«І гвалт, і кров...»

Михайло Старицький

I гвалт, і кров… справля сваволю сила,

Роз’ятрена, з запеклістю в очах,

З гадюками, що віються, мов крила.

І з піною на зціплених устах…

За нею вслід рабів густа отара,

Озброєна залізом і вогнем;

Ладен з них всяк, за цяцьку в півталяра,

Знущатися над братом-бідарем…

І брата брат катує, ріже, коле,

Незбройного кладе, немов снопи;

І трупом геть укрилось рідне поле,

Покрасилось од кревної ропи…

Раби сліпі! Знаряддя кляте влади!

За що, про що катуєте братів?

Сами ж себе ви губите з розради,

Зміцняючи сваволю дукарів!

Ви злу напасть убрали в пишні шати,

В угоду їй наставили темниць,

І вільная колись орлиця-мати

Через дітей спустила крила ниць…

Де ж правда, де? Де та любов над нами?

Невже й вона химера лиш одна,

І мусить люд, ярмований віками,

Пить з власних сліз отрути ківш до дна.

Холоне кров, німіє серце в грудях…

Та прояви ж, мій боже, правий гнів!

Поглянь на скрут, що зашморгом на людях

Від посіпак неситих і катів!

Але вгорі безжурно та яскраво…

Весна пиша під перлами роси,

І навіть се побоїще криваве

Не знаруша загальної краси…

[1901]

Примітки

Вперше надруковано в ж. «ЛНВ», т. XX, 1902, кн. 10, стор. 5 – 6. Друкується за автографом (Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. З, № 1859, арк. 11).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 156 – 157.