«Ох, і де ти, зіронько...»

Михайло Старицький

Ох, і де ти, зіронько

Та вечірняя?

Ох, і де ти, дівчино

Моя вірная?

Чи кому зорять тепер

Твої оченьки

У садочку пишному

Серед ноченьки?

Чи кому всміхаються

Твої вустоньки,

Чи гаптуєш край вікна

Білі хустоньки?

Пам’ятаєш, серденько,

Було нищечки

Одчиняєш двері ти

Мені в сінечки,

А сама тремтиш уся,

Як осиченька,

Тільки паше полум’я

З твого личенька;

З палу пригорнуся сам

До коханої

Й занімію з любощі

Тії п’яної…

Затаївши дух було,

Тільки слухали,

Як то наші серденька

В міру стукали;

Як лічили ми той час

Цілуваннями,

Розмовляли палкими

Притисканнями!

А другого дня було

В гурті стрінемось,

То і словом ласковим

Не обмінимось, –

Мов чужі ми змалечку,

Ані гадоньки…

Тільки в очіх займеться

Часом правдонька.

Із-під вій зирнуть вони

Мені лагідно –

І на серці ревному

Стане радісно:

Усміхнуся в вус собі –

Зрозумілися…

Ох, коли б ті ніченьки

Та барилися!

[1882]

Примітки

Вперше надруковано в збірці «З давнього зшитку. Пісні і думи», ч. II, К., 1883, стор. 115 – 117. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 137 – 138.