Дія друга

Марко Кропивницький

Збоку хата Хилькова; насупротив повітка, котра належить до двору Квокчійового.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16

Ява 1

Прохор

(сидить у повітці і дивиться у папір).

Коли б мені намацати очима, де воно стоїть: «предписаніє»? Чи оце зверху, чи оце знизу? Тільки б домацатись до предписанія, то усю оцю бамагу промовив би з копита!.. Неначе оце воно: «предписаніє». А що, як оце? Бо й тут закрутка над паличками і осьдечки…

(Ніби чита.)

Предписаніє, которе… описаніє… как єжели несогласно справності… Ні, либонь це не воно. Морока, та й годі!.. Через що ж Надежда, ось Андрійова дочка, так вона може читати, а я не можу? Хіба вона розумніша за мене, чи як? Що вона зросла при горницях, як мати її була мамкою при панночці, так хіба її там хто навчив? Тадже ж і Халимон був у дворі за лакея скільки годів або й Микишка, а Артем був за кучеря… А хіба вони грамотні, хіба їх там навчено? Мабуть, Надежда чи не сама з себе додлубалась?.. Інші ж вчаться самі з себе ковалювати або чоботи шити… Є такі, що й машини видумують. Розказують же, що тут десь біля нас недалечко якийсь чоловік так видумав машину: як видумав, зараз сів і поїхав.

(Знову дивиться в папір.)

Предписаніє, которе воно… как єжели штоб непослуханіє, так недзя… Надобно штоб сповнено…

Ява 2

Солоха

(із-за вугла).

Знов над папером пріє. Ой, коли б він справді не спантеличився та не звар’ював!..

Прохор

(ніби чита).

Несповненіє начальство не позволя… Надобно сповнять невкоснительно…

Солоха

Прохоре!

Прохор

Тю! Підкралася, аж неначе злякала мене!. Чого притьопалась?

Солоха

Послухай, чоловіче, моєї поради.

Прохор

Селямидо!.. Не чепай ти мене, бо як почну я тебе радити!.. Ну, й чого лізеш, чого втискаєшся туди, куди твоя голова не влізе?

Солоха

Боже мій, Боже мій! За віщо таке лишенько на мене? Чим я провинила, чим прогрішила?..

(Плаче.)

Прохор

Скажена баба! Я її ще й пальцем не торкнув, а вона вже й реви підняла!..

Солоха

Чи мене мати проплакала, чи лиха людина шлях мені перейшла?

Прохор

Згвалтує чисто усіх сусідів, подумають, що я й справді завів бійку!..

Солоха

Господи Боже мій! Вже, здається, так йому догоджаю, так потрапляю, навіть всі думки його наважаюся відгадати!..

Прохор

Підняла справжні реви! Тьфу!..

Солоха

Удар мене, удар краще, тільки залиши, Бога ради, оте невкуснительство!

(Показує на папір.)

Прохор

Слухай, Селямидо! Іди ти у кватирю і не безпокой меня!..

Солоха

Як же мені не тривожитись, що вчора, як розказала я Надежді, як ти прієш над паперами, так вона каже, що так може і стерятись людина!..

Прохор

(тривожно).

Що-о?..

Солоха

Надежда вичитала у книзі, що, каже, як тільки людина почне сама з себе витівати грамоту, то зараз світ замакітриться їй і вона божеволіє.

Прохор

Що ти брешеш?

Солоха

Ні, не брешу. Я цілісіньку ніч не спала, все жахалася!.. Тільки що заплющу очі, так мені і почне ввижатись, що ти вже збожеволів і так страшенно витріщаєшся на мене, звіришся та плямкаєш губами!..

Прохор

Тяме твоя Надежда з носа та в рот.

Тим часом Надежда вийшла з хати і наслуха.

Ява 3

Надежда

Дядьку Прохоре! А гляньте на себе, від чого це, як тільки вимовили ви оті розумні слова: «з носа та в рот», – раптом підвело вам голову догори, мов той порожній колосок, з котрого випало останнє зернятко?

Прохор

Як?

Надежда

Не розжуєте? Посилкуйтесь.

Солоха

А що? Це тобі не зо мною заїдатись!

Прохор

(регочучи).

Надежда, так вона мудра та ще й премудра, бо щодня їсть карандаші, а чорнилом запива!..

Надежда

Гляньте, гляньте, господин соцький. Тепер вас ще більш потягло догори.,. Ой-ой, які ж ви високі стали, аж до неба!..

Солоха

А дурний, як треба.

Прохор

Селямидо, прикуси язика! Бо кому-кому скрутиться, а тобі змелеться!

Надежда

О, у кулачній розправі ви не звихнете розуму!.. Іншим людям годилося б до лоба, замість розуму, роги пристановити, а до ніг ратиці – вони раптом світ перевернули б.

Прохор

Та ти… Ов-ва, яка розу… З тобою товкувать не стоїть!..

(Хоче йти з хати.)

Надежда

Звісно. Бо ви хвалили кулачну розмову, цебто чортову навуку, а Божу розмову та розум занехаяли, а я завжди користаюсь тільки Божим.

Прохор

(набік).

Либонь, з цією не зговориш…

Солоха

Закуси, Прохоре, чим Бог послав.

Прохор

Ой, морсну я тебе!.. (До Надежди.) А ти… той… Хіба я разлі тебе возом чи хургоном зачепив?..

Надежда

Возом зачепили б за одежу, а словом гидким ви уразили в душу.

Прохор

(не зна, що сказать).

Це ти все з книжок?

Надежда

Аби не з хворої голови.

Прохор

У кого ж то хвора голова?

Надежда

У кого мозок болить.

Прохор

А в книжках би то багато розуму?

Надежда

А вам здається, що в книжках тільки дурницю провадять?

Прохор

Як можна? Нє, книжки, так той… Адже і в началства є книжки, і багато книжок: журнал обходящий і виходящий, розносна книга, протоколи, справки… Так там нікоторої дурниці. Знов і в церкві з книжок вичитують…

Ява 4

Андрій

(на порозі хати гука).

Надеждо! А йди на хвилину в хату, діло є.

(Пішов.)

Надежда

Зараз, тату, іду.

Прохор

Ну, в тебе, Надеждо, на плечах голова, хоч би й станового жінці таку голову або вурядниці Селямиді Івановій.

Надежда

Невже, по-вашому, я більше тямлю, ніж з носа та в рот?

(Пішла.)

Прохор

О, яка ти… Причепилася з носом та з ротом!.. Ач, яка, той…

Солоха

Я тобі, чоловіче, щось таке скажу, що ти он як здивуєшся!

Прохор

Навдаху чи більш здивуєш від Надежди… Либонь, таки вона не дуря?..

Солоха

(оглянулась).

Надежда вчить грамоти свого батька!

Прохор

Що-о? Та це ти?.. Це вже ти підбрехнула!

Солоха

Я сама бачила, оцими своїми очима бачила!

Прохор

Коли? Де?

Солоха

І вже скільки разів бачила! Учора, як ото пішла Надежда з школярами у Бугаївку до обідні, я й подумала собі: чого ж то старий зостався дома і не йде до церкви, чи не заслаб? Підкралася до вікна та й зазираю нишком. Аж бачу, сидить він край столу, розкрив книгу, воде пальцем по книзі і голосно вичитує.

Прохор

Та невже?

Солоха

От єй-богу! Я вхопила скільки слів з його читання, бо голосно вичитував. Каже: «дондеже», «повелику», «ходяще», «паки»… Такі ж слова у церкві вичитують?

Прохор

Точно, що такі. Це церковні слова… Хм! Старий чоловік і…

Солоха

Ось ходім лиш полуднувати, бо ти, либонь, чисто охляв з тими паперами…

Прохор

Дивина! Старий чоловік і вчиться…

Пішли.

Ява 5

Федір і Гаврило ідуть вулицею.

Гаврило

Це тобі, Хведоре, щастє з неба пада.

Федір

Не геть-то й велике щастє!..

Гаврило

Та ти-бо не куражся!.. Що Хвенька проштрахвилась?.. Наплювать на те! Я, братухо, більш тридцятка годів старостую, так всі ці прегмети і хокуси мені здавна відомі, я їх, заплющивши очі, бачу… А Микишкина Хвенька з гарним приданим, ось у чім вся сила. Одежі на цілий вік, худоби теж: пара волів, корова дійна і телиця… А головне діло – триста п’ятдесят карбованців грошей, розумієш?

Федір

Це тебе Микишка підмогоричив, щоб отакечки брехав? Ловко розмальовуєш!..

Гаврило

Я сам бачив гроші, своїми очима; Микищиха вийняла з скрині і показала. Мало того, що бачив, ще й перелічив сам, і вєрно: триста п’ятдесят карбованців як одна копійочка!..

Федір

А не хвалшиві часом?

Гаврило

Говори!.. Відкіля б вони у нього взялись хвалшиві?..

Федір

І всі гроші зразу віддасть?

Гаврило

Авжеж, зразу! Ми так умовимось, щоб зразу!.. На мою думку, кращої пари задля твого Демида і в губернії не знайдеш. А буде Хвенька твоєю невісткою і як часом який недохват чи яка притичина, ти зараз і скомандував: «Хвенько, поїжджай у город до твого миндруса і скажи йому: пожалуйте деньог – двадцять п’ять чи тридцять карбованців, потому што як мені з дитьом горко приходиться і невправка…» Ну, він і дасть їй, на дитину дасть; нелзя не дать, бо воно його дитьо… Купець повинен дать.

Федір

Так, кажеш, всі триста п’ятдесят заразом оддасть?

Солоха

(проходе до Андрійової хати і підслухи).

Триста п’ятдесят?.. Що таке триста п’ятдесят?

Гаврило

(побачив Солоху).

Проходь-проходь мерщій, це не до тебе річ.

Солоха пішла.

Ось ходімо до Микишки, і я тебе запевняю, що сьогодня й могорич зап’ємо.

Федір

Та якщо заразом…

Гаврило

А на оцю, на Надежку (показує на Надеждину хату), ти не сподівайся!.. Хоча я і вговорив би її, коли б на те пішло, бо я можу; але, на мою думку, не варто й клопотатись!.. Яка з неї робітниця? Книжниця, а не робітниця. А тобі треба не білоручку, чи так? Або робітницю, або триста п’ятдесят карбованців грошей. Окрім того, Надежда відьомського кодла!..

Федір

А правда? Ага!.. Я давно це постерегаю!..

Гаврило

Це ж всім відомо, що ще як її матір мамкувала у дворі, так один повар-відьмак навчив її, а мати вже навчила дочку…

Федір

Чув і я про того поваря. Агличин би то, чи що. Кажуть, що було ніколи і лоба не перехресте, і в церкві його не бачили. Жаб їв і всяку нечисть!..

Гаврило

Ото-то ж бо й є! Ходімо мерщій. Бо як упіймаєш гаву та хтось інший покористується – жалкуватимеш тоді, та пізно вже буде.

Федір

Зайдімо ж до монопольки та смикнемо… Бо ти оце надихав на мене горілчаним духом, так біда як кортить… Доки не чую носом горілки, неначе не дуже і кортить, а як почув – невидержка!..

Гаврило

Чого ж заходить? Там, у Микишки, нас зразу почастують!

Федір

Хіба? Якщо триста п’ятдесят карбованців, то можна таким хазяїном зробитись…

Гаврило

І зробишся хазяїном не то що на всю губу, а й через губу.

Пішли.

Ява 6

Демид виходе з другого боку, назустріч йому Василина.

Василина

Чого ти так рано приплентався з поля, ще й не полудень, а ти вже пошабашив орать?

Демид

Яким чортом орать, коли ось чересло поламалося?.. Хіба у нас плуг? Чорти батька зна що, а не плуг! Похряпаний, чепіги позв’язувані у десятьох місцях, повзун геть стерся, граділь у двох місцях цуркою скручений… Іменно що плуг! Насилу спряглися з Володькою ніхто не хотів з нами спрягатись; а тепер і Володька зайняв своїх волів та й погнав… «Я, – каже, – краще піду своє волочить, бо з нашої супряги товку не буде…» Тепер пошукай кого другого до супряги! Треба ще й чересло нести до коваля, аж у Щеняче, за десять верстов, бо наш коваль і зварив би, так каже: «Багато людської роботи, невправка…»

Василина

То вже сьогодня хоч заскородь те, що виорав.

Демид

А чим? Хіба у нас справна борона? З таким хазяйством, як у нас, чортового батька розхазяйнуєшся!..

Василина

Батько мене сьогодня мало-мало не били.

Демид

За віщо?

Василина

За злотого. Вони згубили, а я знайшла.

Демид

Віддай мені!

Василина

Батько одняли.

Демид

(дражне).

«Одняли». Дуря! У мене не одняли б.

Василина

А вгадай, що мені Хвенька подарувала?

Демид

Яка Хвенька?

Василина

Микишкина! Хіба ти не знаєш, що вона приїхала вже з города?

Демид

Великий мені клопіт до неї.

Василина

І дитину привезла.

Демид

Чию?

Василина

Свою.

Демид

Он як?.. Ловко!..

Василина

Вгадай, що подарувала!

Демид

Перстень?

Василина

Ні, ось що!

(Вийма коробочку, у котрій скількось бусів.)

Розглядають.

Ява 7

Солоха й Надежда.

Солоха

Як тільки постережеш, що він вийде читать у повітку, ти й поговори з ним. Він тебе тепер послуха.

Демид

Ловко як блищить! А в цій великій намистині, неначе в дзеркалі, пику мою видко… Ач, брат ти мій, який здоровенний ніс!.. Хіба у мене такий великий ніс? Сторія, брат ти мій!

(Дивиться у намистину.)

Василина

І я себе бачу!

(Дивиться.)

Солоха

(до Надежди).

Як увійшов тоді в хату, то довго про тебе балакав та дивувався. «Ніколи, – каже, – і не думав, і не гадав, щоб можна було промовою так заотосити чоловіка, що й памороки йому немов засота і язика задубить…» Зробиш так?

Надежда

Зроблю-зроблю.

(Пішла в хату, а Солоха за повітку.)

Демид

Дай мені ще одну намистину, я причеплю обидві ось сюди до жалетки.

Василина

Е, ні, віддай і ту. Віддай-бо! Віддай!..

Демид

(стулив кулака, бус розсипався).

Тепер ні тобі, ні мені.

(Регоче.)

Василина

Ідоле! Геть роздавив!.. Навіщо ти роздавив?

Демид

А хіба я нарочито? Ну, вже й намисто, чорт батька зна яке: неміцне, хрупке!.. Дай мені ще одну.

Василина

Не дам, нізащо не дам…

(Побігла.)

У цей мент з Хилькової хати виходять школярі і розходяться на всі боки, ззаду Логвин.

Демид

Здоров, Логвине. Вчишся і досі?

Логвин

Вчусь.

Демид

Та й довго як! І не обридло?

Логвин

Навряд чи й обридне. З кожним днем все більш зацікавлює читаннє.

Ява 8

Надежда

(на порозі).

Логвине! Віднеси, будь ласка, мішок жита до млина, бо батько не зможуть…

Логвин

Е, ні, батькові я не дозволю нести, зараз сам одтартарю.

Демид

Здрастуй, Надеждо!

Надежда

Здоров.

Демид

Ти б, може, й мене прийняла в навуку?

Надежда

Тобі батько не дозволить вчитись.

Демид

Батько? Ні, я сам собі не дозволю. (Регоче.) У мене до книжок нема охоти.

Андрій

(з сіней).

А де ти, Надеждо?

Надежда

Зараз, тату, іду.

(Пішла.)

Логвин

(їй услід).

Я туж-туж жито віднесу! (До Демида.) Дай, братухо, покурить, біда як кортить.

Демид

(дає тютюн).

На.

Логвин

Дядько Андрій не курять, так ні в кого й поживитись.

Закурюють.

Демид

Штукерію, брат ти мій, розказував якийсь прохожий – чи воно москаль, чи богомол який. Певно, здалеку йде, бо за плечима клунок, з боку бляшана балцаночка і торбинка з харчю, а на голові стовбовувата шапочка… Підійшов, поздоровкався, далі сів на ріллі і почав розказувать. Дали ми йому окраєць хліба і дві цибулини. Так розказував, що десь-то він їхав по чавунці, так на одній станції якийсь началник звелів зупинити машину. Кондухтор свиснув у свисток, машина зупинилась, і зараз миру насунуло видимо-невидимо. Вийшов з вагону онорал, за ним другий, а далі третій, питають людей: «Што, у вас, реблята, був голод?» – «Був!» – одповіли люде. – «Ну, єто не воченно харашо! А кушали ви хлєбушку, што вам началство прислало?» – «Кушали!» – «Ну й харашо, што кушали. Нам вас, реблятушки, жалко, через тоє самоє, што требується салдатов… І з тим, што прощайте зоставайтесь здорові, реблята, і не сумлівайтесь…» Онорал увійшов у вагон, за ним другий, а далі і третій, кондухтор свиснув у свисток, і машина покотила та й покотила!..

Логвин

Може, який генерал і проїздив, може, й справді промовляв що до людей, тільки, певно, богомол не розчолопав, про віщо він промовляв.

Демид

Чого ж не розчолопав, хіба то штука велика чи мудрація яка?

Логвин

Не з нашим, брате, розумом розчолопувати те, про що генерали промовляють.

Демид

Чому? А я так думаю, що з нашим!..

Логвин

Думай собі. Пам’ятаєш, як ще ми малими пасли телят біля великого шляху і проїздив якийсь пан, зупинився він, зліз з каляси і почав до нас балакати, та ще й по-нашому, а ми від нього як пужнули, мов вівці від вовка?..

Демид

Малі були, звісно, дурні були.

Логвин

І тепер не геть-то розумні!..

Демид

Не, я не дурак!.. Знов богомол почав розказувати, що з Пекеньбурху три онорали везуть людям п’ять милийонів грошей… А тут якраз мій борозний бик мотнув головою, зламав заноза, а був не налиганий, як задрочиться, як дремене!.. Доки я його перейняв та пригнав до плуга, а богомол вже й пішов далі!.. Може, то нам везуть гроші?

Логвин

А чи ти знаєш, скільки людей у нашім царстві?

Демид

А скільки ж?

Логвин

Більш як на сто милийонів.

Демид

(здивувався).

Ой-ой-ой!.. Та невже?

Логвин

То розділи ті п’ять милийонів, що везуть генерали, промеж усіма людьми, чи достанеться тобі хоч четвертак?..

Надежда

(у вікні).

Логвине!

Логвин

Ось я зараз! (Хутко пішов, а через хвилину вертається з мішком на плечах.) Я два таких мішка за раз понесу. Нехай, Демиде, ми колись з тобою ще про це побалакаєм!

(Пішов.)

Демид

А хіба мені цікаво? Не мав з ким у патьоки заходити та зайду з тобою?.. Сто милийонів?.. Це брехня!..

Ява 9

Федір і Демид.

Федір

Бач, про вовка помовка!.. Де це ти вискіпкався?

Демид

Та ось поламалося чересло.

Федір

Чересло? А чорт його побери!

Демид

Коваль сьогодня не зварить, бо ніколи.

Федір

І не треба! Чорт його побери!

Демид

А Володька погнав волів додому, каже: «Морока з такою супрягою!..»

Федір

Чорт його побери і Володьку, і його супрягу!

Демид

Отакої!

Федір

А ти думав, якої? Ти скажи мені, так як оце стоїш, тільки скажи по-моєму, з одного слова: хочеш, щоб я тебе оженив?

Демид

Ви знов своє? (Показує на хату Надежди.) Вже не хочу!

Федір

Ге, ти, хамуло!.. Триста п’ятдесят карбованців грошей, опріч одежі і скотини!

Демид

Ого-го! Та ну?

Федір

Кажи з одного слова, жалаєш?

Демид

Єжели што триста п’ятдесят карбованців – жалаю!

Федір

От люблю, маладець! Уклонися ж батькові, сучий сину, що він об тобі побивається денно і нощно.

Демид

Я можу. (Кланяється.) Аж тричі уклонюся!.. (Кланяється.) Хто за триста п’ятдесят не вклонився б не тільки батькові, а й кому завгодно?

Федір

Корись батькові, а не дурій! (Бере його за чуба.) Дурню, вішатись задумав? Краще я тебе оженю, візьмемо приданого триста п’ятдесят карбованців, одежу і худобу і станемо першими хазяїнами!..

Демид

Оце так ловко!..

Федір

Бачиш, що батько від тебе розумніший?..

(Знову скубе його за чуба.)

Демид

Ой-ой! Та ви не в шутки, аж сльози потекли з очей, так скубонули!..

Федір

Завтра тебе і звінчаю, нічого і відкладати надалі!..

Демид

Як завтра? А коли ж коровай поспіє, а шишки, а дарунки, а страва?.. Хіба по-модньому весіллє справлятимем: без співів, без шишок?..

Федір

Весіллє через тиждень відгуляємо, головне діло повінчати. А про страву на весіллє нема чого пеклуватись, аби була горілка!.. Скільки не настановляй страви, а як не частуватимем після кожної ложки локшини та після кожного шматочка мняса, скажуть: сумне було весіллє!..

Демид

Це ваша правда. Я й сам, сказать, до страви не такий охочий, як до питва!..

Федір

А догадайся, на кому я хочу тебе оженити?

Демид

Та воно все рівно!.. О, у вас пляшка стирчить у кишені, невже порожня?

Федір

Ласий до питва, каналія!.. На, хильни, я нарочито чарок зо дві зоставив. (Дає йому пляшку, але з рук не випуска.) Годі-годі! Ти всю вижлуктиш! (Одійма пляшку.) Ну, сину, нехай тобі Господь допомага у щасті та в добрі вік звікувати!.. (П’є нахильці.) О! Ондечки вже йдуть твої свекор і свекруха.

Демид

Микишка йде, з жінкою! То це ви хочете мене на Хвеньці оженити?

Федір

Угадав, як у око вліпив.

Демид

Що ж?.. Якщо на Хвеньці, так і на Хвеньці! Тільки, тату, ви купіть мені небезпременно сердука і дзигета на весіллє!

Федір

Купимо, купимо!.. Триста п’ятдесят карбованців своїми очима бачив! Це вони до нас ідуть, треба б горілки… У тебе нема якого там семигривенного?

Демид

У мене якраз заваляється, таківський я!..

(Регочучи, пішов.)

Федір

А все ж таки якось треба прийняти сватів.

(Пішов, пеклуючись.)

Текля

(співа за лаштунками).

Ой умер мій хороший

Та й покинув копу грошей,

Щоб я пила та гуляла,

Його душку споминала!..

Ой умер мій Данилко,

Поховали – ноги видко,

Вже й до ями волочуть –

В мене сльози не течуть!..

Ява 10

Текля, Микишка і Гаврило.

Микишка

Текле, перестань-бо!..

Гаврило

Ні, нічого, нехай покуражиться!..

Микишка

Ненавиджу! Стривай-бо!

Текля

(танцюючи).

Стрибай вже ти, Микихфорочку, коли ти молодший, а я вже своє відстрибала!.. Хіба я з радощів танцюю, з радощів співаю? З досади, з превеликої досади, моя ти бородата мачуло, мій ти зозуле, мій ти одуде!.. Ні, ти скажи мені, за віщо отой кирпатий бакалійщик обидив мою Хвенічку, мою красу?.. Я ж скільки разів наїздила в город, у гості до Хвенічки, так він мене мамашечкою величав. «Я, – каже, – мамашечко, оженюсь на Хвенічці, бо ужасть улюбльон! Видите, яку кватирю їй наняв – первосортню?.. Як тільки, – каже, – Хвенічка довчиться у мадистки усякі плаття шити, так я зараз встрою їй майстерську і повінчаюсь з нею»…

Вийшов він, я й кажу: «Хвенічко, душко, красо моя писана, не верь йому, кирпатому, обманить!..» А вона мені: «Мамашо! Він клявся-присягався, цілував окону і сиру землю кушав!..» А тепер обманив. Ах ти ж гильдейський бакалійщик, шкарпійон курносий!.. Виряджаючи мене, кожен раз давав на дорогу булочку, асальодочку або маслинок і бутильку пива!.. Бувало, як посадовить Хвенічку на коліна та як почне цілувать та милувать її… «Видите, – каже, – мамашо, как я улюбльон?..» Ах ти, падлець кирпатий!.. Щоб тобі губи поприщило, щоб тобі живіт обдуло з тії землі, що ти кушав!.. Ох, бєдная моя мадисточка!..

Гаврило

Ну, годі вже, годі!

Микишка

Люде почують, зараз почнуть лихословити… На глум підіймуть… Ходім, Бога ради, ходім вже!.. Коли б Господь поміг хутчій повінчати їх, щоб сорому того позбутись!..

Гаврило

Про сором не турбуйтесь, то пустякове діло. Я більш тридцятка годів старостую, так…

Текля

Ах ти марзавець, адійот! Осоромив на всю губерню! А за віщо? За вєрну любов… «Я, – каже, – мамашечко, улюбльон!..» Ах ти хвараон курносий!.. Ну, попаду я тебе в городі, я тобі твого кирпатого носа одгризу, єй-єй, одгризу!..

Гаврило

І не слід цього робити, нехай краще грошенят дає…

Микишка

Ондечки й сват.

Ява 11

Федір

(ідучи назустріч).

Просимо в хату.

Микишка

Ходімо швидш… Що ж, Хведір Семенович, перебалакали з синочком?..

Федір

Я сказав слово і вже як шапкою накрив!

Гаврило

Я ж казав, що у Хведора діло кипить!..

Тесля

О, він такий! У, пам’ятаю я його ще парубком, забісований був!.. Простягся був до мене за рушниками, пам’ятаєш?

Федір

Ні, я… вже забув!

Текля

Забув? Почула я, що він до мене лагодиться з старостами, як упаду батькові в ноги, як заголосю: не віддавайте мене, таточку, за Хведора, бо він мені віка вкоротає!.. (Погрожує на нього рукою.) У, катюго, сибірний!.. Ач, очі як у гада, ач, як іскряться!..

Микишка

Та годі!.. От наказаніє!..

Гаврило

Іменно: згадала баба дівера, що добрий був!..

Текля

(співа і пританцьовує).

Ой дід ходе по току,

Баба по городу,

Ой дід носе чаплію,

Баба – сковороду.

Ой дід бабу товче-товче,

Що невдало млинці пече,

Цить, діду, не бісись,

Як напечу – наїсись!..

Микишка

Отже, я вернусь додому!..

Текля

А я тебе за мачулу та назад!..

Микишка

(сміючись).

Скажена баба!

Текля

Хоч і скажена, та любиш!

(Почина співати.)

Ой на мене мій муж бурчить…

Федір

Свахо! Затули лиш на хвилину писка!

Текля

(показує на нього).

У-у, як визвірився!.. Чортячі очі, єй-богу, чортячі!.. Бузувіре, кате!.. Жінку прибив, замучив, що лежить вже два роки!..

Входить Демид.

Оце мій і зять?

Демид

(підходе).

Та я ж він і є!

Текля

Цілуй же мене в ручку, бо я твоя теща.

Демид

Скільки завгодно!

(Цілує її в руку.)

Текля

Красуні.. Куди ж тому кирпатому гильдейщику до тебе? (Здійма з своєї шиї хустку.) На ж тобі від молодої хустку. Стій! Я почеплю сама тобі на шию, нехай у твоїх товаришів з заздрощів очі рогом повилазять! (Зав’язує.) А ти мою Хвенічку жалуй, не бий мою красавицю, бо вона у мене ніжна!..

Демид

(регоче).

Та там як прийдеться…

Федір

На ж, сину, грошей та збігай по горілку, візьми півкварти. (Шука в кишенях.) Оказія!.. Загубив десь два злотих!..

Микишка

Та не шукайте, свате. На, зятю, ось карбованця та принеси кварту.

Текля

А я кажу, півтори!

Демид

Я живо справлюсь.

(Побіг.)

Федір

Ходімте ж у хату!

Текля

Ох, бєдная моя Хвенічка! Будуть тебе бить, ох, чує моє серце, що будуть!..

(Пішла, співаючи.)

Ой на мене мій муж бурчить…

Ява 12

Василина

(біжить з відрами).

Мусила знов бігати по воду аж на чужу вулицю, бо з нашої криниці знов воду витягали… Може, й справді батько правду кажуть, що то відьми зменшують воду у нашій криниці?.. Певно, воно так-таки й є!.. От кляті відьми!..

Надежда

(відсунула у вікні кватирку).

Василино! До вас Микишки пішли.

Василина

Вже? Треба ж швидш бігти додому. Сьогодня знов у нашій криниці, замість води тільки грязюка!..

Надежда

Наносила б води зарання, удосвіта, як я раз у раз роблю, то й не довелося б бігати на чужий куток по воду.

Василина

Добре тобі, що ти можеш удосвіта прокинутись, а я завжди просипаю.

Надежда

І я іноді заспала б, так батько будять.

Василина

А наші батько й самі так сплять, що аж!.. Батько кажуть, що то відьми воду вменшають у нашій криниці!..

Надежда

Які там відьми? Тепер воду вибирають з криниць не тільки задля варева та питва, а й на всяку роботу; і скотину поять з криниць, бо ставків же нема, весною всі греблі повиривало.

Василина

Ставки ставками, а криниці… Ні, певно-таки це відьомські витівки.

(Побігла.)

Ява 13

Логвин

От і справився! За яку ж тепер роботу прийнятись? Вчора хотів води наносити, так Надежда не дозволила, каже: «Це моя робота». Піду, спитаю дядька Андрія.

(Пішов за хату.)

Ява 14

Демид

(гука).

Логвине, а йди сюди!

Логвин вертається.

А мене, брат ти мій, женять!

Логвин

Коли?

Демид

(показує пляшки).

Ось і могорич вже будем пить!.. Завтра, брат ти мій, і до вінця! Бачиш на мені хустку? Це від молодої. Ну вже ж і хустка, хто гляне, аж губами зачмока!..

Логвин

Коли береш дружину до любові та до мислі, то це гаразд.

Демид

(регоче).

До любові? Ні, триста п’ятдесят карбованців приданого!..

Логвин

Що-о?

Демид

Вєрно! А хустку шинкар як помацав у руці, та й каже: «Вона стоїть не менш, як два з половиною!»

Федір

(гука).

Демиде, чого ти теревені розводиш? Неси мерщій горілку!..

Демид

Слухаєм, господин папашо! Раді стараться!

(Побіг.)

Логвин

На кому ж це він жениться? Каже, триста п’ятдесят карбованців. Ого-го!

(Пішов.)

Ява 15

Прохор

(ідучи під повітку, оглядається).

Либонь, Солоха заснула? Зараз у сні приверзлось мені, що я так ловко вичитував. (Сіда і вийма папір.) Ану, чи пригадаю, як мені воно виснилось? (Ніби чита.) «Предписаніє, которе… как єжели воно приказаніє, щоб как недзя, штоб не сповнено, то буде наказаніє… Скоропостижно і невкоснительно, посилаю єтую бамагу, становой пристав…»

Надежда

(підкралась).

І оце все там списано?

Прохор

Знов тебе приперло? (Побачив Надежду.) Чи це не Солоха?..

Надежда

І нащо б я отак себе обдурювала та мучила? Дайте я подивлюсь у бамагу, чи так же воно там написано?

Прохор

Та що ти тям… Ні, той, я забув!.. Ти… ти понімаєш…

Надежда

Давайте, я вам поможу прочитать.

Прохор

Невже ти зможеш мене навчити?

Прохор

Воно неначе так і справді?..

Надежда

Давайте ж бумагу, я вам прочитаю.

Прохор

Це туж-туж приніс десятник, від урядника… (Дає.) Тільки, якщо я не так, то ти… не глузуй, чуєш?

Надежда

(чита).

«Сотскому села Шумихи. Предписывается тебе немедленно выслать для исправления дороги, между Гороховаткой и Сеньково, семь человек с лопатами и прочими принадлежностями, при двух конных подводах. Урядник Григорьев».

(Віддає.)

Прохор

Он вона про віщо! А покажи мені: де тут лопати, а де принаглежності?

Надежда

Осьдечки.

Прохор

Диви!.. Зовсім не похоже на лопати.

Надежда

(сміється).

Ходімте, доки у мене є зайвий час та нікого нема в хаті, я вам прокажу азбуку, і ви побачите, як швидко у нас піде грамота.

Прохор

Та я той… Ну, а як дізнаються та вхоплють на зубки? Знаєш, який у нас народ!..

Надежда

Горенько тяжке! І як воно у людей неграмотних під впливом віковічної темряви перекручується у розумові все шиворіт-навиворіт. З такого, котрий п’є горілку, а напившись, лається та б’ється або десь валяється в калюжі, годилося б щодня глузовати, соромити його та пекти йому раз у раз очі тим соромом, – так ні, не глузують, а ще почитують і шанують!.. У свято нап’ється, прийде додому озвірений, б’є жінку, поперелякує і порозгонить дітей, ламає все, нівечить – і мовчать такому, не зупиняють його, не забороняють йому знущатись над сем’єю… Як можна, він хазяїн, має волю навіть і всіх покалічити, і хату спалити!..

Прохор

Ну, щоб хату спалити, так недзя… бо то вже провзошествиє, і зразу треба скоропостижну штахвету – до станового чи до урядника…

Надежда

(не слухаючи його).

А хто почне у свято, помолившись Богові, роботу яку, того зразу затюкають: гріх, великий гріх!.. А п’янствовать, а битись, а лаятись – не гріх?..

Свято на те, щоб чоловік мав право на відпочивок, котрому ж скортить робити, той може сміливо робити і в свято!..

Прохор

Як же то не гріх робити у свято?

Надежда

А так. Бо п’янство та бійка – то чортове діло; а праця – Боже!

Прохор

А може?

Надежда

Ходімте вже скорій!..

Прохор

(озираючись).

Чи ти й справді вчиш батька свого грамоти?

Надежда

Справді. (Оглядається.) Тільки ви не кажіть їм, бо й вони так точнісінько заполохані темрявою, як і ви.

Прохор

Якщо так, то ходім. (Ідуть.) Ц-с… Либонь, хтось іде. (Оглядається.) Ні, нікого нема. Ради Бога, ти нікому поки що…

Надежда

(усміхається).

Ні, ось зараз так і піду славити по всьому селу!..

Прохор

Та я так… Ти, звісно, вумниця, у тебе не така натура, як у наших бабів. Я певен, що Селямида перша почне язичити, там така язичниця!..

Пішли в хату Андрійову.

Ява 16

Демид

(вибіга на причілок і гука на тік).

Дядьку Андрію, а йдіть до нас водку пить! У нас і староста, і писар!.. У писаря вже аж пара йде з лисини, а він ще не подається. Прийдете? Га? Чому ж не хочете? Батько гніватимуться!.. Як не хочете, так наплювать!.. Треба бігти ще за четвертиною. Ну, й щедрий же у мене тесть, а теща ще й тестя переважить!

(Побіг.)

Завіса.

Примітки

Подається за виданням: Марко Кропивницький Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1990 р., с. 452 – 467.