам і кожна ворожка скаже, забожуся сімсот і дев’ять раз, що скаже!.. Та от хоч би сказать про Хроську Перчишину. Як ішов її чоловік у салдати, приказував: «Гляди ж мені, – каже, – одною лишаю, щоб одною і застав…» Вернувся із служби, аж замість одного вже трійко…

Степанида

Ну, Катрю до Хроськи не рівняйте.

Мелашка

Чому ні? Що ж то Катря така свята та божа, чим же вона присвятилася, чим краща за Хроську? Про Хроську скажу вам, що вона і роботяща, і зугарна до всього, і дотепна на всякі моди… Хто, як не вона перша привезла з городу моду, щоб хвартуха носить не на зборах, як ми носимо по-старосвітському, а щоб іззаду краї сходились докупи, а на пузі щоб було обтягнене, як на обичайці?.. Вона!.. Вона і кохточки завела перша. Стало бить, вона вже образована… І з лиця Хроську хоч і не з Катрею порівнять – патрет і товстопика… А вже коли кому призначено не обминуть гріха, то не обминеш його зроду-віку!..

Степанида

Звісно, що гріх не по лісах ходить, а по людях, але ж… Ні, ви, сусідонько, таке страшне почали провадити, що у мене аж тімня почало давить, ніби щось важке на голову покладено.

Мелашка

Але ж як Катря перебереться до вас, то ще, може, те лихо можна буде і зупинить… Як вже вона раз у раз знаходитиметься на очах у вас, то їй не так зручно буде заводить зальоти… (Підходе до мисника.) Пляшка одіткнута, порожня, хоч би заткнули, а то повно мух налізло… (Глянула у вікно.) Хто це пройшов вулицею? Ага, ваша невістка, Химка, її мені й треба… Забарилась у вас, прощавайте…

(Хутко пішла.)

Ява 2

Денис

(виходячи з комірчини).

Либонь, Мелашка була?

(Позіхає.)

Степанида

Чув, що вона тут провадила?

Денис

Не все… Трохи подрімав після обід.

Степанида

Каже, що бачила вже скільки разів, що як тільки звечоріє, якийсь і сунеться крадькома попідтинню, і як увійде в хату, зараз Катря хатні і сінешні двері замкне і позатуля вікна, і вже скільки не стукай, скільки не гукай – нізащо не відгукнеться.

Денис

Ну, нехай об цьому після.

(Бере з полу мішок і іде з хати.)

Степанида

Ой, як же моя голова заморочилась!.. Невже в тому пащекуванню є хоч крихотка правдивого?..

Ява 3

Химка

Здрастуйте, мамо, з неділею будьте здорові.

Цілуються.

Що це ви самі в хаті, а де ж батько та Іван?

Степанида

Батько пішов у комору набрать зерна, щоб відвезти до млина, а Іван вже більш тижня, як пішов по манастирях на прощу.

Химка

Ага, так-так… Я чула та й із пам’яти витрусила ту чутку…

Степанида

Сідай у нас.

Химка

(сіла).

У вас нові картини: піп чи що?

Степанида

Ні, то вівчар вівці пасе… Це Іван десь достав…

Химка

А я думала, що піп, шапка така, як у попа. А то друга: павич би то?

Степанида

Де ж там павич? То хатка, а біля хатки високе древо.

Химка

А я думала, що то павич хвоста розпустив.

Степанида

Еге, пішов Іван помолитись. Якісь два богомольці заходили до нас на ніч і так хороше промовляли про святощі, що Іван зохотився пристати до них у компанію… Казали, що недавно якийсь святий пресвятився і з’явив свої мощі, і тепер сила миру іде на прощу. Ніби б то один чоловік годів з п’ятнадцять не володів рукою, прямо висіла, як мертва, пішов туди на прощу, і рука йому зразу ожила… І знов якійсь молодиці, не в мою міру, звернуло було в’язи мало не на потилицю, і та вигоїлась… Багато сліпих стало видющими, німих – балакучими…

Химка

Чула і я про це… А то одна богомолка розказувала про дівку, котрій поприростали до долонь гривні та п’ятаки…

Степанида

Ой матінко!.. Як же воно?

Химка

Бачите, вернулась дівка з заробітків та й віддає батькові зароблені гроші, а скількось гривень та п’ятаків затулила в жменях. Батько й питає: «Чи всі вже?» А вона й одмовила: «Всі». «А в жменях у тебе що? – спитав він. – Ану розтули жмені…» А вона: «Нічогісінько, – каже, – у мене в жменях нема», – та мерщій від нього. А батько услід їй і крикнув: «Якщо затаїла від мене гроші, то бодай вони тобі поприкипали до долонь…» І, що ж ви думаєте, як батько побажав, так і скоїлось…

Степанида

Бо і священик завжди каже, що від батька-матері ні з чим не слід виховуватись. Отже є такі, що не бояться гріха.

Химка

Своїми очима богомолка бачила ту дівку. «Так, – каже, – гроші і повростали їй в долоні». Чернеці звеліли, щоб та дівка три обідні молилась та поклони клала, аж сімсот поклонів, та щоб щообідні ставляла по сім свічок, по цілому злотому кожна свічка, і на часточку подавала по двогривеному… І нічого не їла вона, опріч шматочка хліба та кружечки води. «Ото ж, – каже, – як вже вдарила вона останнього поклона, то так ті гроші і розкотились по церкві, чернець їх позбирав і поклав собі в кишеню…» Що ж це я справляю посиденьки? Хотіла про кой-що спитать… Чи не знаєте, що зробити дитині: отут за вухом отака зробилась моргуля.

Степанида

Оливою помаж з лямпадки або ж ранньою росою з вікна…

Химка

Юхим сказав: «Бігай до матері, вони средствія знають». То прощавайте. (Дійшла до порога, далі зупинилась.) Ви колись, мамо, ремствовали на Юхима, що взяв собі жінку, тобто мене, не до мислі?

Степанида

Овсім не ремствовала… Хто це тобі наплів?

Химка

Мої очі та вуха.

Степанида

Тай коли вже те було, чи варта згадувать.

Химка

Одначе у нас вже діло пішло на згоду.

Степанида

І слава Богу. Пора вже, пора… Коли побрались, то треба, порозумітись якось…

Химка

Цілком вже порозумілись… Зате другою невісткою ви зразу задоволнились?

Степанида

Що-о?

Химка

Тільки чи буде нею задоволений Прохор, як вернеться?

Степанида

Ти мене береш на докори, чи як?

Химка

Ні, овсім ні. Я тільки хочу вам сказать про те, що у мене, хвалити Бога, четверо підростають, і всі вони Юхимовичі; а того, що Катря нагуля, чи Прохоровичем же зватимуть?..

Степанида

Ой, Химко, стережись отаке верзти!.. Уй, який у тебе злючий язик!.. Стережись, кажу тобі!..

Химка

Не полохайте мене, мамо: добре вже мене за сім годів чоловік наполохав, може, трохи завдяки й вам?..

Степанида

Ой, злюка ж ти, злюка!..

Химка

Я вас переконаю у тім, що кажу, ось побачите!

(Пішла хутко.)

Степанида

І цій Катря в пельці засіла!.. Та невже ж Катря зважилась на гріх?

Ява 4

Катря

(несе на плечах багато одежі і почини навішувать її на жердку).

Чи не від вас так прожогом побігла Химка і не поздоровкалась зо мною?.. Чи й скриню переносить сього дня, чи нехай поки що там перебуде – дуже важка?

Степанида

Нехай поки що там перестоїть.

Катря

Та й я так думаю.

Степанида

Сьогодня поспієш перебратись?

Катря

Поспію.

Степанида

Так воно краще буде… Що там тобі одній робити?.. Хату замкнемо, га? (Помовчала.) Тобі, може, хочеться б там зостатись?

Катря

Ні, в гурті якось людніш.

Степанида

І поговору менш… Катре! А як на твою думку, чи не вишустрить мені на всі боки Мелашку, щоб вона більш і очей не навернула?

Катря

Хіба вже що сплела?

Степанида

Не хочу я тому йняти віри… Та коли б ще одна Мелашка, то ще сяк-так, а то і Пріська Ходунова, і Гапка Драпачова, і Химка…

Катря

Не виховалась я…

Степанида

Що таке?

Катря

Нанівець пішов увесь мій замір і вся турбота.

Степанида

Га? Як ти кажеш?!

Денис

(входить).

Невже й справді щось непевне вчинилось?

Степанида

А що там таке?

Денис

Гапка Дибайлова оце зараз зустріла мене та й каже: «Чула я, що ви невістку з нової хати перебираєте в свою; так воно безпечніш буде: хіба, – каже, – довго до гріха?»

Катря

(набік).

Ой і сусіди ж, достомітні шпиги.

Денис

До якого гріха? – питаю. «Не пащекувата я, – каже, – то й не хочу, щоб з мене першої пішов поговір…» Зареготала і пішла геть від мене. Гукнув їй услід, так вона тільки махнула рукою.

Степанида

Так і мені Пріська Ходунова відмовила. «Нехай, – каже, – другі доводять до краю, а я не охоча втручатись у чужий клопіт…»

Денис

Ти чуєш оце, невістко?

Катря

Та чую ж.

Денис

А що ж ти нам на те скажеш?

Катря

Не їла душа часнику, то й не смердітиме.

Денис

Так то воно так…

Катря

Правдиво, мабуть, кажуть, що якими б рідними не вбачались свекор та свекруха, а нарешті невістка їм все-таки чужа… Чужа я вам, через те і віра ваша в мене так швидко похитнулась…

Денис

Ще не похитнулась, а тільки…

Катря

Ні, вже!.. Скличте ж до гурту всіх плескух, і я при них дам вам відповідь найправдившу!..

Степанида

І це буде найкраще… Але ти не єретуйся!..

Денис

Зробимо так. Піди та поклич сюди й матір свою – прохай, щоб неодмінно зараз прийшла.

Катря

Гаразд, покличу. Куди оце мені покласти? Чи можна у миснику?

Степанида

А що ж там таке?

Катря

Це моє… Тут два листи від Прохора та ще

Степанида

Поклади на верхню полицю, там воно безпечніш лежатиме.

Катря

То я ж піду по матір.

(Кладе вузлик на мисник.)

Степанида

На полудень вернешся?

Катря

Може, мати не пустять, не погодувавши.

(Пішла.)

Денис

Чи чула, стара? Без примхів і без сліз наважилась привселюдно виправитись?.. Почуємо, що вона їм заспіва?

Степанида

Бачив, як у неї очі заіскрились, як сказала про віру, що ніби похитнулась? Що не кажи, а душа в неї правдива!

Денис

Та неначе б то…

Степанида

А пам’ятаєш, як, скоро ми з тобою побрались, і ти того ж таки года пішов на заробітки, на чавунку, кудись аж за Харків, та ціле літо там був, вже аж у заморозки вернувся?.. То чого тільки не наплескали на мене щирі сусідочки!..

Денис

Не охочий я до бійки, а Мазуровій Горпині привселюдно тоді плюнув межи очі і дав ляпаса по пиці.

Степанида

І клята ж була покійниця, царство їй небесне, вічний покій! Кого вона не опаскудила, кого не оганьбила?..

Денис

Та Бог з нею, не згадуй, нехай вже над нею земля пером.

Степанида

Еге ж, нехай… А візьми листи Прохорові! Шкода, що не вміємо читать… Давай хоч подивлюсь на них…

Денис

(бере з полиці вузлик і розв’язує, на долівку падають книжка, тетрадь, папір, олівець і два письма).

Оце листи, а це й не знаю, до чого воно… (Підійма все з долівки.) Книга, якась паличка. Ага-га, це те, що пише, колись у столяра бачив таке… Стривай, як воно зветься? Отже і не нагадаю…

(Склав все у вузлик і поклав на полицю, а письма взяв і, сівши поруч з Степанидою, дав їй одне, а друге держе сам в руці і вдивляється.)

Степанида

От дивлюсь на Прохорового листа, а ніби бачу не листа, а самого Прохора, ніби чую сю промову… (Почина плакать.) Синочку мій, дитино моя!.. (Цілує листа.) Де то ти тепер пробуваєш, як там тобі на чужині, без роду-родиноньки?.. А хороше як Прохор у листі промовля… Каже: «Лети-лети, листок, от Заходу на Осток». Ой, забула, як воно далі?..

Денис

(промовля).

«Упади в руки тому, хто любий серцю моєму».

Степанида

Далі, далі.

Денис

Далі щось і я забув.

Степанида

Хоч би ще одне словце пригадать.

Денис

Стривай-стривай… «Родненький папашо, і родненькі мамашо, і супруго моя верная…»

Степанида

Так-так… Далі.

Голос за вікном

Чи не підете заразом до розправи, привезли з пошти казет, і писар читатиме голосно?

Денис

(хутко схопився.)

Я піду, стара!

Степанида

Піду і я. Доки Катря та сваха Христя прийдуть, поспіємо вернутись. А листа сховаю до серця. Дай мені і того…

(Хова листа за пазуху.)

Денис

Може, про Прохора що-небудь вичитуватимуть?

Степанида

Пошли нам, мати Божа, веселу звістку.

Денис

Про войну почуємо…

Обоє одягаються.

Учора якийсь панок біля Митьчиної лавки розказував, що наші завдали японам такого чосу, що довго чухатимуться.

Степанида

(одягається).

Так їм і треба, проклятущим, нехай не сікаються до наших!

Денис

Каже, бачив японів на картині: такі миршаві та манісінькі; наш солдат по четверо їх садовить на долоню, а другою як ляпне, то тільки мокреньке місце зостанеться…

Сміються обоє.

Коли б, каже, наші схотіли, то зразу закидали б їх шапками, тільки що шкода шапок паскудить…

Степанида

Ну, вже я не пошкодувала б на них і очіпка!..

Денис

Ходім-ходім!..

Степанида

Чи хату замкнемо?

Денис

Не треба, може, скоро Катря вернеться. (Дивиться у вікно.) Та ондечки вона вже і йде.

Пішли. Через недовгу хвилину входить Катря.

Катря

Чогось наші пішли у розправу, – певно, покликано їх туди. Матері не застала дома; сказала сусідам, щоб переказали, що я приходила за ними.

Стук у вікно.

Данько

(за вікном).

Катре!

Катря

Це ти, Данько? Іди в хату!

Ява 5

Данько

(увійшов і простяга руку.)

Моє поштеніє. А я подойшов до твоєї ізби, дивлюсь – висить замок.

Катря

Я ж тобі казала, що сьогодня сюди переберусь.

Данько

Понімаю. Значить, годі вже секрети соблюдать?

Катря

Сьогодня доведеться признатись, довідались…

Данько

Значить, виявили? Ах, как єто довольно подло. Хто ж єто?

Катря

Знайшлись щирі душі. Доки наших нема, скористаємось тим, не будемо гаяти часу. Сідай-бо.

Данько сів, Катря іде до мисника і здійма вузлика.

Хтось вже тут попорядкував: вузлик розв’язаний. О, а де ж листи Прохорові? От тобі… Невже я їх погубила? Я ж їх сьогодня сюди поклала… Певно, свекруха взяла. Чи не понесли кому, щоб перечитали їм? Вони щосвята і щонеділі перечитують наново Прохорові листи… (Підходе до столу.) Як мені хтілось крадькома навчитись грамоти, щоб самій списать у листах до Прохора про свою журбу та тугу, отже, не довелось… (Сідає.) Давай, голубчику, сяк-так допишемо листа до Прохора, щоб завтра або післязавтра і одіслать. От повитріщають всі вороги баньки, як я їм сама промовлю по бамазі листа до свого милого! (Сміється.) А що Мелашка, то та сердешна з досади або перегризе собі язика, або цілком проковтне його!..

(Знов сміється.)

Данько

Вот будить сторія Нового завєту!

Катря

Почнемо?

(Бере папір і олівець і лагодиться писать.)

Данько

Почнемо. Не до нраву мені те, що ти пишеш листа не по хвормі, по-мужицькому.

Катря

Якби писала по-таківському, як ти спочатку почав проказувать, то мені здавалось би, що то не я пишу, а хтось інший орудує моїми думками і воде моєю рукою.

Данько

Так когда ж воно такоє правило, што разговори, кой-которі можна по-мужицькому, ну, читать та писать дольжно по-книжному. Наш вчитель нам раз у раз приказує, щоб ми і дома силкувались розмовлять по-книжному… А ниспектор, як оце приїздив, так казав вчителеві: «Старайтесь, штоб дьєті кгаварілі харашо…» Декотрі реб’ята вже можуть, а я ще не зовсім наловчився! Але через якоє урем’я і я розговори ухоплю книжні, ще й як ухоплю!..

Катря

Ну, проказуй далі.

Данько

А на чім же ми остановку зробили? (Чита.) «Любий мій Прохоре, моя ти єдиная думко!..» Аж неприятно читать. По правилу дольжно буть так: «Любезной мой супруг Прохор Денисович!..»

Катря

А мені так не подобається.

Данько

Чудная ти… Так правило ж такоє! (Чита далі.) «Як прочитали ми твого листа, то всі гуртом плакали…» Тут дольжно б сказать: усім обществом сльози проливали… (Чита далі.) «Що ти, мій голубчику, тяжко сумуєш за нами. Коли б ти знав, як я за тобою щохвилиноньки побиваюсь, як та пташка в клітці…» Вот тут я прописав би: как птичка в клєткє, на тонкой вєткє, – вийшло б і чувствительно, і стиховно.

Катря

Годі-бо тобі. Нехай вже так буде.

Данько

Ай-ай-ай! Йжелі б єтого листа предоставить нашому вчителеві – от би реготав!

Катря

Чого ж би реготав?

Данько

Потому што даже дольжно реготать, как он по-мужицькому списаной. Окроме того, воно не тольки смішно, а даже довольно глупо. Ну, тут далі я пам’ятаю, одні тольки пустяки! Будем дописувать.

Катря

Ану, стривай, я сама дочитаю, чи потраплю?

Данько

Єжелі завгодно, читай.

Катря

(чита).

«Як вже скінчили читать твого листа, пішла я в нашу хатину, глянула на образи, котрими нас благословили, та як припала до столу, як почала на самоті голосити, довго-довго голосила, і здалось мені, що і стіни, і вікна, і скриня, і вся хата заразом голосять зо мною…»

Данько

(набік).

І нашто писать про єті дурачества?

Катря

(чита).

«Аж чую: закувала в леваді зозуля. Я почала її питати, чи скоро діждусь тебе…»

(Заридала, припавши до столу.)

Данько

От бачиш, коли б не писала про зозулю, то й не плакала б, потому што об єтіх глупостях в письмах нікогда не пишуть… Змочила ще горше письмо сльозами. Куди його можна посилать? Єжелі б показать такоє писаніє учителеві, оставив би без об’єда або в куток, чи той, в угол постановив би.

Катря

(витира сльози).

Ну… вже не плачу. Проказуй, писатиму далі.

Данько

І єще кланяється низькім поклоном і приятним словом.

Катря

(проказує, пишучи).

І ще…

Данько

Не ще, а єще. Ще єто будить обозначать сильную безграмотность. (Диктує.) Дяденька ваш…

Катря

Який дяденька, коли дядько?

Данько

Дядько неприятно, а дяденька харошо.

Катря

Я напишу: і дядько.

(Пише.)

Данько

Своєвольна!.. (Диктує.) Гавриїл…

Катря

Не Гавриїл, а Гаврило.

Данько

По-мужицькому так, Гаврило, а по-книжному Гавриїл. Архангели єсть Гавриїл і Михаїл, а Гаврила нема!..

Катря

Ну, написала. Далі?

Данько

(диктує.)

І тьотєнька ваша…

Катря

Тьотєнька? Мені аж вимовить смішно: тьотєнька!.. (Сміється.) Хіба не краще: тітка?

Данько

Нікогда. Другий на моїм місцеві взяв би єто, плюнув на єті безталковії глупості і пайшов би… Тольки што деньги получаю за вченіє, а то б…

Ява 6

Входять Денис і Степанида.

Катря

От тобі й на!..

(Ховає папір у вузлик.)

Денис

Що ви тут робите?

Степанида

У книгу дивились, чи що?

Данько

Да єто я разні сторії читав Катрі: про Сима, Хама і Іафета [3], лібо вроді єтого штось другеє… Здрастуйте, дяденька Денисій Митрохванович! Как поживаєте? Пожалуйте вашу ручку. (Трясе Денисові руку.) Здрастуйте, тьотінька Стехванія Єгоровна! Пожалуйте ручку.

(Стиска їй руку.)

Денис

Сідай у нас, хлопче.

Степанида

Та пополуднаєш з нами.

Сідають.

Данько

Благодарім за пригласітельство, спасіба.

(Сіда.)

Денис

Читав писар казету, що наші здорово побили япона, аж п’ять тисячів їх полягло, а наших тільки двісті чоловік.

Степанида

Так їм і треба, проклятущим гапонам.

Данько

Да, наші воїни – так вони маладці. Учора в школі бул урядник, так говорив, што наші зништожять зовсєм японця…

Катря

А про Прохора ніякої звістки не чули?

Денис

Ні, нема нічого.

(Зітхає.)

Катря

Мамо, ви взяли листи Прохорові, що були у вузлику?

Степанида

Я-я, осьдечки вони. (Вийма з-за пазухи.) Подержала листи, біля серця і полегчало мені. На, заховай! А що ж мати?

Катря

Я ж вам казала, що не застала дома.

Денис

Що то у тебе за паличка в руці, як вона зветься?

Катря

Карандаш.

Денис

Карандаш? А я чув колись від столяра інакше, отже не нагадаю?

Данько

Нєт, дядєнька, карандаш как вон бул карандашом, так карандашом і повсігда зостанеться…

Ява 7

Входять Мелашка і Химка.

Химка

Ні, Мелашко, так не чесно, як ти оце задумала коїти! Навіщо ти за спиною дулі показуєш, а в вічі хіба боїшся правду сказати?

Мелашка

Не боюсь я нічогісінько і в вічі скажу!

Химка

Ну, от і кажи, нехай ось свекор і свекруха знають усе!

Денис

Що ж ви таки таке знаєте, послухаємо?

Химка

Зараз Мелашка біля Митьчиної лавки присягалась, що вона власними очима бачила, як до Катрі щоночі, як тільки почне сутеніти, з’являється якийсь миндрус…

Мелашка

Бачила, з’являється! Сімсот і дев’ять раз заприсягну, що з’являється!..

Катря

Це правда.

Степанида і Денис

(з жахом).

Правда?

Химка

А що, чуєте?

(Регоче.)

Данько

Ну, тольки не какой миндрус!

Катря

(показує на Данька).

Оце той миндрус!..

Всі

Як?

Данько

Одначе стойте, какой же я такой миндрус? Єто хвальш!

Катря

Признавайсь, Данько, чого ти до мене щовечора ходив?

Данько

Як признаватись, то й признаватись… Видите, дядєнька, видите, тьотєнька: захотіла Катря нишком навчитись грамоти; щоб, значить, люде не висміяли їй очей, що вона у таких літах задумала вчитись, і договорила меня, за півтора цілкових у месяц, щоб я крадькома щовечора її вчив. Я согласився і за чотири месяца получив вже шість рублей серебра. Катря до грамоти оказалась понятливою…

Катря

Оце той мій гріх, котрий так стурбував не тільки пащекух, а і вас, тату й мамо…

Данько

Я раз однажди даже наполохав тьотєньку Мелашку. Дивлюсь, вони йдуть до Катриної ізби, я й приліг за плотом; тільки що вони надійшли та й лізуть через пліт, а я як загавкаю, вони як галаснуть та з плоту бабах об землю!..

(Регоче.)

Мелашка

А щоб ти не діждав полохать мене удруге, чортів випортку!

Катря

(тим часом вийняла з-під корсетки листа).

А оце той лист, котрого я власною рукою списала до Прохора.

Данько

Тольки што не вполнє по хвормі.

Мелашка

Тьфу! Паскудний віскряк якого гвалту накоїв!..

Химка

Годилося плюнуть тобі за це, Мелашко, в самісіньку мордяку; тільки других підводиш під сварку!..

(Розгнівана, пішла).

Мелашка

Сімсот і дев’ять раз тьфу!..

(Пішла.)

Катря

Не перегризіть, Мелашко, спересердя язика!..

Данько

Какая уредная єта тьотєнька, ужасть!..

Степанида

А прочитай нам, Катрє, як ти там пишеш Прохорові!..

Катря почина читать листа.

Завіса.

Примітки

3. Сим, Хам і Іафет – сини Ноя, від яких, за біблійними переказами, «населилась вся земля». Ной прокляв Хама за те, що той побачив його (свого батька) голим, коли той спав, і насміявся з нього, розповівши про це братам. Сим і Іафет накрили батька, не дивлячись на нього.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 492 – 503.