Дія перша

Марко Кропивницький

Хата, переділена надвоє – на меншу і більшу; у більшій: піч, стіл, лави, скриня, піл, жердка з одежею і всяке хатнє збіжжє; у меншій – віконце, стіл, навкруги стола стільці і табурети, на стіні дешева лампа.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

Ява 1

Гаврило і Андрій у більшій хаті сидять біля столу; Надежда, Логвин і діти-школярі у меншій навкруги столу, у них книжки, зшитки і всяка примусія.

Надежда

(держачи в руці зшиток, каже до хлопця).

От сьогодня написав краще, ніж учора: але знов хапався і попропускав деякі букви. Замість «чобіт», написав «чбіт», замість «курка» – «кука»!..

Діти сміються.

Пиши ж сьогодня ще оці дві стрічки, та пиши з повагом, то й букв не пропускатимеш.

Хлопець сів.

Гаврило

Чого ж ти мовчиш? Чуєш, Андрію, віриш ти, що я тобі добра бажаю?

Андрій

Та чом же й не вірити? Я ж тобі ніколи нічого лихого не вчинив, за віщо б ти мені лиха мислив?

Надежда

(до дівчинки).

Знов кляксу зробила? Яка ж ти нечепурна, Оксанко!

Гаврило

Нема за віщо, це правда.

Андрій

Ніколи ми не сварилися з тобою і ніякої тяганини промеж нас не було.

Гаврило

Так от я й кажу тобі прямо, що оті книжки та бумажки, над котрими сидить твоя дочка, – дурниця. Навіщо їй ота морока з чужими дітьми? Нехай краще мерщій іде заміж та й воловозитиметься з своїми, коли така впадлива до читання.

Андрій

Та це вже її діло…

Гаврило

Ми ж з тобою не грамотні, та прожили, слава Господеві, вік…

Андрій

Звісно, прожили… Але, либонь, було б краще, коли б грамоту тямили…

Гаврило

Ні, не краще!.. Яке пуття з грамоти?

Андрій

Та якесь там є… Був би я добре грамотним, я б тобі висловив те пуття…

Гаврило

І не висловив би, бо то дурниця, баловство! Ні до чого вона нам, та грамота.

Андрій

Ні, не кажи так, не кажи…

Гаврило

(загляда у вікно).

Що воно йде мимо?

Надежда

(до хлопця)

Навіщо ти так грудьми притуляєшся до столу? Сядь трохи віддаля.

Гаврило

Щось чуже, чужостороннє… (Помовчав.) Так я оце до тебе й прийшов… А спитай, чого?

Андрій

Кажи, то й знатиму.

Надежда з повагом диктує Логвинові із повісті Гоголя «Тарас Бульба».

Гаврило

Чи знаєш ти Хведорового Демида?

Андрій

Ну?

Гаврило

Вже двічі Хведір посилав його до людей за рушниками – так що ж? Він ніби й послуха батька і вже дійде з старостами до хати молодої; але ж як тільки старости в хату, він зараз навтьоки!.. Вже двічі мав Хведір і тяганину з людьми за безчестя!.. Положим, що не я там старостував, ні, не я, а Матвій Кушнір та Йосип Бабенко. У мене не втік би.

Андрій

Невже?

Гаврило

Ні, не втік би! Бо треба уміти, як з кожною людиною поводитись, як до нього забалакати і з якого краю…

Андрій

Та ти на словах відомий митець, старостуєш вже, либонь, годів з тридцяток, так добре примадикувався заговорювати зуби.

Гаврило

Бо це навука, та ще й не легка! Еге ж. Так ото на тім тижневі Хведір почав знов вговорювати Демида, щоб таки оженився. Я, каже, вже старий, так як неначе і вдівець, бо жінка – мати ваша – вже два года лежить недвижима; а вас у мене четверо… Василину, цебто старшу дочку, не сьогодня-завтра, каже, віддамо заміж, – хто нас обмиє, хто обшиє, хто їсти наваре, хто нам порядок дасть у хаті?.. Демид слухав-слухав, а далі мах з хати, а Хведір за ним, догнав його надворі та за чуба, та як уволік його в сіни, та як почав батогом хворостити… На превелику силу вирвався Демид, та з хати, та на вулицю, та як дремене уподовж села, аж закуріло….

Аж смерком вже вернувся п’яний та й не йде в хату. Ждав-ждав його Хведір, а далі й каже: «Чорт з ним, гасіть світло!..» А так як опівночі Хведір вийшов з хати, а ніч була місячна, видко як удень. Глянув сюди-туди, нема Демида – ні під хатою, ні в подвір’ї, ні в току. Доходе до повітки, аж чує, щось хропе! Він мерщій в повітку. А дах у повітці продертий, так воно видко, неначе надворі. Зирк, аж Демид висить на бантині і землю ногами скородить. Хведір виліз раптово на бантину – «Та вже, – каже, – й не тямлю, як я його розв’язав і спустив додолу…» Почав гукати, вибігла з хати дівка, принесла двоє відер води і почали вдвох поливати Демка і ледве-ледве парубка відволали… Отаке! Мало не пропав парубок ні за цапову душу!..

Андрій

Чув я про це… Бач, до чого п’янство доводить?

Гаврило

П’янство? Отакої вигадай! Мало хто не п’є?.. Всі люде п’ють, але ж не всі вішаються.

Андрій

Бо не всі й напиваються до забуття…

Гаврило

Ні, на п’янство не звертай провини… Це, я тобі скажу, не інакше як починано!..

Андрій

Вже й починено?..

Гаврило

А хто й починив?

Андрій

А хто ж?

Гаврило

Хто? Завелись у нас на селі такі, що капость людям коять.

Андрій

Де ж вони такі, уперше чую?

Гаврило

(усміхається хитро).

Уперше чуєш?.. Невже?.. Гм! Спитай ти мене, а я тебе… Про одну плетуть так, а про другу інак. Та, кажуть, прирожденна відьма – з баби, з прабаби, а та вже вчена, тільки не на лихе… А про іншу таке верзуть, що й слухать страшно…

Андрій

Так-так… Вже що-що, а щоб язиками плескать, то сила є людей охочих до того.

Гаврило

(підморгує).

Тадже ж і про твою покійничку варнякають, що вона не проста людина.

Андрій

(з жахом).

Що це ти, Гавриле, перехрестись! Чи ти ж з розумом?

Гаврило

А пригадай, що якраз у той день, як ховали твою покійничку, так такий пороснув дощ, що всі люде, що були на кладовищі, перемокли на хлющ.

Андрій

Так що ж, що перемокли?

Гаврило

А раніш, либонь, з місяць дощів не було.

Андрій

А либонь таки не було… Так-так…

Гаврило

То-то, що так-так! А що воно означа?

Андрій

Ну-ну?

Гаврило

Всі люде тоді у один голос зашепотіли: «Ага, он воно що!..» А баба Хима так божилася, що у той мент, як піп увійшов в твою хату, бачила, як з димаря вилетіло щось, таке блискуче та чорне, і понесло в обіймах щось біленьке!..

Андрій

Слухай, Гавриле, це ти?.. Та тобі, я знаю, недорогого заходу коштує вигадати, що у петрівку і річка замерзла і на санках їздять… Тільки навіщо ж ти отаке плетеш про мою покійницю?

Гаврило

Я кажу те, що чув від людей, а що я сам бачив, то про те вже мовчу.

Андрій

(жахається).

Що ж ти бачив?

Гаврило

(щурить очі).

Що я бачив?.. А дочка твоя, думаєш, не теє?.. Ну, одначе, годі про це!..

Андрій

Як-то годі? Слухай! Ти навсправжки чи аби бовкати язиком? Кажеш щось про дочку!.. Та що це на тебе сьогодня найшло?

Гаврило

Ой-ой-ой, як розпалився! Як бачу, з тобою не можна і пожартувати… Та кажу ж, що пожартував. Ну, шабаш, годі!..

Андрій

Я ненавидю таких жартів.

Гаврило

Ой-ой-ой, який ти. Я й не знав!.. Я вже й не радий, що зачепив… Та плети ти, що хочеш, про мою живу жінку, так я тобі аніже не скажу, байдужісінько!..

(Регоче.)

Андрій

Белькотун ти, та й більш нічого!.. Старий чоловік, а таке варняка!..

Гаврило

Ще ж таки? Та годі вже тобі! Так ото сьогодня Хведір прийшов до мене і розказав про пригоду з Демидом… «Після того, – каже, – почав я вчора знов балакати з Демидом, тільки вже не грізно, а обережно…» Так Демко і одмовив: «Коли хочете, – каже, – оженити мене, так оженіть на Надежді…» Цебто на твоїй дочці.

Андрій

Та ти навмисне наважився сьогодня мене полохати та дратувати, чи як?

Гаврило

Ти не гарячись-бо! Звичайно, що ми закон сповнимо, як належить, стало бить, прийдемо за рушниками по хвормі… А спершу хотів би я довідатись, як ти на це діло.

Андрій

Ні, ти таки, мабуть, п’яний! На такі речі та на такі питання я не вмію відповідать!..

Гаврило

Звісно, що й говорить, насухо не та розмова. То ходімо ми оце до шиньку, бо у тебе, мабуть, дома усі пляшки порожні? Там ми з тобою якнайкраще розбалакаємось.

Андрій

Ні, не розбалакаємось ми сьогодня з тобою: ні я тебе не втямлю, ні ти мене… Окрім того, я у будень не люблю ходить до шиньку… Та таки і ні об чім нам розмовляти.

Гаврило

Як ні об чім?

Андрій

Це все не діло… А ще пряміш скажу, що воно цілком тичеться до доччиного розуму.

Надежда тим часом кінча диктувать.

Гаврило

Ти ж хто своїй дочці, невже не батько?

Андрій

Годі, ради Бога, годі!..

Ява 2

Надежда

(ідучи до дверей).

Ідіть же тепер обідать, а після обід приходьте та допоможете мені буряки полоти.

Діти

Ми хутко пообідаємо.

Проходять через велику хату, за дітьми Логвин.

Надежда

А завтра раненько зберетесь та підемо всі у гурті у Бугаївку до церкви.

Гаврило

(дивлячись на Логвина).

Невже і цей доробало вчиться?

Логвин

Трохи пізно? Але ж, дядьку, кажуть, що краще пізно вчитись, чим ніколи.

Гаврило

Хто ж це тобі таку мудрацію сказав?

Логвин

Я і в книжці про це читав.

Гаврило

А книжка-то й не бреше?

Логвин

Як яка книжка.

(Пішов.)

Надежда

(увійшла в більшу хату).

Здрастуйте, дядьку.

Гаврило

Здорова, дівко-чорнобривко! Навіщо ти того гарнадера вчиш?

Надежда

Я всіх вчу, хто забажа. Може, й ви, дядьку, хочете повчитись?

Гаврило

Я не маю часу на дурощі.

Надежда

Тобто у шиньок не поспієте?

Гаврило

Ач, яка балакуча!.. А скільки ж тобі Логвин платить?

Надежда

Він допомага нам іноді в роботі: на току, або в полі, чи в леваді…

Гаврило

І багато вже проковтнув?

Надежда

Уміє читати й писати, зна вже трохи арифметику… Багато вже й молитов повиучував.

Гаврило

Молитов? Невже він молитов не вмів? От дурбило!..

Надежда

Я не про ті молитви кажу, яких і ви знаєте, і всі наші селяне, а про ті, що в книзі.

Гаврило

А в книзі хіба інші молитви?

Надежда

Є і інші, є і ті, котрих вас змалку навчено. Тільки у тих молитвах, яких вчать не з книг, а з переказу, багато помилок є… На мою думку, годилося б всіх селян перевчити молитись по книжці.

Гаврило

Та невже? Це щось таке нечуване!..

Надежда

Я вже багатьох дівчат попереучувала. І ваших дочок – Євгенію і Докію, як ми говіли разом, теж перевчила.

Гаврило

Хіба? Оцього то вже не слід було робити… Як молились наші батьки та матері, то так і нам належить…

Надежда

Помилки скрізь годиться поправлять, і в молитвах також.

Гаврило

Та ти вже у нас відома книжниця. Мудра та премудра!..

Надежда

Вам я здаюся мудрою, а навспражки я цілком заурядна… Я, дядьку, дещо чула з тії хати.

Гаврило

Чула? Оце гаразд, що чула!.. Стало бить, буде куценька і розмова промеж нас. Я вже бачу, що з тобою я швидш розговорюсь!..

Надежда

Куценька буде розмова, вже така куценька, що куціш заячого хвостика. Отакісінька! (Показує кінчик пальця.) А що вам татко відповіли, то цього я не дочула.

Андрій

А те одповів, що в тебе своя голова на плечах і свій розум, а до того ще й серце у тебе своє.

Гаврило

А ти ж яку даси мені відповідь?

Надежда

Ніякісінької!

Гаврило

Що-о? Подумай краще та скажи розумніш… Парняга бравий, шкода, як пропаде. І прямо каже: «Як не Надежду, так я ніякої другої не хочу!..»

Надежда

Як і Василь Дудей посватав Варку Луцькову, і тоді Демид теж хотів утопитись. Або як Луцька Григорашова подавала рушники за Бовкуненка, то Демид почепився був на бантині… Сп’яну та з дурощів парубок скаженіє!.. Почув, що вночі батько вийшов з хати, він схопив з себе пояса та й почепився на бантині, а ногами уперся в землю; а як батько увійшов в повітку, він давай тоді човгати ногами та харчать…

Гаврило

Як ожениться, не дурітиме.

Андрій

Ні, вже з п’яниці добра не сподівайся.

Надежда

Демидові, дядьку, треба б сидіти у больниці, а вам скортіло його оженити. Може, й знайдеться яка, котру силою віддадуть, А по своїй волі то навряд чи згодиться котра за такого п’янюгу.

Гаврило

І красивий парняга, і зріст, і постать – хоч малюй!..

Надежда

І горілку, як віл брагу, дме…

Гаврило

Але до якого ж зросту ти їстимеш батьків хліб? Ти ж уже дівка на порі.

Надежда

Гарна порада. Щоб не переїла батькового хліба, іди за першого п’яницю…

Андрій

Я її годуватиму, доки схоче мій хліб їсти.

Гаврило

Та вона ж у тебе не мизиночка, є ж ще син і дочка?

Андрій

Є-є. Якщо й ті, менші, вдадуться натурою у неї, то у мене ніколи голова не болітиме.

Гаврило

Гм. Не сподівавсь я такої розмовні..

Надежда

Ви, певно, думали, що мене можна як козу або телицю взяти за роги та й повести на торга? Помилились. А про те, що ви отутечки бовкали про мою матір, то скажу вам, дядьку: сором, сором і гріх плескати казна-що на ту людину, котра не може встати з домовини і заціпити вам рота! Але доки я жива, то ще зумію постановити вам перед очі ваш наклеп!..

Гаврило

Чого ж ти вже й розгнівалась? Хіба то я з себе?

Надежда

О, я певна, що більш з себе!.. А хоч і не з себе, а з чужого голосу переказувати дурні вигадки, та ще й на мертвого – великий гріх!

(Пішла.)

Гаврило

Он яким вона духом дише!.. Бач, яка вона в тебе… Чи вона часто переганя тебе на гречку?

(Регоче навмисне.)

Андрій

Зо мною не траплялось, а що тебе, то загнала на слизьке!

Гаврило

Але я не то, щоб… Байдуже! Та я на неї не гніваюсь… Скільки літ старостую, а ні разу без рушника не вертався; а тут мало не пимфу піднесли, та ще й під самісінький ніс.

Андрій

Бо ти собі забрав у голову таке, що й купи не держиться!..

Ява 3

Ті ж, Логвин і Тиміш.

Логвин

(вбігає).

Це ж таки справжній грабіж, та ще й б’єтесь? За віщо ж це?

Тиміш

Ти з мене будеш допроси здіймати та опити брати, куди я гроші подів? Ах ти ж!..

(Хоче вдарити палицею.)

Андрій

(хапа за палицю).

Ні, в моїй хаті цур не битись, не дозволю!

Гаврило

А по-моєму, кожного слід бить на тім самім місцеві, де провинив! Повчи-повчи, Тимоше, пасинка, як почитувати вітчима: нехай книжечкою не бавиться, а краще молотить та рови копає… Гарненько його!

(Пішов.)

Тиміш

Пусти палицю!

Андрій

Моя хата зроду колотнечі не бачила.

(Вирива палицю і викида в сіни.)

Тиміш

Тепер я з голими руками, то він кинеться мене ще й бити?

Андрій

І йому бійки не дозволю.

Логвин

Не гнівіть Бога. Зроду-віку я на вас руки не підійму, у мене і думки такої ніколи нема. А що ви забрали зароблені мої гроші в якономії, то це ж хіба по правді?

З’являється Надежда.

Тиміш

Ну, забрав!

Логвин

Осінь вже надворі, скоро й зима, а в мене ні кожушини, ні свитини путящої… За віщо я тепер справлю собі одежу? Взяли мої гроші і пропили!..

Тиміш

Пропив, ну, пропив!.. Так що ж? Але, йолопе ти, бузувіре, хто я тобі такий? Чи я тобі не замість батька?

Логвин

Пізно заходжуєтесь батькувати.

Тиміш

Мало я об тобі клопотався, мало годував тебе моїм хлібом?

Логвин

Ніколи ви об мені не клопотались, і завжди я свій хліб їв. Раніш я всі заслужені гроші віддавав матері до рук, ви й тоді їх у матері завжди одіймали та пропивали… А тепер годі вже вам так робити! Я увесь вік ходив у латках та у дранті, пора вже мені й себе пошкодувати!..

Тиміш

Так отака мені подяка?.. Ах ти ж сатанаідол!.. Дать би тобі по мордяці так, щоб аж пику звернуло набік! Щоб ти до моєї хати і дорогу забув, щоб не знав, як і двері в ній відчиняються. Тьфу!

(Плює на нього і виходе.)

Логвин

Он як, люде добрі! Увесь вік вітчим поневірявся надо мною, тепер двадцять три цілкових взяв з якономії, пропив і сказав, щоб я й до хати не навертався, а на придачу ще й плюнув межи очі!..

Андрій

Як же це ти таку гаву упіймав, що не забрав з якономії своїх грошей?

Логвин

Бачте, думка була попоробити ще з місяць, щоб зібралось усіх тридцять цілкових; міркував одежу собі справити та пару бичків купить… От і одягся, от і купив бичків… Ще треба десь шукати й притулку!.. (Втира сльозу.) Не журись, козаче, ще наша доля поскаче!..

(Хоче йти.)

Надежда

Якого тобі ще треба притулку? Хіба ти у нас пересидиш чи перележиш місце в хаті?

Логвин

Та ви ж це як?

Андрій

А так. Не рипайся з хати доки що, а згодом обміркуємо діло. Чи так, доню?

Надежда

Авжеж!

Логвин

Дядьку!.. Ви це… Та ви й справді добряча людина… Надеждо! За віщо мені отаке?

Надежда

За те, що в тебе чиста душа, що ти мученик!..

Андрій

І не журись, хлопче, якось воно буде!

Логвин

Та я ніби й не вмію журитись – чи від того, що за злиднями ніколи було, чи така у мене вдача?..

Андрій

І грошенят на одежу знайдемо.

Логвин

Та невже? Та я вам відроблю і відслужу якнайкраще!

Андрій

Авжеж, що відслужиш та відробиш. Даром не позичу.

Логвин

(уклоняючись).

Спасибі вам, навіки спасибі! Спасибі і вам, Надеждо!

Надежда

Мене не дякуй. Коли б не батькова воля, то що б я змогла?.. А правда, Логвине, що у мене батько гарний?

(Кидається до батька і цілує і милує його.)

Андрій

А хіба дочка у мене погана?

Логвин

І батько, і дочка янгольські душі…

Андрій

Ну, це вже занадто. Люде собі, та й годі.

Логвин

Дайте ж, панотченьку, я вас поцілую в руку. (Цілує старому руку.) Хіба ж моя доля вже не скаче? Піду на тік та зіб’ю вам зараз снопів з тридцяток проса. Я чув, як ви казали, що вже мало пшона, що треба змолотити проса. Буде пшоно, буде й каша!..

(Весело сміється.)

Андрій

Піди, піди та змолоти. От і заробиш пополуднувати і повечеряти. А увечері порадимось про гроші… Треба буде тобі, парубче, опріч теплої одежі, і сорочок хоч зо дві купити, а то у цій сорочці, що на тобі, дуже вже багато продухвин.

Логвин

Та у мене є одна сорочка путяща, я її у празник надіваю.

Андрій

Щось я не бачив.

Логвин

Ось тут тільки латка, та отут латочка. Тільки дві латки.

(Пішов пританцьовуючи.)

Гей, козаче, не журись, не журись,

З лихом день і ніч борись,

Лихо-злидні як здолаєш,

Свій талан за хвіст впіймаєш!

Андрій

(сміється).

Ач, яку пісню десь переняв!

Надежда

Думаєте, переняв, певно, сам вигадав.

Андрій

Та ну?

Надежда

А який він, тату, внадливий до вчення та як зразу розумом обсяга усе, про що йому розкажеш!

Андрій

Еге!.. Бач, який він!.. То як же такого не пожаліть?

Ява 4

Ті ж і Солоха.

Солоха

Здрастуйте!.. Знов вітчим Логвина ограбував, чи чули? Скільки хлопча змалку служило по наймах, завжди всі його зароблені гроші Тиміш пропивав!..

Андрій

А піду я на тік та подивлюсь, якого там Логвин хоче почати стіжка?

(Пішов.)

Надежда

Який нехороший чоловік Тиміш!

Солоха

Нехороший? Звір то, а не чоловік. Я не знаю, чи й є на світі клятіші вітчими, як оцей Тиміш. А що він вимучив сердешну Марту, Логвинову матір!.. Як нап’ється та як почне її катувать!.. А п’є мало не щодня. Нема, мабуть, у миру проклятішої долі від покритчиної…

Прохор

(за вікном).

Селямидо! Чуєш-бо, Селямидо! Неси мерщій ключі від скрині, бо мені треба вичитувати невкоснительні папери та лепорти!..

Солоха

Зараз-зараз, іду! Чуєш, це він з учорашнього дня, як повернувсь від станового, перехрестив мене у Селемиду. Певно, десь там почув таке імня. Чи воно ж є й справді людське імня Селемида?

Надежда

Є, Соломонида!

Солоха

А він: Селемида та й Селемида. Слухай, Надю! Скажи мені, будь ласка, ось що. Чи можливо вивчитись читати самому з себе?

Надежда

Ні! Треба, щоб спершу хто-небудь скільки разів проказав.

Солоха

Отже мій Прохор певен, що домадикується читати сам з себе!.. Як візьме папірець в руки, та як сяде, та як почне вдивлятись: вдивляється та й вдивляється, та все щось бубонить нишком та мимрить… А може, таки що-небудь і видивить?.. Відтоді як настановили його начальником, то він ніби зовсім перелицювався, ну, зовсім став не схожий на себе: і постать цілком не та, і погляд, і хода… І розмова якась переплутана… І не розберу його – чи він порозумнішав, чи подурнішав… Учора сів у хліві, в холодному, та як устромив очі у папір, мухи йому обсіли вид, лізуть у ніс, у рот, у вуха, а він ніби й не баче… Підійшла я крадькома, дивилася-дивилася на нього, а далі не витерпіла і озвалася: попрохав би ти, кажу, чоловіче, краще Надежду, щоб вона тобі допомогла у читанні. А він як скоче, немов що його вкусило, та як гримне: «Що твоя Надежда поніма? Хіба вона зможе прочитати усякі ляпорти від станового чи від урадника?»

Надежда

(сміється).

Велика яка мудрість прочитати!

Солоха

Невже? Певно, хто вчений, то усячину прочита. Ой, коли б ти його на путь навела… Гордий він, дуже гордий, не схоче, щоб ти повчила його.

Надежда

То не гордощі, а дурощі.

Солоха

Ні, не кажи так, голубко!.. Гордий! Охотніш прітиме цілий день, устромивши очі у бумажку, ніж зважиться обернутись за допомогою, щоб спитати кого, як воно, куди воно і що…

Надежда

Ну, то це вже болість така.

Солоха

(з ляком).

Болість? Невже? Як же вона зветься та болість?

Надежда

Божевіллє.

Солоха

Ой!.. Чи ти це правду кажеш? Може, й справді оті клейноди та началникуваннє його спантеличили?.. Так, певно, божевіллє!.. Бо навіщо б він нап’яв якусь нелюдську одіж?.. Так-так, певно, болість!.. Бруки купив, такі вузькі, що ледве налазять на халяви, біля жальотки почепив ланцюжок та якісь брязкальця… «Ще, – каже, – куплю сердута або палто»… Збожеволів!..

Прохор

(на порозі).

Селямидо! Чи я тебе діждусь? Што ето за сторія? Іди мерщій, бо мені невкоснительно!..

(Пішов.)

Солоха

Розтовкуй мені, Надю, що воно ото за слово: невкуснительно.

Прохор

(гука у вікно).

Чуєш ти, розносна книга, штахвета!

(Пішов.)

Надежда

(сміється).

Ото все божевільні слова!

Солоха

Невже? Чуєш, вже я якась штакета? (До вікна.) Чую-чую! (До Надежди.) Допік він мене своїм невкуснительством!.. (Іде хутко до дверей.) Певно, збожеволів!..

Ява 5

Ті ж і Василина.

Василина

Здрастуйте-прощайте!

Солоха

Здрастуйте – не застуйте, прощайте – вибачайте!.. Ніколи, чоловік кличе…

(Побігла.)

Василина

І куди вона попленталась? От капосна, не держиться двора, хоч ти їй голову відкрути, бодай вже вона луснула!..

Надежда

Кого це ти так шануєш?

Василина

Здорова була, сестро!.. Тільки-тільки що вскочила на хвилину в хату, виходжу з хати, аж вже її і слід простиг. А щоб тобі ноги покорчило!

Надежда

Це ти чи не за гускою знов клопочешся?

Василина

Та за нею ж. Боюсь, щоб гави не похапали гусят або щоб діти не повбивали… Не бачила ти її?

Надежда

Ні. Які у вас пізні гусята.

Василина

Скажи спасибі, що хоч такі є!

Надежда

Що це у вас у дворі раз у раз якийсь розгардіяш? Коли не гуска забреде кудись, то теля у проваллє втелющиться або корова у багнюці зав’язне…

Василина

Ти ж кажи. Або брат повіситься… (Регоче.) Чула?

Надежда

Та чула ж. Божевільний Демид!..

Василина

А батько кажуть, що то йому пороблено. Чи знаєш, що він закоханий у тобі?

Надежда

Нехай він з тим коханням іде до другої.

Василина

А ти не хочеш за нього? Ну, як собі знаєш. Чи ти чула, що нашій матері щоночі ввижаються у сні цигане? Кажуть: «Як обступлять мене, та як вишкиряться, та як почнуть зубами клацать!..» І, Господи! Як вже вимучились наші мати!.. Коли б вони швидше померли, абощо!.. Батько кажуть, що цигане ввижаються проти голодного года.

Надежда

Голодного года сподіваються, а горілку не кидають пити?

Василина

Либонь, ще більш п’ють! А що наші мати хворіють, то батько кажуть, що то їм так пороблено відьмами. Демидові теж пороблено… І батькові, мабуть, чи не пороблено. Де ж, щодня п’ють та й п’ють!.. Ну, і що мені робить з отією капосною гускою?

Надежда

Не що більш, як прив’язати у дворі, біля корита з водою.

Василина

А що ти думаєш, сестричко? Єй-богу, так! Прив’яжу анахтему! Чи чула, Хвенька Микишкина позавчора приїхала з города, приїхала у хваєтонові, троє коней і дзвоник?.. Одежі модньої навезла, аж дві скрині! А скрині в неї модні, виплетені з лози, курзинками звуться. Пальмаштром такий довгий-довгий, аж з двома комірами – один стирчить догори, а другий розчепірений і облямований сухозліткою… Волоссє на голові закручене стовбуром, а шовкова хустка поверх волосся рясна-рясна!..

Надежда

Тебе вже й завидки беруть?

Василина

Ще б не брали… Балака по-модньому, якось так, що дечого й не розберу. Навезла блискучого намиста силу!.. І двох годів не вчилася у мадистках, а вже й модів набралася, і одежі здобула – от щаслива!.. А я сьогодня знайшла злотого!.. Коли б швидш ярмарок, куплю собі сережки блискучі-блискучі, куплю намиста!.. Хвенька на батька каже папаша, а на матір мамаша!..

Ява 6

Ті ж і Солоха.

Солоха

(входе).

А на сестру б то вже сестраша? Привезла Хвенька таких модів, що хто його зна, як воно діло це й розплутається.

Василина

(цікаво).

Що-що?.. Кажіть-бо, що таке?

Надежда

Певно, якесь лихо з Хвенькою вчинилось?

Солоха

Та ще й яке лихо!..

Ява 7

Ті ж і Федір.

Федір

(до Василини).

Чуєш ти, шпандьорка! Це ти вже у мене злотого вкрала?

Василина

Я?.. Що це ви, тату!.. З якої речі?

Федір

Віддай зараз!

Василина

Та нехай мені руки покорчить, коли я його брала; нехай мені засліпить, коли я його бачила!

Федір

Ну, анахтемо, як тільки ж довідаюсь!

(Хоче йти з хати)

Надежда

Василино! Ти ж хвалилася мені, що знайшла злотого…

Федір

(з криком до Василини).

Бач, бач!..

Василина

Я ж знайшла, єй-богу, знайшла!..

Федір

Знайшла? У моїй кишені, у жалетці знайшла? Ах ти ж!..

(Наступа на неї.)

Василина

(вибігаючи з хати).

Ой, гвалт!..

Федір

Ах ти ж злодійка, бузувірка!.. Я ж тобі!..

(Хутко пішов за нею.)

Надежда

Яка ж брехлива Василина: і божиться, і кленеться!

Солоха

Хотіла тобі розказати про Хвеньку…

На порозі з’являється Андрій.

Ц-с!..

Ява 8

Андрій

Доню! А винеси гиндичатам води, там так пить хотять, що аж роти пороззявляли.

Надежда

Ось я зараз. Я їм недавно наливала води в корито!

(Бере кухоль води.)

Солоха

Стривай, Надеждо, піду і я з тобою. (До Андрія.) Прощавайте!

(Пішла.)

Андрій

(сам).

Про віщось шепочуться. У бабів завжди своя кумерція! Ну, й чоловіки інші то теж люблять молотити язиком! Хоч би й Гаврило, вже такий брехун, такий брехун… Тьфу! (Помовчав.) Та й добрячий же робітник з Логвина, прямо за двох молотить!.. Та щоб такого не зарятувати, щоб такому та не допомогти? Це вже було б і гріх! (Шука чогось.) Коли б ніхто не перешкодив почитати.

(Взяв псалтиря і сів край столу).

Ява 9

Баба Квасолиха і Андрій.

Квасолиха

Здрастуйте! З суботою будьте здорові.

Андрій

(хутко хова за спину книгу).

Отакої! Спасибі, будьте і ви здорові… Сідайте у нас.

Квасолиха

Авжеж, сяду, бо втомилася; а ноги вже не молоденькі… Вже й лік забула, скільки годів вони мене носять… Еге! (Сіда.) А де ж це Надежда, може, нема дома?

Андрій

Вона дома, ось скоро увійде в хату.

Квасолиха

Гарна у тебе дочка, добряча душа!.. Тепер такі вже переводяться, а колись було у кожній хаті тебе і пошанують, і погодують…

Андрій

Не турбуйтеся, і ми вас пошануємо. Це ви, певно, з тим же крамом?

Квасолиха

Та з тим же. Кортить твоїй дочці знати старосвітських пісень та казок; та…

Андрій

Її й хлібом не годуй, а дай тільки пісню про старовину…

Квасолиха

Еге, вона цікава, дуже цікава!.. Я вже переказала їй десятків зо три. Вона мені, спасибі їй, віддячила, еге ж, віддячила: дала мисочку пшона, дві мисочки пшеничного борошенця, дала і сальця… «Як ще, – каже, – нагадаєте пісень чи казок, то знов приходьте»… Так я оце і прийшла. Коли б дала вона мені яку драночку-сорочку, а то у мене їх дві, та й ті вже, як павутиннє… Еге, як павутиннє! А воно таки далеченько від нашого хутора до вашого села. Думаю, піду зарання, щоб не стемніло в дорозі… Я вже у тебе й переночую, га? Михайловичу, чи чуєш?

Андрій

Та чую-чую, ночуйте.

Квасолиха

Еге, нема у мене ні роду, ні плоду… Онука є, за солдатом… Дітвори, як черви, а він каліка, на милиці… Яка з його робота? Псалтиря по мертвих чита. Так мало ж людей вмира, все більш діти мруть, а над дітьми не читають псалтиря, то й нема заробітку… Були й сини у мене, були, й дочки… Було і хазяйствечко… А де воно все тепер?.. Нема… Куди поділось – не скажу, не знаю!.. (Зітхає.) Все від Бога, все!.. Коли б було що, то я б попоїла, Михайловичу.

Андрій

Та ось ми скоро полуднуватимем.

Квасолиха

Полудень полуднем, а я б підполуднувала…

Андрій

Чого ж вам, хіба хліба?

Квасолиха

Хліб – найсмачніше їство… Дай хліба та солі. Під’їм, водички нап’юсь та й задовольнюсь на який час… їсточки вже так скортіло, аж тім’ячко болить…

Андрій

(зняв з полиці хліб і дає).

Одріжте собі та й погодуйтесь.

Квасолиха

Е, ні, візьму скибочку тільки з хазяйських рук, а сама нізащо не різатиму, бо то не годиться.

Андрій

(ріже хліб).

Якщо так, то нате вам.

Квасолиха

(їсть).

Гарний хліб, не гливкий. У вас завжди хліб гарно випечений… Не кожна й молодиця зугарна до смаку випекти хліб. Інша й діжу вимісить як слід, і дасть тістові зійти до ладу, і посаде впору, а вийме з печі, розломе, замість випеченого – гливтяк!.. Що то за книга у вас?.. Чи не вчитесь і ви читати? У нас там на хуторах чутка пішла, що вже подекуди старі люде починають грамоти вчитись…

Андрій

Ні, я… я не вчусь… Навіщо б я? Це так книга.

(Кладе псалтиря на полицю.)

Квасолиха

А чутка йде іменно про вас. «Здурів, – кажуть, – чоловік, на старості літ почав у дочки вчитись»… Кінець світові!.. Яйця починають курей вчити!..

Ява 10

Надежда

(побачивши бабу).

О, здрастуйте, бабусю! Давно прийшли до нас?

Квасолиха

Оце свіжо придибала… (Встає і кланяється до образів.) Спасибі Богові і вам! От і підживилась… А коли б оце чарочку горілочки, то я зразу і заспівала б…

(Сміється.)

Надежда

Та я вже дам вам і дві.

Квасолиха

Е, ні, двох заразом не подужаю.

Надежда шука пляшку.

Андрій

(проходячи мимо Надежди).

Вже пішла помовка про мене по хуторах, що… нібито я вчусь читати.

Надежда

От і справдилася поговірка, що не тільки худа слава біжить, а й добра не лежить…

Андрій

(тихо).

Ц-с, не треба… Навіщо?

(Показує очима на Квасолиху.)

Надежда

(здвигує плечима).

Дивно! Пора б уже вам, тату…

Андрій

(перебива).

Ну я не буду вам заважать, піду на тік!

Надежда

Там і діти обполюють городину, вже небагато зісталось.

Андрій

Піду подивлюсь, як там вони.

(Пішов.)

Квасолиха

З чого ж почнемо: з пісень чи з казок?

Надежда частує бабу.

Я тобі принесла того добра цілий оберемок. А сама хіба не вип’єш?

(Бере чарку.)

Надежда

Ні, мені щось не хочеться…

Квасолиха

А мене кортить!.. Доброго здоровлячка! (Випива.) І замолоду не цуралася чарки, і тепер, аби частували!..

(Сміється.)

Надежда

Стривайте ж, я візьму книжечку.

(Бере записну книжку і олівець.)

Квасолиха

Так з пісень почнемо чи з казок?

Надежда

А вам як?..

Квасолиха

Як?.. Ось націди ще чарочку, то я й заспіваю!..

Надежда її частує.

Дай, Боже, помершим у труні лежати, а живим мед-вино кружати! (Випива.) І-і який у мене був колись голосочок, як дзвіночок!.. Було, покійні пан, Харлак Лимонович, – давно це було, ще за кріпацтва, еге ж, за кріпацтва ще!.. Було покличуть перед ясні очі та й кажуть: «Ну, шельмо, Хросько! Пой пєсньов, хоч трєсньов, а їсти не проси!..» Було як тільки що не по-їхньому, зараз за коси та по морді!.. Чудак були покійні пан, царство їм небесне, вічний покій!.. (Підперлась рукою.) Еге, каже (почини співать):

Над моїми воротами

Чорна хмара…

Надежда

Е, ця вже у мене записана!

Квасолиха

Хіба? Ну, то ось ції.

(Співа.)

Тече вода з-під города

З-під кореня дуба,

Не зазнала відрадості

Від свого нелюба…

Завіса.

Примітки

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 436 – 452.