1. Гетьманський палац у Батурині
Микола Лазорський
Затишно й тихо в старому Батурині, малолюдні й зелені його околиці. На кожній майже вулиці, в кожному завулку алеї кремезних дубків, лапатих кленів, струнких тополь. Довгі паркани вмережали обважнілі від яблук та груш покручені гілки. З давніх давен височать тут руїни колись моцних веж, туляться біля них сніжно-білі хати ремісничого люду, вилискують на сонці широкі й дугуваті вікна панських палаців, золотом вимальовуються на тлі блакитного неба ажурні хрести монастирських церков.
І над усім тим, мов казкова велетенська птиця, розгорнув білі крила-портали гетьманський палац [30]. Химерні каріатиди втопили мертві очі в розкішні квітники, зелені кущі мімоз, французьких троянд та запашного жасмину. Темними стрілами лягають тіні від бальзамінових тополь на глибокий алебастровий водограй. З густого парку, де виструнчились ряди старих лип та платанів, чути лебединий клекіт, лячний крик павичів, кигикання чайки. В сутінках алеї біліє портал, прикрашений коринфськими колонами, лілеями та чудовою Діаною з нерозлучним своїм оленем. За портиком блищить на сонці широкий ставок. В ньому відзеркалюються молоді дубки й кучеряві берези. Відсіль в усі боки розбігаються довгі алеї, вриваються вони далеко, ген аж біля моря барвистих квітів та куп запашних кущів.
І знов алеї, і знов квіти, квіти. Біля них водограї, міфічні кентаври в шаленому гоні, ніжні німфи на диких скелях, тритони, нереїди. На відкритому до сонця схилі велика оранжерея з екзотичними рослинами, рідкісними орхідеями, цинамонами, каннами… Далі ще низка парників.
Тихо і в гетьманському палаці в години веселого ранку, коли сонячне проміння мерехтить золотими плямами на широких мармурових сходах величавого вестибюлю, на різьблених блискучих дверях півкруглого фойє, на срібних акантах струнких колон великої зали, на паркеті довгих галерей, прикрашених римськими та грецькими богинями, на плафонах, затишно й привітно декорованих астурійською орнаментикою будуарах, на позолоті просторих кабінетів, невеликих віталень.
Проміння ранкового сонця проходить навіть крізь щілини густих портьєр до таємних кімнат, які рідко коли відмикаються й про які мало хто знає. І, навпаки, широкі пасма ранкового світу потоками линуть у відчинені настіж двері до картинної галереї, де зібрано образи найкращих майстрів італійського, фламандського та французького мистецтва. Зазирають до бібліотеки, музею рідкісної зброї, порцеляни, манускриптів, старих грошей. І довго грають злотаві зайчики на срібній окравці просторої шафи, де бережуться такі речі, про які знає тільки пан гетьман.
В безсонні ночі граф любить заглянути сюди на самоті. Тоді він відмикає важкі двері й оглядає свої скарби. Ось іржаві кайдани. Закуто було цими кайданами сміливого Полуботка, а випросив їх молодий тоді ще гетьман у коменданта Петропавловської фортеці, коли випадково оглядав камеру, де помер мученик за сміливе слово в оборону коханої Гетьманщини. Ось шабля дамаської криці й виритий на ній напис: «Гетьман Іван Мазепа, 1707»; прапор шведських фузилерів, пістоль короля Карла XII. Манускрипти, полковника Чечеля ятаган, булава Костя Гордієнка, людський череп – чаша, власність татарського хана Тохтамиша, золотий перстень з печаткою полковника Мартина Пушкаря. Окремо, на дерев’яному кілочку, дитяча свитка і солом’яний бриль. В кутку завинута в блакитний оксамит сопілка, зроблена дідом Опанасом.
Без руху, втопивши очі в пожовклого від віку бриля, сидить тут гетьман до самого ранку. В глибокій задумі не помічає, як золота цяточка мерехтить і швидко бігає по дірочках сопілки, мов би награючи йому чарівну мелодію степового, так далекого дитинства.
Примітки
30. Палац побудовано в 1803 р., але відставний гетьман помер на початку того року і не жив у палаці ані однієї хвилини. – М. Ж., 10.02.2024 р.
Подається за виданням: Лазорський М. . – Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1961 р., с. 330 – 332.