Дія третя

Марко Кропивницький

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11

Перша одміна

Та ж декорація.

Ява 1

Надежда, Логвин і школярі.

Надежда

(до дівчинки).

Не забудь же, Маринко, у ярмарку нагадати таткові про книгу «Родное слово» [1], щоб неодмінно купив. Я казала вже йому, а ти таки нагадай. Та ще скажеш, щоб зараз після ярмарку прийшов до нас посадовити дерева в садку.

Дівчина

Скажу. А якого вам гостинця з ярмарку привезти?

Надежда

Ніякого.

Дівчина

Я привезу бублика або медяника.

Логвин

(регоче).

А мені привези дірку з бублика!..

Дівчина

Як… Хіба можна?..

Логвин

(сміється).

А як не можна, то й не треба.

Дівчина пішла.

Надежда

Ну, їдь з Богом. А ти, Мокрино, проси татка, щоб купив тобі черевички, щоб хоч до церкви не босоніж ходила.

Дівчинка побігла.

А тобі, Василю, замість ярмарку, радила б піти до хвершала, бач, як знов увесь підбородок вогником обкидало!.. Щоб не було лиха!

Хлопчик

Татко велять їхать у ярмарок, бо нікому буде воза постерегти…

Надежда

Та вже коли велять, то їдь. Хоч хусткою зав’яжи, а то обвітрить тебе в дорозі… Все-таки навідався б до хвершала.

Хлопчик

Та воно нічого!..

(Пішов.)

Надежда

От і вся моя школа роз’їхалась на ярмарок!..

Логвин

Я вже завтра присяду до когось на воза.

Надежда

Їхав би з батьком.

Логвин

У них і так тісно буде на возі. Тітка ваша, Пріська, прохали, щоб їх взяли в ярмарок та ще й з дівкою, з Галькою; і знов двоє підсвинків, чотири мішки ячменю… Але ж і розгнівався Хведір Жовтяк, що дядько Андрій ні вчора, ні позавчора не пішли могоричу пить!.. Лаявся на всю губу, упирем славив дядька!.. Репетував на всю вулицю: «Я йому докажу, я його упечу!»

Надежда

Сп’яну варняка казна-що. А тут ще й грамота моя йому в горлянці кісткою стала. Сумно жити серед такого люду… Прямо хоч тікай з села!..

Логвин

От тобі й на! Як же це так? А хто ще недавно читав, що хто хоче темному людові освічувати шлях до розумного і правдивого життя, той мусить уміцнити свої сили заздалегідь, бо його шлях буде тяжким, тернистим, колючим?..

Надежда

Я й читала. Хіба про себе?.. Я ж чую, що мої сили не уміцнені!.. Гидкий поклеп та образливе пащекуваннє боляче щодня, щочасу вислухувати!..

Логвин

Коли б мені осягнути розумом хоч частину навуки, щоб упевнився я, що колись зможу бути у пригоді людям не тільки моїм самотужжєм та міццю своїх жил, а й освітою, я не сказав би так, як ви… Я такий, що як треба, то й голову під колесо підкладу!..

Ява 2

Ті ж і Микола

Микола

(здоровкається з Надеждою).

Моє почтеніє вам! Как живьотє-можете, а ми благодарім покорно. Разві так, што не помніте меня?.. Припомнітє: княжеской камарденер!.. Годов два з половиною назад – ні больш, ні менш, как ми у ваших гаспод билі у гостях; ви билі тогди при баришні, і ми вам адрикумёльдовались… Ну, тепер єщо рикумельдуюсь. Вот.

(Дає візитну картку.)

Надежда

Це ж що? (Чита.) «Николай Григорьевич Шкуров».

Микола

Ето, значить, я. Попросту наше прозвище Шкура; но при сертучной лібо при фрачной парі какось оно не подходить. Я, значить, послан їх сіятельством у деревню сдєлать кой-какі распоряженя… А ваші баришня как усліхали і гаварять: возьміть письмечко, по дороге завезьотє… Да! Ну, я как єхал туда, так забіл, а тепер, на обратном турне, успомнил і… Вот вам оно.

(Дає письмо.)

Надежда

Це ви більш двох тижнів продержали письмо?

Микола

Да, биваєт… Немного попачкался канверт, а прочеє пустяки… Да!

Надежда

(розкрива лист.)

Ага! (Читає.) Он як?

Микола

(до Логвина).

Послушай, ти, хрант, сапоги в рант! Уступи-ка мєсто, а сам хоч і постой… (Сіда.) Достаточно сегодня жарко, не взірая на осєнню температуру!..

Логвин

Піду до дядька Андрія на тік, либонь, вони ячмінь віють, – допоможу.

(Пішов.)

Надежда

(чита).

Так-так!

(Упустила картку.)

Микола

(підніма).

Ізвольте.

Надежда

Візьміть собі.

Микола

Ето вам на пам’ять. Теперича скрозь мода, даже промеж лакеєв і кучеров движеніє цивилізації вперед… Да! Я вам і хватаграфію свою у другой раз подарю, штоб ви у альбом… Альбом у вас єсть?

Надежда

Байдуже.

(Чита.)

Микола

(кладе біля неї картку).

Тепер даже неприлично без альбома. Какойсь-нібудь гость алі ухажор дарить вам хватаграфію, так надо єйо в альбом… Да! В дешевой распродажі можно вигодно купить. Ми все, которі княжескі, покупили… Да, тепер альбоми очень в моді!

Надежда

(дочитала лист).

Ну, слава Богу!

Микола

А правда?

Надежда

(хова лист в кишеню).

Що таке?

Микола

Ви говорите, слава Богу, што всюду, альбомна мода проникаєть?

Надежда

Ні, я не про те… Це я дещо радісне прочитала в листі.

Микола

Да? (Помовчав.) Што ж, ви тут, как гаварать, школу імєїте? Ето не худо. Ми, которі люді понімаєм образованіє, так должни деревню от невежества ослобонять поскорєє… Да! Как же ваша прогресія нащот грамотєйства, імєєт движеніє вперед?

Надежда

Ви-бо не кажіть таких слов…

Микола

Не любите заковиристих алі не понімаете?

Надежда

Не люблю і нехай не понімаю.

Микола

Да! Слихали, война оп’ять?.. [2] Там всє тепер національності, і, знаєте, така пошла промеж них катавасія і демонстрація… Ах да, ви не понімаєте етіх слов! Значить, ето Іспанія гаварить: «Я желаю!..» А Італія і сєбє гаварить: «І я тоже желаю!..» А француз кричить: «Пардон, мусью!..» То єсть теперешня політіка настолько прозрачна, что нічего не видать! Возьмеш газету, читаєш, обдумуєш і только одно видиш: прозрачно, но не ясно; просто, но довольно хитро!.. Господа теятри приставлялі.

Надежда

Справді? Цікаво!

Микола

Да… Но только зачем оні по-деревенскому всьо? Ето довольно глупо і неприятно. І вулиця деревенська размальована на полотнє, і хати, і разговори простиє, і ні альхітіктури, ні костюмов, ні умних слов… Неприятно! У цирку забавно. Как вибіжить, к прімеру, баришня, плаття короткоє, више колєн, ікри толстиї, симпатичниї, покрутить ето сюди-туди корпусом і сейчас хоп на лошадь, і пойдьоть скакать і кричать: «Ух-ух-ух!..» А публіка плещеть в ладошкі. Да, занімательно, не заснеш! А потом…

Надежда

Ні, ви вже краще про театр кажіть.

Микола

Ну, так і бить. Впрочем, спервоначалу оно і нічего, занімательно. Поднімається ето занавєса, і виходить какаясь чужая баришня, і начінаїть бєгать по возвишенності і гаварить: «Не хачу я кушать майской каші і газетов чітать…» І заплакала от скуки. Тут вибігаїть старичок та как закричить: «Жарко мне, ах как жарко! Надєнька, чего плачеш?..» Штось-то пагаварил-пагаварил і пайшов спать.

Потом вийшов Макарка і почал об’яснять про прачок, што оні платкі крадуть… Вот єто так правильно. Прачки народ разбезсовєстной, не только у господ, а і в нашого брата крадуть – і платки, і манишки, і карпетки… А миють більйо звьосткою і жалвеєм. А потом почал Макарка потішаться над баришнею: «Ви, гаварить, деревенська простота». Далі заговорил об учоності і нащот божественного; наконець того схопился, взяв мамзель єтую под ручку і пайшов у праходку…

Тут вийшла друга баришня і другой кавалер, балтали-балтали, аж покамєсть не вибєг оп’ять тот старичок і почав сміхотворить: «Єжели, – гаварить, – бландинка – дура, так єто Пашка; єжели брунетной кавалер, так єто Макарка!..» Валял-валял дурака, аж покедова занавєса не закрили. Как закрили занавєсу, жиди заіграли на скрипках і на трубах. Хорошо, каналії, іграють!..

Только што не всьо под ногу: іграють-іграють і какурат подладять под ногу, а потом зразу затягнуть какось уже зовсєм неладно… Да! Господа повставали і найшли: мужеськой пол у бухвет, а дамськой у комнату…

Предводительской повар моргнул на меня, я і догадался. Пайшли у ресторацію, викушали по стакану пива і по стакану сантуринського і закусили колбасой… Єщо викушали сантуринського і єщо закусили колбасой. Пайшли. Приходім у тіятри, представленіє ідьоть і вже на деревенськой манєр, і так єто показалось нам непріятно… Андрій, Стеха, Олена, Мартин. Задля чево єто? Простиє і даже безсовістниє разговори!.. Не стоїть, право, розказувать об єтом «Глитає»… [3]

Надежда

Пожалуста-бо, розкажіть.

Микола

Какіє ви любопитні. Как заговорили єто оні деревенськими манерами, а баришня ваші і сібє. Ну, так єто їм не подходить… Я їх зразу упознал: брови начорнені, глаза кругом обведені, как будто вони у очках – смєх да і только!.. А на головє у них очепок. Вот єто уже так очень глупо!..

Надежда

Чого ж глупо?

Микола

Очепок? Разві єщо не глупо? Нонче даже рєдкая куфарка носить очепок. На што уже у городі торговки, што яблуки алі сємечки продають, і тє волоси стовбуром чешуть і шпилька брондзовая!..

Надежда

Кажіть далі про театр.

Микола

Вот я сувєтувал би і вам причоску перемінить.

Надежда

Або кажіть про театр, або…

Микола

Да! Почали баришня ваші плаксиві речі виговарювать, я ледва-ледва удержався од смєху. Когда б повар не штовхонув меня разов сколько под бок – розхохотався б!.. І вот, вийшов парень Андрій, значить, муж Оленин. Как вийшов і загаварил: «Не можу я, – гаварить, – штоб кожу мою собственную мазали салом, потому што от єтаво нікотораго мнє удовольствія!..» Вийшов другой чалавєк, пйоть єто чай і гаварить: «Пойдьом до волості нащот механізму і всякой процендури, штоб усякі хвакти, куплети і сословія». Заковиристо, каналія, раздобарював, жаль, што не довго. Потом вийшли ваші баришня да как заголосять, как заголосять!.. А Андрій їх обнімаїть і об’являїть: «Не терзай меня стражданіями чуствительними, потому што Бог на небесах, а я тєбя оставляю!..» І занавєсу закрили.

Пайшли ми оп’ять у расторацію, подкрепились сантуринським і уже закусили по порції судака по-польські, прикурили, пагаварили; приходим в теятр – приставленіє вже йдьоть. Парні і дєвки ідуть і поють: «Ой дуб-дуба-дуба-дуба!..» А один парень вприсядку шмалить; тут скрипка і бубон… Когда б єщо гармонія. Єто било весьолоє приставленіє; тольки ежели б єщо надєли хоч двє-три маски, тогда смішнєй було б!.. Закрили занавєсу, повар подморгнув на меня, ну, я не согласился, потому і так, признаться, у головє шумєло довольно несносно і за галстуком уже було порадочно… [4]

Подзвонили і знова открили занавєсу. Ну, тут вже я нічево не розобрал: старичок штось пагаварил-пагаварил і пайшол… Так только можно було понять, што достайоться бєдному старичку. Але тут баришня ваші как вибіжать, как закричать, как заверещать, как зарегочуть, чисто, как самашедчії! Меня смєх такой разобрал, я как пирхну… А тут зо мною рядом какойсь-то гаспадин сидєл, да как штолхоньоть меня под бок, да как засичить на меня: «Дурак ти!..» Тогда я поняв, што сміяться не полагається. Одколь не возьмись Андрій, а баришня как закричать: «Андрій!» А он їх как садоньоть у груди, а они і впали. Потом вихопив он нож у пастуха да как полосньоть їм старичка, дак тот так і биркицнул додолу!.. «Ну, убєйтє меня алі закуйте!» – гаварить Андрій. І занавєсу закрили. Правда, нічего інтереснаго і непонятно?..

Надежда

Так як ви розказали, то я нічого не поняла.

Микола

Потому што нєчево і понімать: одна простота і деревенщина. Да!.. Даже какіє-то гаспода гаварили: «Однообразіє, без всякого разнообразія!..» После єтаго у наших гаспод бил вужін шампанськоє пили, мороженоє кушали… Я так много мороженого скушал, што аж внутрє почало замерзать… (Регоче.) Которий тепер час? (Дивиться на годинник.) І с тем, так сказать, што до приятного свіданія. (Почоломкався і пішов.) Пора в путь-вояж!

Ява 3

Логвин

(трохи раніш підійшов і слухав).

Що він тут розказував про теятр, я нічого не розібрав?

Надежда

(сміється).

Отак же і я розібрала… Тільки, що я вже сама бачила театр не раз.

Логвин

Бачили? Ов? Що ж воно таке?

Надежда

Щоб зрозуміти, що таке театр, найкраще самому у ньому побувати. Колись побуваєш…

Ява 4

Андрій

Чи у нас, Надеждо, багацько є хлібів, бо, мабуть, прийдеться мені взять з собою, у ярмарок, хлібів з троє?

Надежда

Є ще п’ятеро цілих і півхліба. Беріть з собою хоч і четверо, а я завтра вчиню свіжий.

Андрій

Покладеш же у мішок четвертину сала та сиру трохи, а цибулі не треба, бо у нас її і так мало, прийдеться купувати. Либонь, ти казала, що й кашника треба купить?

Надежда

І кашника, і покришок зо три. І сито вже продерте, аж у трьох місцях… Я вже латала-латала!..

Андрій

А чи не пора лагодитись до обіду, як ти думаєш?

Надежда

Як лагодитись, то й лагодитись. (Встає.) Та привезіть, тату, Настусю додому, це вже їй год скінчився, не наймайте більш.

Андрій

Та вона дома не зайва буде, бо тобі, таки що не кажи, треба помічницю… Слава Господеві, хлібець у нас цього року зародив, не попухнемо з голоду.

Надежда

Настуся помагатиме мені в роботі, а я її вчитиму грамоти. На мою думку, і Костя більш не наймати б…

Андрій

Е, це вже ти багато захотіла… Ну, ходім же обідати.

Логвин

А я вхоплю відро та збігаю до криниці, принесу свіжої води.

(Хутко пішов в хату.)

Андрій

Друзяка парняга!

Пішли в хату.

Ява 5

Прохор і Солоха.

Прохор

(в чемерці, у вузьких штанях і з бляхою).

Не хотів би я на те весіллє йти, так не можна ж не йти, бо там, сказать, уся наша парахвія буде: староста, писар, може, і урадника запросять… Силуватимуть пити горілку, знаю, що силуватимуть… Питиме староста, питиме й писар, як же мені не пити? А ще як урадник припожалує та скаже: «Викушай, соцький!..» Як же я зможу не викушать? Бачиш, що іноді трапляються такі задачі, що декому слідує пить!..

Солоха

А Андрій таки не пішов на сватаннє, разів зо три кликали, не пішов!.. Невже й на весіллє не підуть – ні Андрій, ні Надежда?

Прохор

Так Андрій же ні при которій довжності, йому можна й не пити, йому можна іноді і не випить; а начальникові, як от мені, не полатається…

Солоха

Чом ти не заткнув горлянки Хведорові, як він коренив Андрія і відьмаком, і упирем?..

Прохор

Єжели б він почав бити і вікна у Андрійовій хаті чи тина ламати, так і тоді ще треба змізкувати, чи буде це нарушеніє порадків в тишині, чи не буде.

Солоха

(дивується).

Хіба?.. Чого це Микишкам забагнулося вінчати молодих аж у Таранівці, аж за дванадцять верстов?

Прохор

Наш піп позавчора раптом заслаб і дав записку, що дозволя вінчати у Таранівці. Коли б не теє, то їх ще позавчора звінчали б.

Солоха

От воно що?

Прохор

Без записки не полагається.

Солоха

А як же тепер буде дитина Хвеньчина?

Прохор

Я б тобі і розтлумачив це діло, та чи ти ж втямиш? Ти понімаєш, що таке розносна книга? Бачиш, вже зразу і вирячилась! А що таке сергуч? Е, то-то ж бо й є! Треба усе понімать. Сергуч на те, щоб з нього печаті до бамаг наліплювати!.. Повінча піп Демида і Хвеньку, і зараз дитину запише, і як печать приліпить… Ще не розібрала? Ну, от, примером, оце ти, так це буде Хвенька, а оцей стовпчик – Демид, а меж ними дитина, це, скажем, я… Повінчали, записали, печать приліпили, і положеніє на законнім основанії скородвижиме і правильне… Доки не вінчані – беззаконіє, а повінчані – закон!

Чутно гуркіт, дзвінки, далі весільний спів. Спів раптом обривається, чується крик і гвалт.

О, вже вчинилось із закона якесь беззаконіє!..

За лаштунками голоси: «Держи, держи, переймай!..»; «Не руште, не руште, не хапайте за поводи!..»; «Колесо, колесо злетіло!..»; «Перекинулись! Молодого поволокло за возом!..»

Я ж кажу, або нарушеніє порядків в тишині, або беззаконіє…

(Пішов на гвалт.)

Федір

(біжить туди ж).

Що там вчинилось?

Ява 6

Василина

(перелякана біжить йому назустріч).

Ой таточку! Демидові коні голову розбили!.. Я ж казала буяринові: не давайте Демидові коней поганять, бо він п’яний! А буярин не послухав мене.

Федір

Де ж Демид успів напитись?

Василина

Заїздили ж по дорозі до монопольки. Демид як запустив коней, та все батогом, батогом хльоска!.. Коні біжать скільки духу та все хвицають; а Демид все батогом стьоба! Далі злетіла люшня, а згодом і колесо!.. Всі ми попадали з воза, а Демида зачепило віссю за пояса та й поволокло!.. Степан Горбатий зараз прибіг, перепинив коней і повів додому, кленучи нас… Каже: «Понаровили мені коней, не варто було й позичать таким свиням!..»

Проводять під руки Демида з перев’язаною головою.

Ява 7

Ті ж, Демид, Хвенька проходять з весільними гостями, старости, бояре, дружки і народ.

Федір

(до Демида).

Здорово розбив голову?

Демид

(маха руками).

Наплювать!..

Його повели.

Гаврило

Треба тільки намочити горілкою рушника або хустку, обв’язать голову, і завтра буде здоров. Я старостую більш тридцятка годів, так траплялося не раз, що обом – молодому і молодій – голови попровалюють, то зараз намочиш рушника горілкою, обв’яжеш голови, і завтра все як слід, благополучно!..

Народ

А бува-бува!..

Один з народу

Та от, як позаторік, Сенька Гусак вертався від шлюбу…

Федір

Ні, люде добрі, не так воно це діло є, як вам вбачається. Тут не без причини, це починено!.. Гаврило, чия оце хата, Андрійова? А хто такий Андрій? А хто його дочка, Надежда? Кажи прямо!..

Народ

А хто ж він? А хто ж вона?

Федір

Гаврило! Хіба Андрій не упир?

Народ

Хто упир? Андрій? Хіба?

Федір

А чи його покійна жінка не відьма була?

1-й із народу

Жінка?

2-й із народу

Та казали, що…

3-й із народу

Авжеж, що відьма!..

Федір

А дочка його Надежда ще більша відьма!.. У мене є на те прикмети, що вона відьма!.. Ось тут, до речі, і господин писар…

Писар

Да, я здєсь: трєзв і при своєй пам’яті…

(Хитається.)

Федір

Вони нам ті прикмети зараз і розтовкують!

Писар

Краще всякого снотолкователя із’ясню, і вип’єм вообче…

Федір

Шкода, що нема ще господина старости!.. Та ось господин соцький тут. Ідемо зараз у хату до Андрія, і я привселюдно виведу обох – батька і дочку – на свіжу воду.

Прохор

Єжели што как…

Солоха

Ой не слухай, чоловіче, брехень!..

Прохор

Що ти тямиш? Єжели которе невкоснительно обозначено: упир і відьма!.. Так тут треба скоропостижно понімать, потому кожному хазяїнові, у котрого корова є, недзя без молока зоставатись!..

Солоха

Та звісно!..

Федір

Ведіть перед, господин соцький.

Прохор

Ходім, господа! Тільки щоб не було нікоторого нарушенія порадка в тишині, розумієте?

Писар

Ібо статья… Ізвлеченіє із свода законов… управа благочинія!

Пішли.

Друга одміна

Декорація 1-ї дії.

Ява 1

Андрій, Надежда і Логвин.

Андрій

(збирається).

Це ти мені стільки загадала покупок, що й десятком карбованців не одбудусь: і полотна тобі купи, і ситцю купи, і заполочі купи…

Надежда

Колись віддам вам, відроблю… Баришня у листі пишуть, що надіються скоро дістати дозвіл на відкриттє школи: вони поможуть мені екзамена видержати на учительку, тоді я буду жалуваннє получать… Може, рублів сто мені дадуть?

Андрій

Так-так, дожидайся… Коли то ще воно буде?

Надежда

Я певна, що буде. Тоді вже я не дозволю вам робити без спочивку.

Андрій

Ну, це… Доки я в силі, доти й робитиму.

Надежда

Ви вже попрацювали на своїм віку вдоволь, і я мушу вас пожаліти. А як вилюдніють Настуся та Кость, то вже вони мене пожаліють…

Логвин

Може, ще є такі люде, що вас пожаліють?

Надежда

Тату! Що він мені все викає та й викає?

(Шукає чогось в скрині.)

Логвин

Ви вчителька моя, стало бить, не повинен я казати вам ти.

Андрій

По правді сказати, у мене іноді і в самого язик заскакує, щоб сказати на тебе ви.

Надежда

Отакої!

Андрій

Ти, звісно, вчена…

Надежда

Почніть знову тієї ж. І де я загубила мою книжечку записну? Ніколи зо мною цього не траплялось, а це як на гріх!.. Нема і в скрині. Де ж це вона?..

Ява 2

Прохор, писар, Федір, Солоха, Гаврило і другі входять разом.

Прохор

Порадок, порадок, господа!

Федір

(показує на Надежду і Андрія).

Панове громадяне! Ото відьма проти вас стоїть, а ото упир!

Андрій

Що це таке? Втисся п’яний в мою хату та ще й безчестиш дочку мою й мене?.. Геть з хати!

Прохор

Стривайте, Андрію! Єжели що він докаже, що ваша дочка відьма?..

Андрій

(з жахом).

Що це таке?

Федір

Всі ви знаєте, панове, що у нашій криниці, котра межи моєю і Андрійовою левадою, вода була на все село; ще покійний батюшка, отець Йосип, раз у раз брали воду з нашої криниці на самувар.

Писар

Вєрно. Я сам чай пив, і даже з ромом, а при неіменії такового – з водкою.

Федір

Тепер ні з сього ні з того вода з криниці пощезла, тільки багнюка та жаби на дні. Став я думати та гадати, з якої б то воно причини.

Андрій

Ось в чім річ? А з тії причини, що воду здорово вибирають: задля конопель, задля скотини і на всяку потребу… Ставків же у нас тепер нема?

Федір

Стривай-стривай!

Прохор

Пождіть, Андрію.

Федір

Почав я, як тільки смеркне, засідать у леваді, щоб постерегти… Мушу вам, панове, признатись, що мене кой-хто навчив кой-чому, і так, що я можу бачити відьму своїми очима.

Гаврило

Він може… вєрно!

Народ

Ага! Он що? Та невже?

Федір

Дивлюсь, приходить Надежда до криниці, набрала у відра води, понюхала, щось пошептала, сплюнула, і вилила ту воду против вечірньої зорі, і пішла з порожніми відрами.

Надежда

Що воду вилила, це правда, а щоб шептала, то це неправда, бо не вмію шептать… Якось удень не було часу збігати по воду, я побігла смерком, а тут якраз Дудненки налили дві здоровенних бочки, зачерпнула я відром, глянула – одна тільки грязюка, я й вилила її додолу.

Федір

(грізно).

Але замовкни поки що, будеш балакати опісля!

Надежда

Ні, не замовкну… Ви правитимете якусь нісенітницю, якусь дурницю, а я мушу все те слухати – задля чого?

Прохор

Надеждо! Не нарушай порадків в тишині.

Надежда

Що ви мені торочите, чого й самі не тямите?

Прохор

Як, я не тямлю, я?

Надежда

Що азбуку до букви «ц» вивчили та вже…

Прохор

(кива і морга на неї).

Ц-с! Не треба! Надеждо, мовчи!

Федір

(шука щось у кишені і нарешті вийма записну книжку).

Осьдечки. Ось що я знайшов… Паламарів син як прочитав мені, що тут написано… Слухайте! Господин писар, читайте! Панове!

Писар

Любопитно!

(Бере книжку.)

Надежда

(побачила).

Моя записна книжечка? Віддайте мені її зараз!

Федір

Ага, віддайте? Не віддавайте!

Писар

Не, атанде, мадам!

(Вийма очки.)

Надежда

Мого сміють мені не віддавати?

Писар

Позвольте, прочитаєм і поступим по обстоятельствам… Одно скло чимсь замазане.

(Плює на окуляри і витира.)

Прохор

Надеждо!.. Пожалуста, нехай буде порадок… і буде благополучно все…

Писар

(надів окуляри, чита).

«Світи-світи, місяцю, і ви, ясні зірниці,

Нема милого – не веселі вечорниці!..»

Федір

До чого воно оце йде, га?

Молодиця

Це пісня, але тепер вже ніхто таких не співа. Нема моди на такі пісні!..

Федір

Так задля чого ж воно списано?

Надежда

Задля того, задля чого мені треба.

Федір

(зло регоче).

Тобі? Ні, скажи і нам, задля чого.

Надежда

Не зрозумієте ви, дядьку! Це той глек, у котрий ваша голова не влізе. Годі каламуть заводити, наша хата до того не звикла… Віддайте книжку…

Федір регоче.

Писар

(чита).

«Котилися вози з гори та в долині стали».

(Говорить.) В старовину сам співав оную, под гитару. (Чита далі). «Сокіл з орлом купалися…» (Говорить.) Нехай собі купаються, когда їм жарко.

Надежда

Це прямо якесь знущаннє, якесь насиліє!

Писар

(чита).

«Коли у кого зуби заболять».

Федір

Слухайте, слухайте, панове!..

Писар

(до Федора).

А ви не мішайте! (Чита.) «Коли у кого зуби заболять, то треба на молодику вийти з хати уночі, стати на причільнім вуглі і тричі промовити: «Іди собі, болячко-зубачко, на очерета та на сухі болота, тут тобі не жити, жовтої кості не сушити, щирого серця не крушити, червоної крові не пити… од молитвенної, рожденної, хрещеної, сподіваної, причащеної…» Сказать імня болячого, потім сплюнуть на лівий бік. Так треба промовляти три вечерніх зорі, три північних і три світових, а як не поможе…»

Федір

Нуте, панове громадяне, я вас питаю, що це воно означа?

1-й із народу

Лікарствіє.

2-й із народу

Сказать би, средствіє.

3-й із народу

Шепотіннє.

Писар

(чита).

«Як кого вкусе гадюка…»

Федір

Так і не відьма вона?.. І коли б вона була прирожденною, то ще б нічого, а вона вчена, стало бить, люта відьма! Доки ж ми їй дивитимемся в пику? Ось роздягнемо її зараз і якщо у неї є хвостик, так вона прирожденна!.. Треба з нею розправитись!..

Надежда

(з ляком).

Боже мій! Що це таке?

Молодиця

Я бачила в неї хвостика своїми очима, такий як у зінського щеняти!..

Гаврило

І справді, роздягнемо?

1-й із народу

Та, мабуть, прийдеться.

2-й із народу

Таке діло, що коли треба, то треба…

Логвин

(убік).

У мене кров почина закипати!..

Федір

Беріть її!

Народ загомонів.

Надежда

(з криком).

Як ви смієте?

(Біжить до батька).

Андрій

Схаменіться, люде добрі! Чи ви сп’яну, чи подуріли?

Логвин

(схопив сокиру з-під лави).

У мене ось сокира в руці!.. Моя голова пропаде, але доки трьох-чотирьох не розміжжу ваших – не підступите до Надежди!..

Федір

Ах ти ж блазень, байстрюк! Схопіть його.

Логвин

(криком).

Не руштесь з місця! Дядьку Хведоре! Кому-кому, а вам не животіти!.. Підходьте перший.

Прохор

Логвине, я тобі велю невкоснительно!..

Логвин

А я вас не слухаю!..

Ява 3

Ті ж і панна Ольга.

Ольга

Здрастуйте.

Всі загомоніли: «Панна!» – і відступаються.

Що це за гості у тебе, Надю?

(Здоровкається з нею.)

Надежда

(тремтить і плаче).

Сам Бог вас приніс! Захистіть мене від оцих звірів!.. Мене осоромити хочуть!..

Ольга

(з жахом).

За віщо?

Андрій

А от спитайте у них.

Федір

Вона відьма!.. Я книжку таку знайшов, по котрій вона відьмувала!..

Писар

(подає книжку).

При сьом імєю честь почтітельнєйше представіть!

Ольга

(роздивляється книжку).

Записна книжка, котру я подарувала Надежді?..

Народ

Як?.. Що таке?..

Ольга

Я прохала Надежду списувати сюди усякі пісні, котрі почує від людей, найпаче від старих: казки усякі, прислів’я, ворожбу… І ця робота чуть їй не причинила лиха? Ах, ви ж дикий народ!..

(Сміється.)

Писар

Точно, сторона дикая, монгольськая!.. І как мнє з ними дальше бить?

Ольга

Горілки побільше пить!

Писар

Точно, єдинственноє утішеніє в горесті напрасной!

Ольга

І соцький тут, начальник?

Прохор

Так точко!.. Как єжели которе скородвижиме превзошествіє…

Ольга

І бляха на грудях блистить, а в голові свистить?

Солоха

(тихо).

А що, казала я тобі?

Прохор

А, не… безпокой мене!

Ольга

Дехто

Та невже? Це ловко! От тобі й на!..

Ольга

От як ваші діти вчитимуться грамоти та потроху навчатимуться розуміти та змізковувати те, що коїться навкруги їх, то і життє їхнє піде іншим шляхом і іншим напрямком; і інші виробляться межи людьми відносини і погляди на все…

1-й із народу

А по скільки ж прийдеться платити з душі на школу?

2-й із народу

Це нова халепа!

3-й із народу

Еге, хоч здихай!

Ольга

Платить не будете, я одкрию школу на свій кошт.

1-й із народу

(весело).

Ага!.. Ну, це інша річ.

2-й із народу

(сміючись).

Як не платить, так…

3-й із народу

У мене троє хлопчаків, нехай всі вчаться! Коли вже вчить, то всіх вчить, он я який!..

Федір

У мене дітей малих нема, то мені школа без надобності!..

Ява 4

Ті ж і Демид.

Демид

Тату! Ідіть давайте розпорадок, ви ж либонь батько. Вже й господин урадник пожалували.

Прохор

Невже?.. Якщо той… Бо де начальство, там і я.

(Пішов, за ним Солоха.)

Демид

Василина побігла до криниці, принесла води холодної, як лід, я намочив голову, і полегшало.

Федір

Невже прибула вода?

Демид

Каже, прибула!..

Федір

А що, миряне, чуєте?.. Як притисли відьму, і вода зараз прибула!..

Ольга

Нещасний ти чоловік, Хведоре, дикий-дикий!

Федір

(виходе, регочучи).

Не знаю, хто з нас дикий.

Писар

Страна татарськая, монгольськая. Как при таких розанафемських обстоятельствах не пить?

(Пішов.)

Андрій

Отака, як бачите, несподівана напасть!..

Надежда

Я ледве можу зрозуміти, що це вчинилось…

Логвин

Коли б панна не з’явилися, то без душогубства не обійшлось би!

Андрій

Ідіть люде добрі, з Богом, частувати я вас не буду.

Дехто

Не кожен, може, ласий до частування…

Андрій

Та й на балачку не сподівайтесь. А як хочете, то сідайте.

1-й із народу

Та мене кликано на весіллє…

(Пішов.)

2-й із народу

Там десь жінка.

(Пішов.)

3-й із народу

Там, звісно, веселіш…

(Пішов.)

Ольга

(сіда).

Ну, Надю, тижнів через два повезу я тебе в город, на екзамен; після того даси в городській школі пробний урок, вернемось в село, і, Господи, благослови працювати на користь та підмогу своїм кревним.

Надежда

(цілує їй руки).

Чим я вам віддячу за вашу добрість до мене?

Ольга

Я це роблю не ради подяки.

Надежда цілує панну.

Андрій

Янгольська ви душа!..

Логвин

(цілує панні руку).

Хіба ж не легко у світі жити побіч таких людей, як ви?

Завіса.

Примітки

1. «Родное слово» – відома книжка К. Д. Ушинського (1824 – 1870), яка була видана протягом 1864 (ч. 1 і 2) – 1870 (ч. 3) рр. і використовувалася для початкового навчання російської мови.

2. Слихали, война оп’ять?.. – Протягом 70 – 90-х років європейські країни вели ряд воєн (франко-прусська війна 1870 – 1876 рр., італо-ефіопські війни 1895 – 1896 рр., іспано-американська війна 1898 р. тощо). Йдеться, очевидно, про якусь із них.

3 об єтом «Глитає»… – Йдеться про драму М. Л. Кропивницького «Глитай, або ж Павук» (1882).

4 за галстуком уже було порядочно… – Себто було випито досить горілки.

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 467 – 482.