Сльоза

Михайло Старицький

Чи пам’ятаєш, як з тобою

Прощавсь я пізньою добою?

Вечірня зіронька зійшла

В безодні синій над горою,

Понад дібровою німою

Якась пташина проплила…

На сході десь чорніла хмара…

А ти бліда, як та примара,

Стояла з смутком на чолі,

Ламала рученьки свої

В німій скорботі – і розваги

Тобі подать не мав я зваги…

Майнула хвиля, час настав,

І мов вогонь якийсь зайняв

В твоїх очах ненатлі муки;

Свої знеможенії руки

Кругом мене ти обвила

І тяжко, тяжко заридала…

Моя ти зоре! Чи ти знала,

Як та сльоза мене пекла?

Минули роки, сивий волос

Морозить голову, а я

Усе блукаю по гаях

Та чую твій надбитий голос,

І досі рвійно й гаряче

Твоя сльоза мене пече!

1882

Примітки

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. II, К., 1883, стор. 25 – 26. Друкується за автографом (Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 15, № 6).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 129.