«Що не день, то гірша мир трухлявий...»

Михайло Старицький

Що не день, то гірша мир трухлявий,

Все кона у непробуднім сні,

І нема чим дихать правді млявій

Під п’ятою кривди, у багні;

Над усім панує явза люта,

Братолюбства висохло русло,

Розум дба про гибель і про пута,

Серце в грудях мохом поросло;

У льохах, за засувами слово,

По базарах, по торгах любов…

І нема, хто б покликнув сурово

На круків, що точуть людську кров.

Люд загруз у грабіжах, у крамі,

Пада ниць перед бичем магог…

Спорожніли віковічні храми,

І забутий милосердя бог!

Гей, з’явися ж, визволитель слову,

І глаголом розбуди людей, –

Щоб забилось серце пухле знову,

Щоб теплом повіяло з грудей,

Щоб огидло все лихе, негоже,

Щоб любов спалахнула в очах

І щоб враз до ніг твоїх, мій боже,

Люд припав в покаянних сльозах!

1890

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1893, № 14, стор. 270. Друкується за цим виданням.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 142.